Структура оборотних коштів підприємств України* (на кінець року, % до підсумку)

Види активів	2007	2008	2009	2010	2011
Всього	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0
Товарно-матеріальні цінності	23,9	23,1	21,6	21,4	22,2
Дебіторська заборгованість	65,9	68,5	69,5	67,8	64,9
Поточні фінансові інвестиції	-	1,5	1,7	2,7	3,7
Грошові кошти	3,5	3,4	3,9	4,8	5,7
Інші оборотні кошти	6,7	3,5	3,3	3,3	3,5

* крім банків і бюджетних установ

Таким чином, оборотні кошти підприємства належать до мобільних активів, які є грошовими коштами або можуть бути перетворені в них протягом року або одного операційного циклу.

1.2. Джерела формування оборотних коштів підприємства та напрямки їх використання

З економічної точки зору, питання про планування оборотних коштів - це питання не тільки про те, скільки потрібно оборотних коштів, але й про те, за рахунок яких джерел їх формувати, у що обійдеться підприємству та або інша політика по їх формуванню.

В інвестуванні оборотних коштів можна простежити три етапи:

1) первісне інвестування при створенні підприємства;

2) підтримка кругообігу коштів діючого підприємства;

3) інвестування в приріст оборотних коштів при розширенні обсягів і масштабів діяльності.

Крім того, можливі інвестиції на поповнення раніше втраченого оборотного капіталу.

Первісне інвестування оборотних коштів має в своїй основі формування статутного капіталу підприємства.

Другий етап найчастіше не вимагає довгострокового інвестування коштів. Однак тут важко обійтися без активізації короткострокового банківського кредитування, що традиційно було джерелом формування оборотних коштів багатьох галузей (особливо сезонного виробництва, торгівлі, сільського господарства).

Третій етап припускає пошук додаткових інвестиційних можливостей по відносно довгострокових вкладеннях для збільшення оборотних коштів підприємств. Тут джерелами фінансування можуть стати: прибуток підприємства, довгостроковий кредит банку, фінансова допомога вищестоящих структур і як рідкісний виняток – бюджетні кошти. Такі ж джерела фінансування необхідні при втраті оборотного капіталу.

Непевність на фінансових ринках, нестійкість положення комерційних банків, коливання ставки рефінансування, тобто все, що не сприяє активізації кредитування, зосталося в минулому. Однак поле довгострокового кредитування знов може звузитись через політичну й економічну нестабільність в Україні, яка спостерігається на сьогоднішній день. Крім того, чинний порядок розрахунків підприємства з банком передбачає необхідність виплати відсотків за користування коштами не по закінченні терміну кредиту, а з більш частою періодичністю, що зрозуміло значно скорочує обсяг кредитних коштів, залучених у поповнення оборотного капіталу підприємства. Тому кредити банків та інших позикових джерел поступово витісняє прострочена кредиторська заборгованість. Таким чином, у даний час разом зі стійким покриттям оборотних коштів власним капіталом і позиковими коштами має місце тимчасово залучена в оборот і утримувана в ньому кредиторська заборгованість.

Виходячи з вищесказаного, питання фінансування оборотного капіталу є актуальними й вимагають глибокого дослідження.

Як вже відзначалося, джерелами формування оборотних активів можуть бути власні й позикові кошти. Розглянемо зміст кожного з цих джерел на підставі наукових праць сучасних вітчизняних і закордонних фахівців з фінансового менеджменту.

Н.П. Любушин, В.Б. Лещева, В.Г. Дякова [87, с.207] вказують, що власні оборотні кошти формуються за рахунок власного капіталу підприємства (статутний капітал, резервний капітал, накопичений прибуток та ін.). Також до власних оборотних коштів відносять довгострокові пасиви. Іншими словами, власними джерелами автори пропонують вважати кошти статутного, додаткового, резервного капіталів, цільового фінансування, нерозподілений прибуток минулих років і звітного року, а також довгострокові позикові кошти.

І.О. Бланк пропонує розрізняти поняття валові, чисті й власні оборотні активи. Валові оборотні активи (або оборотні кошти загалом) характеризують їх загальний обсяг, сформований за рахунок як власного, так і запозиченого капіталу. В балансі підприємства вони відображаються як сума другого й третього його активу. Чисті оборотні активи (або чистий робочий капітал) характеризують ту їх частину, що сформована за рахунок власного і довгострокового позикового капіталу. Розрахунок здійснюється як різниця між сумою валових оборотних активів і короткостроковими поточними фінансовими зобов’язаннями підприємства. Власні оборотні активи (або власні оборотні кошти) характеризують ту їх частину, що сформована за рахунок власного капіталу підприємства. Розрахунок здійснюється за формулою: валові оборотні активи мінус довгостроковий позиковий капітал, інвестований в оборотні активи підприємства, мінус короткострокові (поточні) фінансові зобов'язання підприємства. При цьому автор відзначає, що якщо підприємство не використовує довгостроковий позиковий капітал для фінансування оборотних коштів, то суми чистих і власних оборотних активів співпадають [12, с.301-303].

Ковальов В.В. [65] відзначає, що термін «власні оборотні кошти» – це аналог показника чистого оборотного капіталу в вітчизняній практиці, а його розрахунок здійснюється як різниця між оборотними активами і поточними зобов'язаннями. В.В. Бочаров також указує, що власні оборотні кошти інакше називають чистими оборотними активами [19, с.89].

Дійсно, в практиці фінансового аналізу показники чистих оборотних активів і власного оборотного капіталу часто розглядаються як синоніми. Однак, наприклад, О.В. Єфімова відзначає [47, с. 48], що між ними існує принципова відмінність, яка повинна бути врахована при аналізі: власний оборотний капітал являє собою ту величину власного капіталу, що може бути спрямована на формування оборотних активів, або можливість фінансування оборотних активів за рахунок власного капіталу, тоді як величина чистих оборотних активів характеризує потребу у фінансуванні. Пропонований О.В. Єфімовою розрахунок даних показників такий:

чисті оборотні активи = оборотні активи – короткострокові зобов'язання;

власний оборотний капітал = власний капітал + довгострокові пасиви - необоротні активи.

Однак при розрахунку цих показників за даними балансу їх значення співпадає, тоді як О.В. Єфімова вказує на можливість їх невідповідності [47, с.48].

У навчальному посібнику Е.І. Крилова, В.М. Власової., М.Г. Єгорової [74, с.84, 115] чистий оборотний капітал визначається як міра ліквідності й розраховується як перевищення поточних активів над поточними зобов'язаннями, але при цьому не відносяться до поточних активів витрати майбутніх періодів, тому що вони не можуть бути перетворені в готівку. Власні оборотні кошти – показник фінансової стійкості й дорівнює різниці між сумою джерел власних коштів і сумою основних коштів і вкладень. Далі автори відзначають, що довгострокові позикові кошти спрямовуються переважно на фінансування вкладень і придбань основних фондів, а за рахунок залишкової їх частини фінансуються оборотні фонди. Тому далі при розрахунках ними здійснюється коректування власних коштів на розмір довгострокових кредитів і позик.

На нашу думку, показник чистих оборотних активів буде відображати реальну платоспроможність підприємства в тому випадку, якщо оборотні активи приймаються в розрахунок за ціною можливої реалізації.

У методичних рекомендаціях щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства [90] представлений спосіб розрахунку власних оборотних коштів як різниці підсумків розділів I пасиву і I активу балансу.

Окрему позицію з питання розрахунку власних оборотних коштів представляє робота А.Д. Шеремета і Є.В. Негашева [153, с.147], в якій даний показник дорівнює різниці реального власного капіталу, необоротних активів і довгострокової дебіторської заборгованості. При цьому реальний власний капітал співпадає з величиною чистих активів.

Як бачимо з вищенаведеного, позиції науковців розрізняються як за сутнісним трактуванням, так і за методами розрахунків.

Вважаємо, що до категорії власних джерел оборотних коштів необхідно додати поняття джерел, прирівняних до власних. Підставою для такої пропозиції послужило вивчення накопиченого наукою й практикою досвіду щодо планування фінансування оборотних коштів.

Певні ресурси, хоча й не належать підприємству, постійно в силу умов розрахунків знаходяться в його обороті, є стійкими пасивами. У промисловості до них, зокрема, відносяться:

а) мінімальна заборгованість по заробітній платі робітникам та службовцям;

б) мінімальна заборгованість по відрахуваннях на соціальні потреби (з внесків на обов’язкове соціальне страхування);

в) мінімальна заборгованість по податках і зборах;

г) мінімальний залишок резерву майбутніх витрат;

д) мінімальна заборгованість по авансах покупців (якщо на підприємстві передбачене одержання авансів від покупців).

Аналіз джерел оборотних коштів повинен бути спрямований насамперед на з’ясування доцільності сполучення окремих джерел у відношенні досягаємого на його основі впливу на показники діяльності підприємства. С.Б. Барнгольц справедливо відзначає, що «значение разграничения источников на собственные и заемные заключается именно в возможностях обеспечения соответствия между колеблющейся потребностью в средствах, вытекающей из планомерного их кругооборота, и предоставляемыми в распоряжение предприятия размерами средств в отдельные календарные периоды» [6, с.18]. Кон’юнктура ринку, стан розрахунків з контрагентами постійно змінюються, тому покрити потреби підприємства в оборотних коштах тільки за рахунок власних і прирівняних до них джерел практично неможливо. В цих умовах важливо забезпечити ефективність залучення позикових коштів.

В економічній літературі проблема співвідношення джерел оборотних коштів є дискусійною і до кінця невирішеною. Наприклад, С.Б. Барнгольц вважає, що «доля собственных средств должна быть настолько значительной, чтобы невыполнение плана по их приросту или их отвлечение из оборота оказывало существенное влияние на финансовое состояние предприятия» [6, с.87].

В.М. Фащевський [140, с.81] вважає за доцільне встановити диференційовано для кожного підприємства економічно обґрунтовані межі (верхню й нижню) участі позикових коштів у формуванні оборотних коштів і ввести ці показники в аналітичну практику. Якщо сума позикових коштів перевищує верхню межу, це означає, що підприємство (за винятком окремих випадків) приділяє недостатню увагу використанню власних оборотних коштів. Якщо ж нижня межа не досягається, це, як правило, свідчить про наявність в обороті підприємства залучених джерел оборотних коштів у вигляді кредиторської заборгованості, що послабляє увагу до раціонального використання оборотних коштів. При цьому методика розрахунку даних меж участі позикових коштів В.М. Фащевським не викладена.

М.М. Крейніна відзначає, що власні кошти, як найбільш надійне джерело, повинні забезпечувати запаси сировини й матеріалів, витрати в незавершеному виробництві. Інші елементи оборотних активів можуть бути покриті позиковими коштами. Однак практичні можливості розподілу джерел покриття оборотних активів залежать від стану розрахунків з дебіторами й кредиторами [72, с.26].

Н.П. Любушин, В.Б. Лещева, В.Г. Дякова вказують, що для нормальної забезпеченості господарської діяльності оборотними коштами їх величина встановлюється в межах 1/3 величини власного капіталу [87, с.208].

Таким чином, платоспроможність, фінансова стійкість і незалежність підприємства багато в чому визначаються вибором джерел формування оборотних коштів.

Аналіз рекомендованих різними авторами критеріальних значень вищенаведених показників дозволяє нам зробити наступні висновки:

неоднозначність підходів різних авторів дає можливість використовувати дані критерії лише як усереднені орієнтири, що не враховують галузеву специфіку, тип виробництва й інші фактори;

в якості бази порівняння повинні застосовуватися не фактичні, а нормативні показники, розраховані диференційовано для кожного підприємства на основі всебічно обґрунтованих норм і нормативів.

Узагальнюючи вищевикладене, необхідно звернути увагу на важливість управління процесом фінансування оборотних активів. Якість вирішення даного питання безпосередньо впливає на фінансовий стан і можливість “виживання” підприємства. Відсутність у спеціальній економічній літературі чітко сформульованих критеріїв для оцінки процесу формування оборотних коштів, безсумнівно, ускладнює аналітичну роботу на підприємствах.

Потреба підприємства у власних і залучених коштах є об'єктом планування і тут велика роль належить нормуванню оборотних коштів. Питання розрахунку потреби підприємства в оборотних коштах і джерелах їх формування на основі всебічно обґрунтованих норм і нормативів будуть далі розглянуті в роботі.