Розраховані зміни коефіцієнта поточної ліквідності в залежності від темпів зміни обсягів продажів

Оборотність оборотних активів	Частка власних оборотних коштів	Темпи зміни обсягів продажів	Коефіцієнт поточної ліквідності
3	0,4	0,7	0,84
		0,9	0,91
		1,0	0,94
		1,2	1,02
		1,5	1,14
		1,8	1,26
3	0,6	0,7	0,91
		0,9	0,97
		1,0	1,00
		1,2	1,07
		1,5	1,17
		1,8	1,28
4	0,4	0,7	0,92
		0,9	1,02
		1,0	1,07
		1,2	1,18
		1,5	1,35
		1,8	1,53
4	0,6	0,7	0,98
		0,9	1,07
		1,0	1,11
		1,2	1,21
		1,5	1,36
		1,8	1,54

З даних табл.3.1 можна зробити висновок, що зростання оборотності поточних активів, частки власних оборотних коштів, темпу зміни обсягу продажів позитивно впливає на коефіцієнт поточної ліквідності. Показники оборотності й частки власних оборотних коштів, використані для розрахунків, мали крайні значення, які були характерні для більшості підприємств упродовж досліджуваного періоду. Інтервал зміни темпу зростання виторгу від реалізації продукції коливається в межах від 0,7 до 1,8, що найбільш практично для використання, коли обсяг продажів коливається.

Отже, фінансово стійким є такий суб’єкт господарювання, який за рахунок власних коштів покриває кошти, вкладені в активи, не допускає невиправданої дебіторської та кредиторської заборгованості, своєчасно розраховується за своїми зобов’язаннями. Підґрунтям фінансової стійкості є виважена, раціональна організація й ефективне використання оборотних коштів. Раціональна організація оборотного капіталу полягає у виявленні оптимального співвідношення між власними та залученими коштами, у знаходженні компромісу між ризиком втрати ліквідності та ефективністю роботи підприємства (рентабельністю).

3.3. Обґрунтування співвідношення оборотних активів у дебіторській і кредиторській заборгованості підприємства

Сучасний етап економічного розвитку країни характеризується певним уповільненням платіжного обороту, викликаним зростанням дебіторської заборгованості на підприємствах, що призводить до відволікання коштів з господарського обороту. При цьому підприємство несе непрямі втрати, що виражаються в наступному [83, с. 55]:

• збільшення терміну погашення дебіторської заборгованості спричиняє зниження доходу від коштів, вкладених у дебіторів (зі зниженням оборотності знижується й віддача);

• грошові кошти знецінюються в зв’язку з інфляцією (незважаючи на те, що рівень інфляції невисокий);

• дебіторська заборгованість являє собою один з елементів оборотних коштів, що вимагає відповідного джерела фінансування; оскільки всі джерела коштів мають власну ціну, підтримка того або іншого рівня дебіторської заборгованості сполучено з відповідними витратами.

Унаслідок цього для підприємств досить актуальним є питання про своєчасність погашення дебіторської заборгованості, тому що вона приводить до додаткової потреби підприємства в оборотних коштах, вилучаючи наявні власні джерела його фінансування: прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, статутний капітал, стійкі пасиви тощо. У сучасній господарській практиці до складу дебіторської заборгованості входять: заборгованість від споживачів, суміжників, постачальників, замовників; векселі до одержання (які можуть також розглядатися як комерційні цінні папери); заборгованість дочірніх і залежних підприємств; видані аванси; інші заборгованості. Серед перелічених видів найбільший обсяг дебіторської заборгованості підприємств приходиться на заборгованість покупців за відвантажену продукцію. У загальній сумі дебіторської заборгованості на розрахунки з покупцями приходиться 80-90 %.

Для раціонального управління дебіторською заборгованістю необхідно керуватися нормами податкового законодавства, враховувати комплекс положень, які наведені в українському законодавстві. Зокрема, чинним законодавством установлено, що не витребувана організацією-кредитором дебіторська заборгованість, за якою минув установлений граничний термін виконання зобов'язань за розрахунками, після закінчення чотирьох місяців із дня фактичного одержання організацією-боржником товарів (виконання робіт або надання послуг) в обов'язковому порядку списується на збитки й відноситься на фінансові результати організації-кредитора. Однак при цьому сума списаної заборгованості не зменшує фінансового результату, що враховується при оподаткуванні прибутку організації-кредитора.

Для оптимізації загального розміру дебіторської заборгованості підприємства, на наш погляд, необхідно вести аналітичний облік у відповідності з наступними вимогами: не тільки за термінами, як це було раніше, але й за розмірами, географією дебіторів, юридичними й фізичними особами, термінами погашення при укладанні угод; передбачити у своїй обліковій політиці щомісячну (а не раз у квартал) інвентаризацію дебіторської заборгованості; важливою складовою частиною оперативної роботи будь-якої бухгалтерії повинне стати ведення картотеки нагадувань (таку роботу бухгалтери повинні проводити разом з юридичними службами); розширити систему авансових платежів.

Для зменшення негативного впливу дебіторської заборгованості на діяльність підприємства необхідно використовувати порівняно новий для українських підприємств фінансовий інструмент – факторинг. Факторинг – це фінансування під поступку грошової вимоги (під дебіторську заборгованість). Заборгованість виникає між підприємствами при постачанні товарів, виконанні робіт, наданні послуг. Відносини, що виникають при цьому між сторонами, регулюються главою 73 Цивільного кодексу України «Факторинг» [151]. За договором факторингу (фінансування під уступку права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов’язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов’язання клієнта перед фактором.

Фінансування при факторингу (рис. 3.3) припускає, що після здійснення поставки покупцю (боржнику) фінансовий агент (фактор) виплачує постачальнику (клієнту) значну частину суми поставки (первісний платіж, достроковий платіж). Залишок (за винятком комісійних) виплачується постачальнику після надходження грошей від дебітора (покупця). Варто мати на увазі, що Цивільний кодекс України обмежує коло осіб, які можуть виступати в якості фінансового агента (фактора). Ними можуть виступати фінансові установи, зокрема банки, інші кредитні організації, а також фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, що мають відповідний дозвіл (ліцензію).

У межах послуги фінансування факторинг гарантує забезпечення постачальника оборотними коштами відразу після здійснення поставки. Фінансовий агент виплачує постачальнику обумовлену величину дострокового платежу або відразу після постачання й отримання документів, що підтверджують факт відвантаження товару, або через певну кількість днів після купівлі дебіторської заборгованості. Величина дострокового платежу повинна складати 80-90 % від суми дебіторської заборгованості. Постачальник, одержуючи без затримок значну частину суми постачання, має можливість зменшити дефіцит оборотних коштів.