Управління
Управління — це вид суспільної діяльності, який передбачає систему скоординованих дій суб'єкта на об'єкт з метою досягнення певної організаційної мети.
Державне управління — це управління персоналом державної служби, а також суспільними сферами (економікою, правовим процесом, соціальним забезпеченням, культурою), суспільними групами, організаціями та інститутами. У широкому розумінні поняття "державне управління" поширюється на всі три гілки влади — законодавчу, виконавчу і судову, а у вузькому — тільки на виконавчу.
Основні поняття категорії "управління". Адміністративне право як складова частина правової системи держави характеризується насамперед тим, що воно виступає регулятором особливої категорії суспільних відносин, а саме: відносин, які складаються у сфері державного управління.
Термін "управління" у буквальному розумінні означає діяльність з керівництва чимось. Найчастіше його розуміють як діяльність, що спрямовує і регулює суспільні відносини; сукупність приладів і механізмів, за допомогою яких приводять в рух машини; підрозділу в системі установи; вид синтаксичної залежності тощо.
Непромислове виробництво
Сфера послуг – це інфраструктура, що охоплює ті галузі народного господарства, які надають в основному послуги споживачам. До них належать пасажирський транспорт, зв'язок, житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування, освіта, охорона здоров'я, видовищні заклади (театри, кіно та інші культурно-просвітницькі заклади), телебачення і радіомовлення, санаторії, пансіонати, будинки відпочинку. До сфери послуг можна віднести частково й роздрібну торгівлю, враховуючи її функцію доведення товарів до стадії власного (індивідуального) споживання.
Контингент – 1) сукупність людей, що утворюють однорідну в будь-якому відношенні групу; 2) гранична норма ввезення, вивезення або транзиту деяких товарів у визначені країни, встановлювана державою.
Локалізація — обмеження місця дії того чи іншого явища, процесу певними просторовими межами.
Концентрація – Зосередження, скупчення чогось в одному місці або навколо одного центра, згущення. Наприклад, концентрація капіталу; концентрація виробництва.
Знаряддя праці – головна частина засобів виробництва. Включає інструменти, машини, прилади, двигуни і т. п., за допомогою яких в процесі виробництва обробляються предмети праці, виготовляється продукція.
Місто – з чисельністю постійного населення не менше ніж 10 тисяч осіб, при цьому «переважна більшість» населення має бути зайнята у галузях поза сільським господарством. Статус міста може мати поселення, що відповідає вищевказаним умовам з меншою чисельністю жителів, якщо воно мало цей статус історично. Міста з чисельністю населення понад 100 тисяч жителів іменуються «великими», понад 250 тисяч — «крупними», понад 500 тисяч — «найкрупнішими», понад 1 мільйон — «мільйонерами». Багатомільйонні міста (іноді й «міста—мільйонери») називають «мегаполісами».
В середніх містах (з населенням від 50.000 до 100.000) проживало 3603.4 тис. осіб (11,2% міського населення). Станом на 2001 рік налічувалося 52 середніх міста.
У великих містах (з населенням від 100.000 до 250.000) проживало 3235.9 тис. осіб (10,0% міського населення). Станом на 2001 рік налічувалося 20 великих міста.
У надвеликих містах (з населенням від 250.000 до 500.000) проживало 5216.6 тис. осіб (16,2% міського населення). Станом на 2001 рік налічувалося 16 надвеликих міст.
У найбільших містах (з населенням від 500.000 до 1.000.000) проживало 2711.7 тис. осіб (8,4% міського населення). Станом на 2001 рік налічувалося 4 найбільших міста.
У містах-мільйонерах (з населенням більше 1.000.000) проживало 7088.5 тис. осіб (22,0% міського населення). Станом на 2001 рік налічувалося 5 міст-мільйонерів
До міст-мільйонерів належать міста Київ (2,6 млн. чол.), Харків (1,6 млн. чол.); понад 1 млн. чол. у містах Дніпропетровську, Донецьку, Одесі.
Серед дуже великих Запоріжжя (900 тис. чол.), Львів (810 тис. чол.), Кривий Ріг (737 тис. чол.), Маріуполь (524 тис. чол.), Миколаїв (519 тис. чол.) і Луганськ (504 тис. чол.).
Селище – з чисельністю постійного населення більше 1 тис. осіб.
Облігація — емісійний цінний папір, що засвідчує внесення його власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого відсотка (якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігації усіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах. Облігація є одним з головних джерел фінансування дефіциту державного бюджету, для більшості розвинених країн. Облігація для корпорацій є важливим джерелом коштів, що запозичуються.
Партнерські відносини – це процес побудови, підтримки та розширення міцних довгострокових, взаємовигідних відносин з ключовими партнерами організації: клієнтами, постачальниками, дистриб'юторами, персоналом та ін. Орієнтований на довгострокове співробітництво. Кінцевим результатом є побудова унікальних нематеріальних активів компанії – маркетингової ділової мережі. Маркетинг взаємовідносин іноді називають управлінням взаємовідносинами з клієнтами, маркетингом взаємин з покупцями, маркетингом партнерських відносин або маркетингом відносин. Метою є створення ефективної маркетингової системи взаємодії, тобто переведення комунікацій зі споживачем на рівень особистісних взаємин.
Конкурентоспроможність — складна економічна категорія, що може розглядатися на декількох рівнях (мікро-, мезо-, макрорівні).
Конкурентоспроможність на мікро- (підприємства, організації) і мезорівні (об’єднання підприємств, галузі) визначається характеристиками, відмінними від використовуваних при аналізі конкурентоспроможності товару. Поняття конкурентоспроможності стосовно до організацій і підприємств зв’язуються, у першу чергу, з поняттям ефективності їхнього функціонування. Основна передумова конкурентоспроможності підприємств — виробництво й реалізація конкурентоспроможних товарів, однак для реалізації даної передумови необхідна ефективна організація роботи на ринку, тобто під конкурентоспроможністю розуміється поточне положення підприємства на ринку, у першу чергу, частка ринку й тенденція її зміни.
Фактори конкуренції:
Залежно від місця виникнення (по відношенню до конкурентного середовища):
внутрішні (виникнення та інтенсивність прояву внутрішніх факторів безпосередньо залежить від діяльності підприємств-складових конкурентного середовища, стану їх ресурсної бази, характеру організації системи стратегічного управління, системи загального менеджменту тощо)
зовнішні (виникнення та інтенсивність прояву зовнішніх факторів не залежить від діяльності підприємств і обумовлюється станом зовнішнього середовища)
Залежно від сфери походження:
-наукові,
-техніко-технологічні,
-управлінські,
- економічні,
- соціально-демографічні,
- географічні,
- екологічні,
- політичні.
За характером спеціалізації
загальні (здійснюють вплив на усі складові конкурентного середовища без винятку),
специфічні (здійснюють вплив на складові конкурентного середовища, що діють в межах, наприклад, певної галузі, або певного регіону, або тих, що діють на конкретному ринку),
індивідуальні (зміни лише окремої складової конкурентного середовища)
За тривалістю дії:
постійні
тимчасові
Залежно від ступеню корисності:
стимулюючі (фактори, що сприяють підсиленню конкурентних позицій і стимулюють зростання конкурентоспроможності підприємства),
дестимулюючі (фактори, що здійснюють негативний вплив на конкурентні позиції підприємства і стримують процес зростання його конкурентоспроможності)
Залежно від рівня взаємообумовленості:
природні (первинні) фактори – це природні ресурси, географічне положення,
похідні (вторинні) – це техніка, технологія, економічна середа та ін
За ступенем можливогоконтролюючого впливу з боку держави і підприємства:
неконтрольовані державою;
контрольовані державою, неконтрольовані підприємством;
контрольовані підприємством
Субвенція — це форма грошової допомоги місцевим бюджетам із державного бюджету, яка призначена для конкретно визначеної цілі/цілей. Субвенцію слід відрізняти від субсидії, яка призначена як дотації бюджетам, так і різним організаціям за рахунок бюджету або за рахунок спеціальних фондів, які формуються на основі внесків громадян і окремих компаній. Відповідно до діючого законодавства України субвенції – це міжбюджетні трансферти для використання на певну мету в порядку, визначеному органом, який прийняв рішення про надання субвенції.
Субсидія — фінансова або інша підтримка державними органами виробництва, переробки, продажу, транспортування, експорту, споживання подібного Товару, завдяки якій суб'єкт господарсько-правових відносин країни експорту одержує пільги (прибутки). Субсидія – це грошова допомога, що надається державою за рахунок коштів бюджету, а також спеціальних фондів юридичним особам, місцевим державним органам, іншим державам. Це вид цільової допомоги зазначеним особам, що надається за рахунок коштів бюджетів або цільових фондів. Субсидія застосовується з метою збалансування регіональних та місцевих бюджетів, зміцнення їх доходної бази та завжди передається безповоротно і безвідплатно з вищих ланок бюджетної системи нижчим ланкам для фінансування конкретних заходів та установ, тобто мають цільовий характер. Третя група – методи використання грошових коштів.
Дотація — доплата з державного бюджету задля збалансування бюджетів нижчих рівнів; різновид субсидії. Дотація – це безвідплатна, безповоротна допомога з бюджету вищого рівня бюджету нижчого, яка не має цільового характеру та надається у випадку перевищення видатків над доходами.
Дипломатичний протокол — це сукупність загальноприйнятих правил, традицій і умовностей, які дотримуються урядами, відомствами закордонних справ, дипломатичними представництвами, офіційними особами і дипломатами при виконанні своїх функцій в міжнародному спілкуванні.
Протокол (документи) — документ, в якому фіксуються результати роботи колегіальних органів.
Ландшафт — це поєднання взаємопов'язаних компонентів природи на певній території. Ландшафти поділяються на природні і антропогенні. Існує термін «культурний ландшафт», який змістовно є ширшим від антропогенного ландшафту.
Водоті́к — водний об'єкт, який характеризується постійним або тимчасовим рухом (потоком) води в руслі в напрямку загального ухилу. Водотоки підрозділяються на такі категорії:
Постійні (струмки, річки) та тимчасові (річки що пересихають) водотоки;
Природні (річки) та штучні (канали) водотоки.
Озеро — природна водойма повільного водообміну, розташована в заглибинах суходолу і не пов'язана протоками з морями та океанами.