Географія — наука, що вивчає географічну оболонку Землі, її просторову природну і соціально-економічну різноманітність, а також зв'язки між природним середовищем і діяльністю людини. В сучасному розумінні поняття географія заміщено поняттям географічні науки. Об'єкт вивчення географії — закони і закономірності розміщення і взаємодії компонентів географічного середовища і їх поєднань на різних рівнях.
Географічне середовище — частина земного простору, з яким людське суспільство перебуває в наш час у безпосередній взаємодії, тобто воно пов'язане з процесом життєдіяльності людей. Частина географічної оболонки, включена в сферу людської діяльності і це необхідна умова існування суспільства. Географічне середовище робить значний вплив на розвиток суспільства, це регіональна характеристика природного середовища, в якому розвивається конкретне суспільство, держава.
Класичні функції управління:
Функції є цільові та організаційні.
Призначення цільових функцій полягає в направленості до конкретної мети системи, яка може охоплювати галузь, регіон тощо. Оскільки суттю управління є досягнення мети (цілі), то цільові функції є не тільки необхідним, а й визначальним елементом управлінської діяльності.
Основні задачі управління суб'єкт вирішує, спираючись на організаційні функції. Їх призначення полягає у використанні оптимальних методів об'єднання спеціалістів, співробітників для реалізації цільової функції системи, забезпечення життєдіяльності всіх її підструктур.
Управління також включає в себе функції прогнозування та планування.
Прогноз в управлінні – це передбачення суб'єктом кінцевого результату роботи системи в майбутньому, побудова способів, необхідних для його досягнення.
Планування – це розробка рішення про те, якими мають бути конкретні результати, їх виконавці, етапи виконання, шляхи досягнення.
Прийняття рішення – це пусковий механізм, що означає перехід від аналізу ситуації до практичної дії, яка здійснюється згідно з планом.
Виконання дій, що передбачені планом, вимагає здійснення ряду організаційних функцій:
Загально організаційної – передбачає розподіл доручень між співробітниками;
матеріально-технічного забезпечення – керівник визначає дійсні потреби системи в матеріальних ресурсах. Розподіляє і слідкує за раціональним та економічним їх використанням;
фінансово-економічного розвитку – дозволяє керівнику своєчасно визначити реальну вартість для його організації здійснення поставленої задачі;
обліку та контролю – забезпечення збирання, передавання, зберігання та обробки даних обліку;
політико-правового забезпечення – дозволяє керівнику системи орієнтуватися в політико-правовому просторі суспільства;
соціального забезпечення та соціального захисту робітників – щоб сприяти ефективному вирішенню питань, що виникають в суспільстві;
мотивації – направлена на забезпечення сумлінного виконання підлеглими своїх обов’язків. З цією метою в системі мають бути створені умови для моральної та матеріальної зацікавленості працівників у виконанні своїх обов’язків.
Особливості кооперативних зв’язків
Кооператив – юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.
Приклад зв’язків: Кооперативні зв'язки фермерів розвиваються за двома варіантами. В одному випадку фермери об'єднують свою техніку, а також купують її спільно, проте технологічний цикл робіт здійснюється в кожному господарстві окремо; одержуваний при цьому дохід залишається в розпорядженні кожного власника. В іншому випадку фермери об'єднують техніку, землю, спільно купують всі необхідні оборотні кошти і утворюють єдину сівозміну. Отриману продукцію і дохід від її реалізації ділять порівну незалежно від площі землі, наявної у кожного фермера, або пропорційно розмірам селянських господарств і виробленим затратам.
Капіталовкладення — це грошовий вираз сукупності витрат на створення нових, розширення, реконструкцію, технічне переоснащення діючих підприємств та оновлення основних фондів, впровадження нової техніки у виробничих галузях народного господарства.
Раціональне природокористування — використання природних ресурсів в обсягах та способами, які забезпечують сталий економічний розвиток, гармонізації взаємодії суспільства і природного середовища, раціоналізацію використання природно-ресурсного потенціалу, економічні механізми екологобезпечного природокористування. Раціональне природокористування спрямоване на забезпечення умов існування людства і отримання матеріальних благ, запобігання можливих шкідливих наслідків людської діяльності, на підтримання високої продуктивності природи та охорону і економне використання її ресурсів.
Народногосподарський комплекс України – це сукупність ланок народного господарства (областей, виробничих підприємств, організацій), діяльність яких тісно пов'язана з виробництвом, збереженням, транспортуванням, переробкою та збутом продукції. Народногосподарський комплекс формуються на основі агропромислового комплексу (АПК), в умовах високого рівня розвитку продуктивних сил і усуспільнення виробництва, і промислового потенціалу.