69. Конституційні засади взаємовідносин Президента з органами виконавчої влади.

Взаємовідносини Президента України з ВРУ та КМ.

За Конституцією Президент є главою держави і виступає від її імені. Він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина. Президент забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави (ст. 102, 106 Конституції). Одними із пріоритетних повноважень Президента у здійсненні названих функцій є його повноваження щодо представництва держави всередині країни і в міжнародних відносинах. Як глава держави, Президент України має ряд повноважень щодо призначення і оголошення виборів і референдумів як форм безпосередньої демократії та щодо формування і функціонування органів державної влади. Зокрема, Президент призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України (ст. 156), проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою; призначає позачергові вибори до Верховної Ради у строки, встановлені Конституцією. Президент України припиняє повноваження Верховної Ради, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися. Президент має також значні повноваження на завершальній стадії законодавчого процесу: підписання і оприлюднення законів. Одним з найважливіших і найдієвіших повноважень Президента як глави держави є його установчі повноваження щодо формування органів виконавчої влади: Кабінету Міністрів, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та місцевих державних адміністрацій. Так, відповідно до ст. 106 Конституції Президент призначає за згодою Верховної Ради Прем’єр-міністра та припиняє його повноваження, приймає рішення про його відставку; призначає за поданням Прем’єр-міністра членів Кабінету Міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їхні повноваження на цих посадах.

70. Конституційні підстави та порядок дострокового припинення повноважень Президента.

Конституція України (ст. 108) передбачає можливість і дострокового припинення повноважень Президента України у разі:

1) відставки;

2) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я;

3) усунення з поста в порядку імпічменту;

4) смерті.

Умови та процедура відставки Президента України не отримали чіткої регламентації в Конституції та в чинному "законодавстві України. Звичайно під відставкою розуміють залишення державної посади особою, що її займає, за власним бажанням або усунення її з цієї посади через причини об'єктивного чи суб'єктивного характеру'.

У конституційному праві відставка виступає важливою формою політичної відповідальності відповідних органів державної влади та посадових осіб, проте вона може стати результатом як особистих причин, так і об'єктивних наслідків. Наприклад, відставка Кабінету Міністрів України внаслідок прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінетові Міністрів України, або добровільна відставка міністра через його незгоду з політикою уряду. Аналіз положень статей 108, 109 Конституції України дозволяє зробити висновок, що під відставкою Президента України слід розуміти залишення поста Президента України виключно з власної ініціативи і при забезпеченні повної добровільності прийняття такого рішення.

Відставка Президента України набуває чинності з моменту проголошення ним особисто заяви про відставку на засіданні Верховної Ради України.

71. Консультативно-дорадчі органи при Президентові Україні.

Консультативно-дорадчі органи - органи, що утворюються для погодженого вирішення питань реалізації державної політики у певній сфері чи галузі, координації діяльності центральних і місцевих органів державної влади.

 Правовою основою утворення та діяльності таких органів є Конституція України, закони та інші нормативно-правові акти. Статус консультативно-дорадчого органу, повноваження, основні напрями і форми діяльності визначаються положенням про конкретний орган чи спеціальним актом відповідного державного органу - постановою, розпорядженням, наказом тощо.

 Надання права на утворення консультативно-дорадчих органів центральними органами виконавчої влади передбачається відповідним положенням про центральні органи виконавчої влади. Зокрема, право Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку на утворення консультативно-дорадчих органів регулюється Положенням про Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку, затвердженого Указом Президента України № № 1063/2011 від 23.11.11 р..

72. Порядок усунення президента з посту в порядку імпічменту.

Повноваження Президента України можуть припинятися достроково у таких випадках:

-    якщо задоволене його прохання про відставку. Президент повинен особисто проголосити заяву про відставку на засіданні Верховної Ради;

-    при неможливості виконання своїх повноважень за станом здоров’я. Таке рішення приймає конституційна більшість Верховної Ради на підставі письмового подання Верховного Суду України і на основі медичного висновку;

-    усунення з поста в порядку імпічменту;

-    у випадку смерті.

Імпічмент - це особлива процедура обвинувачення вищих посадових осіб держави у вчиненні злочинів та службових порушень.

За Конституцією України підставою для порушення питання про імпічмент Президента і для його усунення з поста є вчинення ним державної зради або іншого злочину.

73. Кабінет Міністрів України: місце в системі органів виконавчої влади, структура і компетенція.

Кабінет Міністрів України - орган виконав­чої влади.

Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених у статтях 85, 87 Конституції України. Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України. Підкореність і підзвітність Кабінету Міністрів Верховноій Раді України реалізується через затвердження Державного бюджету України та внесення до нього змін, організацію контролю за виконанням бюджету та прийняття рішення щодо звіту про його виконання. Конституція України визначає більшість повноважень Кабінету Міністрів. Строк функціонування Кабінету Міністрів залежить від строків повноважень Президента України. Прем'єр-міністр України, інші члени Кабінету Міністрів України мають право заявити Президентові України про свою відставку. Відставка Прем'єр-міністра України має наслідком відставку всього складу Кабінету Міністрів України. Кабінет Міністрів України здійснює контроль за виконанням прийнятих ним актів як безпосередньо, так і через підвідомчі йому органи. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом.

Компетенція Кабінету Міністрів України

КМУ є вищім органом в системі органів викон влади. Він відповідальний перед президеном Укр та підконтрольний і підзвітний ВРУ. У своїй діяльності КМУ керується Конституцією Укр і законами Укр, актами през Укр. КМУ у межах своєї компетенції видає постанови і роспорядження які є обов'язковими до виконання. Кабінет Міністрів Укрвїни та інші структури виконавчої влади не можуть ефективно діяти поза межами єдиної системи. Конституція України визначає більшість повноважень Кабінету Міністрів. Строк функціонування Кабінету Міністрів залежить від строків повноважень Президента України. Строк повноважень Кабінету Міністрів Укарїни може бути достроково припиненій незалежно від припинення президентських повноважень у випадках, передбачених ст. 115 Конституції України. Кабінет Міністрів України здійснює контроль за виконанням прийнятих ним актів як безпосередньо, так і через підвідомчі йому органи.

74. Центральні та місцеві органи державної виконавчої влади в Україні: загальна характеристика, структура, компетенція.

Місцеві державні адміністрації, їх повноваження.

Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють обласні та районні, Київська та Севастопольська місцеві державні адміністрації (ст. 118 Конституції України). Місцеві державні адміністрації – це державні органи виконавчої влади в областях, районах, в районах Автономної Республіки Крим, а також в містах Києві та Севастополі, які наділені правом представляти інтереси держави і приймати від її імені розпорядження, що діють на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Вони діють за принципом субординації, відповідальності перед Президентом України, Кабінетом Міністрів України, підзвітності та підконтрольності органам виконавчої влади вищого рівня, а також районним і обласним радам у межах, передбачених законами “Про місцеві державні адміністрації” і “Про місцеве самоврядування в Україні”. Місцева державна адміністрація є місцевим органом в системі органів виконавчої влади на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Вона виконує повноваження державної влади та делеговані їй відповідними радами виконавчі функції через створювані управління, відділи та інші структурні підрозділи та діє під керівництвом голови місцевої державної адміністрації.

Саме місцеві державні адміністрації реалізують принцип поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, покладений в основу побудови територіального устрою України (ст. 132 Конституції України).

Отже, можна зробити висновок, що управління місцевими справами здійснюється через органи державної адміністрації на місцях, які виступають у якості периферійної ланки виконавчого апарату, призначаються з центру та формуються за участю представницьких органів, що обираються населенням відповідних адміністративно-територіальних одиниць. Такий підхід у повній мірі відповідає змісту управління місцевими справами, якого додержується більшість країн сучасного світу.

Під місцевим управлінням, звичайно, розуміють органи, які призначаються з центру і представляють на місцях державну адміністрацію, а під місцевим самоврядуванням – місцеві представницькі органи. Уявляється правильним не протиставляти місцеве самоврядування місцевому управлінню, а розглядати їх у контексті відношення частина – ціле. Місцеве управління – складний і гнучкий механізм. Він може включати в себе як державну адміністрацію на місцях, так і місцеві представницькі органи – ради (органи самоврядування).

75. Судова влада і судові органи: поняття, структура і принципи функціонування.

Судова влада в системі розподілу влади.

В Укр. держ влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову владу. Всі три види держ влади є самостійними, кожна з них діє в межах своєї компетенції. В цій системі судова влада займає особливе місце. Її функцією є застосування прийнятих законодавчою владою законів та інших нормативних актів до конкретних умов, життєвих ситуацій і забезпечення верховенства права у житті суспільства, здійснення правосуддя. Правосуддя – застосування держ органом норми права до конкретного випадку, що трапився в житті – це майнові, трудові, сімейні, та інші спори, конфлікти, а також злочини та інші антигромадські вчинки. Правосуддя виконує свої функції шляхом розгляду та вирішення судами цив, та кримінальних справ у судових засіданнях. Правосуддя Укр. здійснює лише судова влада, яка представлена Конст Судом Укр. та системою судів загальної юрисдикції. Забороняє передаванню функцій здійснення правосуддя іншим органам чи посадовим особам, а такоє посадовими особами. Організація, порядок діяльності і компетенція судів загальної юрисдикції визначає Конст Укр. та законами. Найвищім судовим органом у системі судів загальної юрисдикції проголошено Верховний Суд Укр. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковим на виконання на всій території Укр. Основні засади на яких здійснюється правосуддя: рявність громадян перед законом і судом, право громадян на судовий захист, незалежність судів та підкорення іх тільки закону, відкритий розгляд справ у всіх судах, ніхто не може визнаний винним у скоєнні злочину, а також покараний інакше, як за вироком суду, ведення судочинства держ мовою. Професійні судді не можуть належати до політ партій та профспілок, брати участь у будь-якій політ діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-яки оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчою.

76. Конституційно-правовий статус суддів України.

Стаття 126. Незалежність і недоторканність суддів гаран­туються Конституцією і законами України.

Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється.

Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затри­маний чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом.Судді обіймають посади безстроково, крім суддів Конституційного Суду України та суддів, які призначаються на посаду судді вперше.

Суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призна­чив, у разі:1)   закінчення строку, на який його обрано чи призначено;2)   досягнення суддею шістдесяти п'яти років;3)   неможливості виконувати свої повноваження за станом здо­ров'я;4)   порушення суддею вимог щодо несумісності;5)   порушення суддею присяги;6)   набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;7)   припинення його громадянства;8)   визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим;9)   подання суддею заяви про відставку або про звільнення з по­сади за власним бажанням.

Повноваження судді припиняються у разі його смерті. Держава забезпечує особисту безпеку суддів та їхніх сімей.

стаття 127.Правосуддя здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні.Професійні судді не можуть належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викла­дацької та творчої.Па посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою.Суддями спеціалізованих судів можуть бути особи, які мають фахову підготовку з питань юрисдикції цих судів. Ці судді відправ­ляють правосуддя лише у складі колегій суддів.Додаткові вимоги до окремих категорій суддів щодо стажу, віку та їх професійного рівня встановлюються законом.Захист професійних інтересів суддів здійснюється в порядку, встановленому законом

Стаття 128.Перше призначення на посаду професійного судді строком на п'ять років здійснюється Президентом України. Всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верхов­ною Радою України безстроково, в порядку, встановленому законом.Голова Верховного Суду України обирається на посаду та звіль­няється з посади шляхом таємного голосування Пленумом Верхов­ного Суду України в порядку, встановленому законом.

Стаття 130. Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів.Для вирішення питань внутрішньої діяльності судів діє суддів­ське самоврядування.

77. Форми здійснення судочинства в Україні.

Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Завданнями правосуддя є:

- всебічне зміцнення законності й правопорядку;

- запобігання злочинам та іншим правопорушенням;

- охорона від будь-яких посягань закріплених у Конституції України суспільного ладу, його політичної та економічної систем, соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод громадян, проголошених і гарантованих Конституцією та законами України, прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань;

- виховання громадян у дусі точного й неухильного виконання Конституції та законів України, додержання дисципліни праці, чесного ставлення до державного і громадського обов'язку, поваги до прав, честі й гідності громадян;

- виправлення й перевиховання осіб, які порушили закон. До основних ознак правосуддя слід віднести:

1) здійснення правосуддя спеціальними державними - органами судами (суддями), які у своїй діяльності є незалежними і підкоряються тільки законові;

2) розгляд будь-яких справ у судах із дотриманням особливого порядку, регламентованого процесуальним законом, - порядку судочинства;

3) загальнообов'язковість будь-яких судових рішень у справах, що проголошуються ім'ям України і мають силу закону.

Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди. Відповідно до закону діють апеляційні та місцеві суди. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

Систему загальних судів нашої держави згідно з Законом України "Про судоустрій України " від 5 червня 1981 р. складають Верховний Суд України, Верховний суд Автономної Республіки Крим, обласні. Київський та Севастопольський міські суди, міжобласний суд, міжрайонні (окружні), районні (міські) суди та військові суди регіонів, Військово-Морських Сил і гарнізонів.

Судочинство провадиться суддею одноособове, колегією суддів чи судом присяжних.

78. Поняття КСУ та порядок його формування. Вимоги до судді КСУ.

КонституційнийСуд України, його повноваження, роль.

Згідно з Конституцією України (ст. 124), судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Конституція України (ст. 147) визначає Конституційний Суд України як єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні. Завданням Конституційного Суду є гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України.

Конституції багатьох країн розглядають конституційні суди як органи правосуддя. Конституція України, як уже відмічалось, визначає, що судочинство в Україні здійснюється Конституційним Судом та судами загальної юрисдикції. Тому є підстави вважати, що Конституційний Суд поруч з судами загальної юрисдикції складають самостійний вид державної влади – незалежну судову владу. В юридичній літературі висловлюється й інша точка зору на правову природу Конституційного Суду. Зокрема, Конституційний Суд розглядається як орган, що стоїть окремо від трьох гілок влади: законодавчої, виконавчої і судової.

Необхідно відмітити у зв’язку з цим, що Конституційний Суд як спеціалізований орган конституційної юрисдикції має як спільні, так і відмінні риси від судів загальної юрисдикції. Діяльність конституційних судів здійснюється в певних процесуальних формах, що зближує їх з судами загальної юрисдикції. Спільними для них є більшість принципів судочинства. Закон про Конституційний Суд України (ст. 4) передбачає, що діяльність конституційного Суду ґрунтується на принципах верховенства права, незалежності, колегіальності, рівноправності суддів, гласності, повноти і всебічності розгляду справ та обґрунтованості прийнятих ним рішень. Законодавство деяких країн вводить обмеження на застосування, наприклад, таких принципів, як гласність і змагальність.

Відрізняються конституційні суди від судів загальної юрисдикції за способом їх формування, складом і, головним чином, за характером справ, які вони вирішують. Предметом розгляду конституційних судів є конституційні питання. Конституційне правосуддя, незалежно від організаційних форм його здійснення, вирішує завдання захисту конституції: забезпечення її верховенства, принципу розподілу влади, захист прав і свобод людини і громадянина.

79. Функції та повноваження Конституційного Суду України.

Функції Конституційного Суду України — це основні напрями та види діяльності цього суду, що здійснюються відповідно до Конституції та законів України.

Пріоритетним напрямом діяльності Конституційного Суду є здійснення конституційного судочинства в Україні. Втім, це не єдина функція суду, також виділяють функції конституційного контролю, офіційного тлумачення (Конституцію та закони України), арбітражну та функцію конституційного правосуддя.

Відповідно до Конституцій України та Закону «Про Конституційний Суд України», суд приймає рішення та дає висновки у таких справах:

• Вирішення питань відповідності Конституції законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

• Відповідність Конституції чинних міжнародних договорів України, або тих міжнародних, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість.

• Додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в межах, визначених Конституцією.

• Видає офіційне тлумачення Конституції та законів України.

До компетенції Конституційного Суду не входять питання щодо законності актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інші питання, що віднесені до повноважень судів загальної юрисдикції.

Вирішення питань про відповідність Конституції України відбувається, коли до Конституційного Суду надійде подання від Президента України, Верховного Суду України,Уповноваженого Верховної Ради з прав людини або Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Рішення і висновки Конституційного Суду є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Конституційний Суд також за зверненням Президента чи Уряду дає висновки про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або таких договорів, що вносяться до парламенту для ратифікації.

Суб'єктами права на конституційне звернення з питань дачі висновків Конституційним Судом України є громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи.

Правові акти, визнані Конституційним Судом неконституційними повністю, або у певній частині втрачають свою чинність з моменту ухвалення Конституційним Судом відповідного рішення.

Рішення та висновки Конституційного Суду оприлюднюються наступного робочого дня після їх підписання і публікуються у «Віснику Конституційного Суду України», а також в інших офіційних виданнях.

Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичними чи юридичними особами актами і діями, що були визнані неконституційними, відшкодовуються державою у встановленому законодавством України порядку.

80. Прокуратура України та її конституційні функції.

Повноваження прокуратури та форми її реагування на порушення законності

При здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор має право:

1) безперешкодно за посвідченням, що підтверджує займану посаду, входити у приміщення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, підпорядкованості чи приналежності, до військових частин, установ без особливих

перепусток, де такі запроваджено; мати доступ до документів і матеріалів, необхідних для проведення перевірки, в тому числі за письмовою вимогою, і таких, що містять комерційну таємницю або конфіденційну інформацію. Письмово вимагати подання в прокуратуру для перевірки зазначених документів та матеріалів, видачі необхідних довідок, в тому числі щодо операцій і рахунків юридичних осіб та інших організацій, для вирішення питань, пов'язаних з перевіркою.

2) вимагати для перевірки рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи, одержувати інформацію про стан законності і заходи щодо її забезпечення;

3) вимагати від керівників та колегіальних органів проведення перевірок, ревізій діяльності підпорядкованих і підконтрольних підприємств, установ, організацій та інших структур незалежно від форм власності, а також виділення спеціалістів для проведення перевірок, відомчих і позавідомчих експертиз;

4) викликати посадових осіб і громадян, вимагати від них усних або письмових пояснень щодо порушень закону.

При виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право:

1) опротестовувати акти Прем'єр-міністра України, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, виконавчих органів місцевих Рад, підприємств, установ,

організацій, громадських об'єднань, а також рішення і дії посадових осіб;

2) вносити подання або протест на рішення місцевих Рад залежно від характеру порушень;

3) порушувати в установленому законом порядку кримінальну справу, дисциплінарне провадження або провадження про адміністративне правопорушення, передавати матеріали на розгляд громадських організацій;

4) давати приписи про усунення очевидних порушень закону;

5) вносити подання до державних органів, громадських організацій і посадовим особам про усунення порушень закону та умов, що їм сприяли;

6) звертатись до суду з заявою про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Існують наступні атки прокурорського реагування:

Протест прокурора. Протест на акт, що суперечить закону, приноситься прокурором, його заступником до органу, який його видав, або до вищестоящого органу. У такому ж порядку приноситься протест на незаконні рішення чи дії посадової особи.

Припис прокурора. Письмовий припис про усунення порушень закону вноситься прокурором, його заступником органу чи посадовій особі, які допустили порушення, або вищестоящому у порядку підпорядкованості органу чи посадовій особі, які правомочні усунути порушення. Письмовий припис вноситься у випадках, коли порушення закону має очевидний характер і може завдати істотної шкоди інтересам держави, підприємства, установи, організації, а також громадянам, якщо не буде негайно усунуто.

Подання прокурора. Подання з вимогами усунення порушень закону, причин цих

порушень і умов, що їм сприяють, вносяться прокурором, його заступником у державний орган, громадську організацію або посадовій особі, які наділені повноваженням усунути порушення закону, і підлягає невідкладному розгляду. Постанова прокурора. У разі порушення закону посадовою особою або громадянином

прокурор, його заступник, залежно від характеру порушення закону, виносить мотивовану постанову про дисциплінарне провадження, провадження про адміністративне правопорушення або про порушення кримінальної справи щодо цих осіб.

81. Система місцевого самоврядування, її характеристика.

Місцеве самоврядування є не тільки гарантованим державою правом, реальною здатністю та багатогранною соціально-корисною діяльністю, а й певною соціальною системою (самоорганізацією) або тим організаційно-правовим механізмом, завдяки якому територіальні громади безпосередньо і через обрані ними органи здійснюють функції та повноваження місцевого самоврядування. "Місцеве самоврядування, — зазначається в Конституції України, — здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ і міст, є районні та обласні ради. Сільські, селищні, міські ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна" (ст. 140). Перераховані елементи цього організаційного механізму являють собою систему місцевого самоврядування.

82. Правовий статус сільського, селищного, міського голови, порядок дострокового припинення ним своїх повноважень.

Сільський, селищний, міський голова, згідно зі ст. 12 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", є головною посадовою особою територіальної громади відповідного села (добровільного об'єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста.Відповідно до ч. З ст. 141 Конституції України, статус і повноваження голів визначаються законом.Як і депутати представницьких органів місцевого самоврядування, голова обирається відповідною територіальною громадою на основі загального, прямого виборчого права шляхом таємного голосування (ч. 2 ст. 141 Конституції України).

Обраним на посаду сільського, селищного, міського голови, згідно зі ст. 73 Закону, вважається кандидат, який одержав більшість голосів виборців, що брали участь у голосуванні, відносно інших кандидатів, які балотувалися у відповідному окрузі, та за умови, що кількість голосів, поданих за нього, перевищує кількість голосів виборців, які не підтримали жодного з кандидатів в окрузі.Строк повноважень голови — п'ять років. Повноваження сільського, селищного, міського голови починаються з моменту оголошення відповідною сільською, селищною, міською виборчою комісією на пленарному засіданні ради рішення про його обрання і закінчується в момент вступу на цю посаду іншої, обраної відповідно до закону особи, крім випадків дострокового припинення його повноважень.Сільський, селищний, міський голова не може бути депутатом будь-якої ради, суміщати свою службову діяльність з іншою посадою, в тому числі на громадських засадах (крім викладацької, наукової та творчої у позаробочий час), займатися підприємницькою діяльністю, одержувати від цього прибуток.На сільських, селищних, міських голів поширюються повноваження та гарантії депутатів рад, передбачені законом про статус депутатів рад, якщо інше не встановлено законом.Отже, сільський, селищний, міській голова виступає одноосібним представником територіальної громади та її виконавчих органів, головує на засіданнях ради.

1. Повноваження сiльського, селищного, мiського голови, голови районної у мiстi, районної, обласної ради вважаються достроково припиненими у разi: 1) його звернення з особистою заявою до вiдповiдної ради про складення ним повноважень голови; 2) припинення його громадянства; 3) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього; 4) порушення ним вимог щодо обмеження сумiсностi його дiяльностi з iншою роботою (дiяльнiстю), встановлених цим Законом; 5) визнання його судом недiєздатним, безвiсно вiдсутнiм або оголошення таким, що помер; 6) його смертi. 2. Повноваження сiльського, селищного, мiського голови можуть бути також достроково припиненi, якщо вiн порушує Конституцiю або закони України, права i свободи громадян, не забезпечує здiйснення наданих йому повноважень. 3. Повноваження сiльського, селищного, мiського голови за наявностi пiдстав, передбачених частиною другою цiєї статтi, та в iнших випадках можуть бути припиненi достроково за рiшенням мiсцевого референдуму або за рiшенням вiдповiдної ради, прийнятим шляхом таємного голосування не менш як двома третинами голосiв депутатiв вiд загального складу ради. Порядок проведення мiсцевого референдуму щодо дострокового припинення повноважень сiльського, селищного, мiського голови визначається законом про мiсцевi референдуми. (положення частини 3 статтi 79 щодо дострокового припинення повноважень сiльського, селищного, мiського голови за рiшенням вiдповiдної ради "в iнших випадках", тобто з пiдстав, не передбачених частиною 2 статтi 79, визнано таким, що не вiдповiдає Конституцiї України (є неконституцiйним), згiдно з Рiшенням Конституцiйного Суду вiд 09.02.2000 р. N 1-рп/2000) 4. Рiшення про проведення мiсцевого референдуму щодо дострокового припинення повноважень сiльського, селищного, мiського голови приймається сiльською, селищною, мiською радою як за власною iнiцiативою, так i на вимогу не менш як однiєї десятої частини громадян, що проживають на вiдповiднiй територiї i мають право голосу. 5. За наявностi рiшень суду про визнання розпоряджень чи дiй сiльського, селищного, мiського голови незаконними, висновкiв вiдповiдного комiтету Верховної Ради Верховна Рада України може призначити позачерговi вибори сiльського, селищного, мiського голови. Питання про призначення Верховною Радою України позачергових виборiв сiльського, селищного, мiського голови може порушуватись перед Верховною Радою України вiдповiдною сiльською, селищною, мiською радою, головою обласної, Київської, Севастопольської мiської державної адмiнiстрацiї. 6. Порядок проведення позачергових виборiв сiльського, селищного, мiського голови визначається законом про вибори. 7. Повноваження сiльського, селищного, мiського голови припиняються з дня прийняття мiсцевим референдумом або вiдповiдною радою рiшення про це, а в разi призначення Верховною Радою України позачергових виборiв сiльського, селищного, мiського голови - в день обрання головою iншої особи

83. Органи та посадові особи місцевого самоврядування. Їх повноваження (охарактеризувати кожен орган та посадову особу).

Служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України,  які займають посади в органах місцевого самоврядування,  що спрямована  на  реалізацію територіальною громадою  свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в   органах місцевого  самоврядування,  має  відповідні  посадові  повноваження   щодо   здійснення  організаційно-розпорядчих    та  консультативно-дорадчих  функцій  і  отримує  заробітну плату  за  рахунок місцевого бюджету.

Посадами в органах місцевого самоврядування є:

виборні посади,   на   які  особи  обираються  територіальною громадою;

виборні посади,  на які особи обираються  або  затверджуються:

відповідною радою;

посади, на   які  особи  призначаються  сільським,  селищним,  міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради  на   конкурсній   основі  чи  за  іншою процедурою,  передбаченою  законодавством України.

Правовий статус   посадових   осіб  місцевого  самоврядування  визначається Конституцією України ( 254к/96-ВР ), законами України  "Про місцеве самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ),  "Про статус  депутатів місцевих  рад"  (  3949-12  ),  "Про  вибори  депутатів  місцевих рад та сільських,  селищних, міських голів" ( 14/98-ВР ),  цим та іншими законами України.

Посадові особи   місцевого   самоврядування   діють  лише  на  підставі,  в  межах  повноважень   та   у   спосіб,   передбачені   Конституцією  і законами України,  та керуються у своїй діяльності  Конституцією України і законами України, актами Президента України і   Кабінету   Міністрів   України,   актами   органів   місцевого самоврядування,  а в   Автономній   Республіці   Крим   -   також нормативно-правовими  актами  Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної  Республіки  Крим,  прийнятими  у межах їхньої компетенції.

  На посадових  осіб  місцевого  самоврядування поширюється дія  законодавства України  про  працю  з  урахуванням   особливостей, передбачених цим Законом.

повноваження – це права і обовязки, необхідні для здійснення завдань і функцій місцевого самоврядування його субєктами на своїй території.

84. Система судів загальної юрисдикції.

 Відповідно до ст. 125 Конституції України система судів загальної юрисдикції будується за принципами територіальності та спеціалізації.

   Організаційні основи побудови системи судів загальної юрисдикції в України регламентуються гл. 3 Закону України “Про судоустрій України”. Згідно зі ст. 18 Закону України “Про судоустрій України” систему судів загальної юрисдикції становлять:

   - місцеві суди;

   - апеляційні суди, Апеляційний суд України;

   - вищі спеціалізовані суди;

   - Верховний Суд України.

   Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі спеціалізовані суди.

   Єдність системи судів загальної юрисдикції забезпечується:

   - єдиними засадами організації та діяльності судів;

   - єдиним статусом суддів;

   - обов’язковістю для всіх судів визначених законом правил судочинства;

   - забезпеченням Верховним Судом України однакового застосування законів судами загальної юрисдикції;    - обов’язковістю виконання на території України судових рішень;

   - єдиним порядком організаційного забезпечення діяльності судів;

   - фінансуванням судів виключно з Державного бюджету України;

   - вирішенням питань внутрішньої діяльності судів органами суддівського самоврядування.

85. Суд присяжних в Україні.

Суд присяжних — форма здійснення державної влади, зокрема судової, безпосередньо громадянами шляхом їх участі у відправленні правосуддя. Як самостійний соціально-політичній інститут складається з окремої колегії присяжних засідателів та професійного судді чи суддів. Колегія присяжних засідателів виокремлена та наділенаповноваженнями приймати власні рішення без участі професійного судді (суддів), що убезпечує народ від свавілля держави. Суд присяжних, як соціально — політичний інститут існує в Англії, США, Канаді, Швеції, Бельгії, Данії,Норвегії, Австрії. У Німеччині внаслідок реформи Эммінгера термін «Суд присяжних» як інститут судової системи почав застосовуватися із об'єднанням у 1924 р. присяжних засідателів з професійними суддями в єдину колегію також до судів за участю засідателів, які не наділені правами судді.

86. Конституційний статус депутата місцевої ради та правові гарантії його діяльності.

Народний депутат України - це представник Українського народу у Верховній Раді України, уповноважений ним виражати і захищати інтереси суспільства, здійснювати повноваження, пов’язані з реалізацією парламентом законодавчої, установчої та контрольної функцій.

Народним депутатом України може бути громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п’яти років. Не може бути обраним до Верховної Ради громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку.

Перед вступом на посаду народні депутати України складають перед парламентом України присягу. Присягу зачитує найстарший за віком народний депутат України перед відкриттям першої сесії новообраної Верховної Ради, після чого депутати скріплюють присягу своїми підписами під її текстом. Відмова скласти присягу має наслідком втрату депутатського мандата.

Повноваження народних депутатів України починаються з моменту складення присяги, а припиняються одночасно з припиненням повноважень Верховної Ради. Достроково вони можуть бути припинені у таких випадках: 1) складення повноважень за його особистою заявою;

2) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

3) визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім;

4) припинення його громадянства або його виїзду на постійне проживання за межі України;

5) якщо протягом двадцяти днів з дня виникнення обставин, які призводять до порушення вимог щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності, ці обставини ним не усунуто;

6) невходження народного депутата України, обраного від політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або виходу народного депутата України із складу такої фракції;

7) смерті.

Гарантії депутатської діяльності можна поділити на наступні групи:

1.Організаційні гарантії  пов’язані з непорушністю повноважень депутата місцевої ради та забезпеченням умов для їх здійснення. Депутат наділений усією повнотою повноважень, передбачених цим та іншими законами України. Ніхто не може обмежити повноваження депутата місцевої ради інакше як у випадках, передбачених Конституцією та законами України.

Сільські, селищні ради та їх органи забезпечують необхідні умови для ефективного здійснення депутатами місцевих рад їх повноважень. Вони, зокрема, сприяють депутатам місцевих рад в їх діяльності шляхом створення відповідних умов, забезпечення депутатів документами, довідково-інформаційними та іншими матеріалами, необхідними для ефективного здійснення депутатських повноважень, організовують вивчення депутатами місцевих рад законодавства, досвіду роботи рад.

Депутат сільської, селищної ради користується індемнітетом – він  не несе відповідальності за виступи на засіданнях ради та її органів, за винятком відповідальності за образу чи наклеп.

На час виконання депутатських повноважень депутату місцевої ради надається відстрочка від призову на строкову військову чи альтернативну (невійськову) службу. У зв'язку з депутатською діяльністю депутат місцевої ради також звільняється від проходження навчальних зборів.

Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, керівники підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, зобов'язані сприяти депутатам місцевої ради у здійсненні їх депутатських повноважень.

Важливою гарантією діяльності депутата сільської, селищної ради є  особливий порядок вирішення питання про його притягнення до кримінальної відповідальності. Так, кримінальна справа стосовно депутата може бути порушена прокурором, а запобіжний захід щодо нього у вигляді підписки про невиїзд або взяття під варту може застосовуватися виключно судом.

Про порушення кримінальної справи і застосування запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд або взяття під варту стосовно депутата повідомляється відповідна сільська, селищна рада.

 

2.Матеріальні гарантії спрямовані на захист прав та інтересів депутата, пов'язаних з можливими матеріальними втратами при здійсненні ним депутатських повноважень.

Так, на час сесії чи засідання постійної комісії сільської, селищної ради, а також для здійснення депутатських повноважень в інших передбачених законом випадках депутат звільняється від виконання виробничих або службових обов'язків.

У разі здійснення депутатських повноважень у робочий час депутату сільської, селищної ради за основним місцем роботи відшкодовуються середній заробіток та інші витрати, пов'язані з депутатською діяльністю, за рахунок коштів відповідного бюджету.

Депутат користується на території відповідної сільської, селищної ради правом безплатного проїзду на всіх видах пасажирського транспорту незалежно від форми власності (за винятком таксі).

Сільська, селищна рада та її виконавчі органи забезпечують депутатів офіційними виданнями та інформаційними матеріалами ради, організують їм допомогу з правових питань депутатської діяльності, надають можливість депутатам ознайомитися з рішеннями ради та її органів, розпорядженнями відповідної місцевої державної адміністрації, актами підприємств, установ та організацій, розташованих на території села селища.

 

3.Гарантії трудових прав депутата спрямовані на захист їх інтересів як суб’єктів трудових відносин.

Зокрема, у разі обрання депутата сільської, селищної ради на виборну посаду у раді (секретарем ради), на якій він працює на постійній основі, трудовий договір з ним за попереднім місцем роботи припиняється відповідно до законодавства. Обраний на виборну посаду у відповідній раді, на якій він працює на постійній основі, депутат, який перебуває на службі у військових формуваннях чи правоохоронних органах держави, прикомандировується до місцевої ради із залишенням на цій службі.

Депутату, який працював у сільській, селищній раді на постійній основі, після закінчення таких повноважень надається попередня робота (посада), а за її відсутності - інша рівноцінна робота (посада) на тому самому або, за згодою депутата, на іншому підприємстві, в установі, організації.

У разі неможливості надання відповідної роботи (посади) на період працевлаштування за колишнім депутатом сільської, селищної ради зберігається, але не більше шести місяців, середня заробітна плата, яку він одержував на виборній посаді у раді, що виплачується з відповідного місцевого бюджету.

Депутат може бути звільнений з роботи з ініціативи власника або уповноваженого ним органу від займаної посади, виключений з навчального закладу за умови його попередження в порядку, встановленому законом. Про таке попередження відповідний власник або уповноважений ним орган завчасно повідомляє відповідну сільську, селищну раду.

Час роботи депутата у сільській, селищній раді на постійній основі зараховується до загального і безперервного стажу роботи (служби) депутата, а також стажу роботи (служби) за тією спеціальністю, за якою він працював до обрання на виборну посаду в раді.

Невиконання посадовими особами вимог закону щодо забезпечення гарантій депутатської діяльності тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Публічна образа депутата місцевої ради, опублікування або поширення іншим способом завідомо неправдивих відомостей про нього, а також намагання в будь-якій формі вплинути на депутата місцевої ради, членів його сім'ї з метою перешкодити депутату виконувати свої повноваження, змусити його до вчинення неправомірних дій тягне за собою відповідальність згідно з законом.

87. Правове регулювання та порядок формування представницьких органів місцевого самоврядування та їх взаємодія з місцевими і центральними органами державної влади.

Відповідно до ст. 10 Закону про місцеве самоврядування в Україні порядок формування та організація діяльності радрегла­ментуються Конституцією України, цим та іншими законами, а також статутами територіальних громад. Окремо ж порядок фор­мування представницьких органів місцевого самоврядування ви­значається у ст. 45 зазначеного Закону.

Відповідно до ст.12 Закону про місцеве самоврядування сільський,  селищний, міський голова є головною  посадовою  особою  територіальної  громади  відповідно  села  (добровільного об’єднання в одну  територіальну  громаду  жителів  кількох  сіл), селища, міста.

Сільський, селищний, міський голова обирається відповідною територіальною громадою на  основі  загального,  рівного,  прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на 4 роки (ч.II ст.141 Конституції України) в порядку,  визначеному законом,  і здійснює свої повноваження  на постійній основі.

Взаємодія між місцевими органами державної виконавчої влади і місцевим самоврядуванням в Україні залежить від багатьох чинників.

 Однак найсуттєвіший вплив  справляють конституційно-правові засади  влади на місцях, політика децентралізації та деконцентрації влади, спільні територіальні основи та об’єкти управлінської діяльності, функціональні особливості, соціальний характер держави, а також встановлена система місцевого управління.

Вирішення означених питань є важливою складовою адміністративно територіальної та муніципальної реформ. Зокрема потребують удосконалення форми і методи взаємодії між місцевими держадміністраціями ти органами місцевого самоврядування, залишається невирішеною проблеми делегованих повноважень, зберігає гостроту питання приведення системи органів публічної влади на місцях у відповідність до міжнародних (насамперед європейських) стандартів.

Делегування повноважень органів державної виконавчої влади органам місцевого самоврядування не порушує автономію місцевого самоврядування в межах його власних повноважень і разом з тим є однією з найважливіших форм економії фінансових та людських ресурсів, оскільки виключає необхідність створення поряд з органами місцевого самоврядування ще будь-яких структур державної виконавчої влади, особливо на первинному рівні адміністративно-територіального поділу держави.

Характер взаємовідносин між місцевими органами державної вико­навчої влади і місцевим самоврядуванням в Україні залежить від багатьох чинників. Однак найсуттєвіший вплив на форму і зміст цих взаємовідносин справляють конституційно-правові засади місцевої влади, політика децентралізації та деконцентрації влади, спільність територіальної основи та об’єктів управлінської діяльності, функціональна близькість, соціальний характер держави, а також встановлена система місцевого управління.

Безперечно, головна причина проблем, що постає у взаємовідносинах місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, полягає у недосконалості чинного законодавства України, що регулює їх діяльність.

88. Розмежування компетенції Республіки Україна та Автономної Республіки Крим.

Система органів влади в АРК та їх повноваження

Органом законодавчої влади Автономної Республіки Крим є Верховна Рада Автономної Республіки Крим, яка обирається громаданами на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Верховна Рада АРК складається з 100 депутатів, що обираються терміном на 4 роки. Органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим є Уряд Автономної Республіки Крим – Рада міністрів АРК, голова якої призначається і звільняється з посади Верховною Радою АРК за погодженням з Президентом України. Органами місцевої влади в Автономній Республіці Крим є сільські, селищні, районні, міські, районні у містах Ради та їх виконавчі органи. Суди, органи прокуратури, підрозділи Служби безпеки України та Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим утворюються і діють відповідно до Конституції і законів України.

89. Конституційно-правова відповідальність: поняття, види, форми і функції.

Конституційно-правова відповідальність – передбачений нормами конституційного права специфічний обов’язок суб’єктів конституційного права переносити особисті чи матеріальні незгоди за скоєне правопорушення, який виступає як засіб забезпечення норм конституційного права, часто має чітко виражений політичний характер, реалізує інтереси особливого кола суб’єктів через спеціальний механізм реалізації та втілення в життя; має цілу низку санкцій.

Види юридичної відповідальності залежно від галузевої структури права

Залежно від галузевої структури права розрізняють такі види юридичної відповідальності: конституційну, матеріальну, дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову, кримінальну.

Розглянемо їх за допомогою схеми:

Вищи юридичної відповідальності
Конституційна (юридична підстава — Конституція)	- настає за порушення норм Конституції України. Маючи високий ступінь нормативної концентрації та ціннісної орієнтації, норми Конституції є нормами прямої дії. Питання про притягнення суб'єкта (фізичної або юридичної особи) до конституційно-правової відповідальності вирішується судом.
Матеріальна (юридична підстава — КЗпП)	- настає за вчинене майнове правопорушення, шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації робітниками та службовцями при виконанні ними своїх трудових обов'язків. Притягає до відповідальності адміністрація підприємства. Захід матеріальної відповідальності — грошове стягнення. Правозастосовний акт — наказ.
Дисциплінарна (юридична підстава -КЗпП)	— накладається адміністрацією підприємств, установ, організацій (особою, що має розпорядчо-дисциплінарну владу над конкретним працівником) внаслідок вчинення дисциплінарних проступків: 1) відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку; 2) в порядку підпорядкованості; 3) відповідно до дисциплінарних статутів і положень.
			Реалізується виключно в рамках службової підпорядкованості . Засоби дисциплінарної відповідальності: догана, пониження в посаді, звільнення. Правозастосовний акт — наказ.
Адміністративна (юридична підстава — КпАП)			- накладається за адміністративні правопорушення органами державного управління (органами так званої адміністративної юрисдикції) до осіб, що не підпорядковані їм по службі. Заходи адміністративної відповідальності — попередження, штраф, адміністративний арешт, позбавлення спеціальних прав (наприклад, прав водія) і т.ін. Правозастосовний акт — рішення.
Цивільна (юридична підстава - цпк)			- настає з моменту правопорушення — невиконання договірного зобов'язання майнового характеру у встановлений строк або виконання неналежним чином, заподіяння позадоговірної шкоди (цивільно-правової проступку) або здоров'ю чи майну особи, її особливість полягає у добровільному виконанні правопорушником відповідальності без застосування примусових заходів. Державний примус використовується у разі виникнення конфлікту між учасниками цивільних правовідносин. Питання про притягнення суб'єкта (фізичної або юридичної особи) до цивільно-правової відповідальності вирішується судом, арбітражним судом або адміністративними органами держави за заявою учасника правовідносини або потерплого. Заходи цивільно-правової відповідальності — відшкодування майнових втрат, скасування незаконних угод, штраф, пеня та інші міри, які полягають у примушуванні особи нести негативні майнові наслідки. Правозастосовний акт — постанова.
Кримінальна (юридична підстава -КПК)				- настає за вчинення злочинів, вичерпний перелік яких міститься в КК кодексі, тобто встановлюється лише законом, настає з моменту офіційного обвинувачення, реалізується виключно в судовому порядку. Заходи кримінальної відповідальності — жорсткі заходи кримінального покарання, які впливають на особу винного іпозбавлення волі, виправні роботи без позбавлення волі та ін.; застосовуються лише в судовому порядку. Правозастосовний акт — вирок.

Функції конституційно-правової відповідальності.

Головна серед них - штрафна, каральна функція. Вона виступає як реакція суспільства в особі держави на шкоду, заподіяну правопорушником. Перш за все це покарання правопорушника, яке є не що інше, як засіб самозахисту суспільства від порушення умов йогоіснування. Покарання - завжди заподіяння правопорушникові духовних, особистих, матеріальних обтяжень. Воно реалізується шляхом або зміни юридичного статусу порушника через обмеження його прав і свобод, або покладання на нього додаткових обов'язків. Проте покарання правопорушника не самоціль. Воно є також засобом попередження (превенції) вчинення нових правопорушень. Отже, конституційна відповідальність здійснює і превентивну (попереджувальну) функцію.

90. Співвідношення конституційно-правової відповідальності з іншими видами юридичної відповідальності.