22.Джерела Радянського права та його сутність

Радянське право виникає разом і одночасно з Радянською державою.Як і держава, радянське право створюється в ході зламу старого права. У перший період історії Радянської держави можна відзначити три основні групи джерел права.Найважливішою з них є, звичайно, нове законодавство, нові нормативні акти. Їх масив, вузький в перший час, невпинно розширюється.Оскільки маса нового законодавства була ще невелика, а старе могло застосовуватися лише в обмежених рамках, існувала сфера відносин, не врегульованих ніякими нормативними актами. Тому як специфічного джерела права виступає безпосередньо революційне правосвідомість трудящих мас. Практично це означало, що, якщо правопріменяющіе органи та особи не могли спертися на правову норму, вони діяли так, як підказувала їм революційна совість, робили так, як вважали корисним для революції. Звичайно, це призводило до відомого різнобою в діяльності державних органів, таїло чималозагроз демократії, але іншого виходу у Радянського держави в той час не було.Велике значення мали і акти профспілкових органів, особливо в галузі регулювання трудових відносин. Не будучи за своєю природою правовими, вони, по суті, виступали нарівніз актами державних органів. Нормотворчу роботу вели і безпосередньо трудові колективи. Створювані ними акти регулювали широке коло питань, що стосуються трудових відносин, найчастіше -дисципліни праці, іноді питань заробітної плати тощо. Радянське право виникло як загальноросійський. Акти II Всеросійського з'їзду Рад мали силу на всьому просторі Російської Республіки і в рівній мірі. Однак скоро радянська правова система ускладнилася. Виникнення Української РСР призвело до створення права цієї республіки. Україна визнала на своїй території дію загальноросійського права, але в той же час приймала і свої правові акти. Останні створювалися двояким шляхом: або за рахунок рецепції російських норм, або за рахунок власної творчості.З початку 1930-х років у розвитку джерел радянського права в Україні загальносоюзне законодавство переважає над республіканським. Ця тенденція виявлялася (М Страхов, В. Рум'янцев)у з одного боку, у поширенні прямої дії загальносоюзних законодавчих актів, а з іншого,- у тому, що республіканські законодавчі акти, як і в попереднє десятиріччя, здебільшого будувалися на основі відповідних загальносоюзних законодавчих актів і значною мірою повторювали останні.ідеологія й загальна спрямованість радянської правової системи виявляла себе у ставленні до права як до буржуазного витвору й погляду.

23.Основний принцип міжнародного права - це основоположна імперативна, універсальна норма міжнародного права, що відповідає основним закономірностям розвитку громади держав і в силу цього захищається найбільш жорсткими заходами примусу.Основні принципи сучасного міжнародного права, що виникли у другій половині XX ст., Представлені вперше закріпленими в універсальній писаною формі принципами заборони застосування сили і погрози силою, мирного вирішення міжнародних суперечок, співробітництва держав, поваги прав і основних свобод людини, а також принципом рівноправності і самовизначення народів і націй, націленим на ліквідацію колоніалізму.Істотна відмінність перерахованих принципів полягає в тому, що їх поява додало міжнародному праву абсолютно нову якість - право сили, за словами Г. І. Тункіна, поступилося місцем силі права.Кожній історичній епосі притаманні свої, затребувані нею принципи, що відображають її особливості розвитку, в тому числі і форму вираження зовні. Тому перші принципи, відповідні раннім періодам розвитку міжнародних відносин, існували вформі міжнародно-правового звичаю. У другій половині XX ст., З прийняттям Статуту ООН 1945 р., вони були в більшій своїй частині кодифіковані, тобто закріплені в писаною формі. Прийнята в 1969 р. Віденська конвенція про право міжнародних договорів, грунтуючись на положеннях Статуту ООН, дала загальне поняття основного принципу, визначила місце основних принципів в системі міжнародного права, зазначила властиві їм ознаки та характер взаємодії з іншими нормами.Відповідно до зазначених джерелами найбільш важливими, сутнісними ознаками цього виду норм є наступні:

- Обов'язковість для всіх суб'єктів міжнародного права, в силу чого на них не поширюється загальний принцип права «pactatertiis пес nocent пес prosunt», перекриваємо п. 6 ст. 2 Статуту ООН: «Організація забезпечує, щоб держави, які не є її членами, діяли відповідно до цих принципів, оскільки це може виявитися необхідним для підтримання міжнародного миру та безпеки»;- Примат відносно всіх інших норм міжнародного права, які набувають якість недійсності у разі невідповідності положенням принципу (ст. 3 Статуту ООН, ст. 53 Віденської конвенції 1969 р.);- Наявність зворотної сили щодо не відповідають йому норм, хоча б і виникли раніше нового основного принципу (ст. 64 Віденської конвенції 1969 р.).

Для більш повного уявлення про основні принципи, виявленні їх співвідношення, взаємозв'язків з іншими нормами системи в доктрині використовуєтьсяметод класифікації. Вперше класифікація за подібністю об'єкта (об'єктна класифікація) була розроблена М. Т. Блатовой, що запропонувала три позиції:- Принципи, що забезпечують мирну співпрацю держав;- Принципи, що захищають права людини, народів і націй;

24. Соціальна держава На сучасному етапі соціально-економічного розвитку найбільш досконалим типом держави є соціальна держава, що проголошує вищою цінністю соціальну справедливість. Серед її головних пріоритетів – соціальний захист громадян, нейтралізація соціально-економічних конфліктів, дотримання соціальних стандартів та принципів гідного життя для всіх громадян через розподіл та перерозподіл ВВП.Сучасні ідеї теорії соціальної держави виникли на основі значного покращення рівня життя в розвинених країнах у 50-60-х роках минулого сторіччя. Цей період ознаменувався, з одного боку, поглибленням теорії соціальної держави, а з іншого боку – практичною реалізацією її ідей на національному рівні.Саме в цей період було сформоване розуміння соціальної держави як поняття, що фокусує увагу на соціальних якостях держави і ґрунтується на єдиному наборі принципів, серед яких виокремлюють принципи загального добробуту, соціальної справедливості, солідарності, субсидіарності, соціальної безпеки.Соціальна держава забезпечує зняття протиріч між законами ринку і соціальними цілями шляхом реалізації своїх економічних функцій через:- справедливий перерозподіл доходів між різними соціальними верствами і групами за допомогою запровадження прогресивного оподаткування;- забезпечення розвитку соціальної інфраструктури; створення відповідних умов для розвитку особистості, її творчих здібностей;- забезпечення суспільної злагоди, запобігання поляризації суспільства, його фрагментації на соціальноізольовані верстви та групи;- створення системи заохочень до соціально-економічної активності, ініціативи та ефективного використання підприємницького потенціалу;- гарантування системи захисту від наявних та можливих порушень прав і свобод особистості.Практична реалізація ідей соціальної держави в різних країнах зумовила формування окремих моделей, які враховували індивідуальні риси, національні особливості та специфіку соціальної сфери окремих країн.Згідно з класифікацією запропонованою Г. Віленським та Ч. Лебо, соціальні держави можна представити за допомогою двох моделей 1) „інституціональної” (держава перерозподіляє матеріальні блага на загальнодержавному рівні, здійснюється соціальна підтримка населення, мінімізована роль громадянського суспільства);2) „залишкової” (державна допомога надається у випадку, коли людина не може вирішити своїх проблем самостійно або за допомогою інститутів громадянського суспільства).Наступний варіант класифікації моделей соціальної держави належить К. Еспін-Андерсену, який запропонував схему, що розрізняє держави за ступенем розширення соціальних прав і суспільно-приватної організації соціального забезпечення - держави з „ліберальною” моделлю соціальної держави, які вирізняються помірним соціальним захистом (США, Канада та Австралія);- держави з „консервативною корпоратистською” моделлю соціальної держави для яких характерним є переважання серед суб’єктів соціальної політики інститутів громадського суспільства (Франція, Німеччина й Італія);- держави з „соціально-демократичною” моделлю соціальної держави яким властиве розширення соціальних прав і прагнення до ліквідації соціальної нерівності (Швеція, Данія, Норвегія та Нідерланди).Отже, соціальна держава захищає права, свободу, законні інтереси всіх її громадян і слугує знаряддям зняття соціальної напруженості в країні. Вона бере на себе обов’язок піклуватися про соціальну справедливість, добробут громадян, їхню соціальну захищеність. На нашу думку, соціальні держави Західної Європи тяжіють до моделі, що є певним синтезом ліберальної та соціал-демократичної моделі. З огляду на зазначене, сучасний розвиток вітчизняної економіки повинен ґрунтуватися саме на принципах цієї моделі.