1.4 Моделі мотивації

Різні психологічні напрями виділяються різні мотиваційні аспекти. Але все це різноманіття поглядів можна звести до трьох основних моделях мотивації. Це модель біологічних спонукань, модель оптимальної мотивації і когнітивна модель мотивації.

У моделі біологічних спонукань перш за все пояснюється мотивація задоволення первинних потреб. Відхилення у фізіологічному балансі призводить до виникнення біологічного імпульсу, керованого на задоволення певної потреби. Чим довше або сильніше порушений баланс, тим сильніше буде мотивація.

“Підтримка рівноваги, коли організм не відчуває ніяких потреб, називається гомеостазом. Звідси гомеостатична поведінка — це така поведінка, яка спрямована на усунення мотивації шляхом задоволення викликаної нею потреби » [9, 241].

Модель оптимальної активації запропонована в 50-ті роки минулого століття Даффі і Хеббом і значною мірою заснована на законі Іеркса-Додсона. Згідно даної моделі, оптимальний рівень активації не відповідає нульовому рівню [12].

Деякі люди потребують більш сильної мотивації, у той час як інші здатні виносити стимули лише в обмеженій кількості. Крім того, на оптимальний рівень активації впливає психічний стан людини (наприклад, під час сну і бадьорості нам необхідні абсолютно різні рівні активації). Але ця модель також механічна і не пояснює, чому люди вибирають ту чи іншу поведінку.

Когнітивна модель мотивації створена в рамках когнітивної психології. Для когнітивіста людина активна завжди. Ми постійно чимось зайняті, але що саме ми будемо робити, ми вирішуємо самі, тобто залучаємо процес мислення, вибір і т.д. Тоді всупереч попереднім моделям, не існує спеціальної сили, яка виступає не сцену тільки тоді, коли порушена рівновага.

Роберт Боллес розглядає мотивацію як механізм вибору, який діє виходячи не тільки з зовнішніх спонукань, але перш за все з визначення найкращої можливості, враховуючи фізіологічний стан, емоції, пам'ять [29].

Згідно теорії Едварда Десі (1975), нас більше приваблює діяльність, котра розвиває в нас почуття компетентності. Як доказ залучається той факт, що кращих результатів частіше домагаються ті люди, які самі організували свою роботу і контроль. Зовнішнє заохочення, частіше призводить до зменшення внутрішньої мотивації [30].

Джозеф Нюттен вважає, що вибір наших дій зумовлюють поставлені нами цілі та плани на майбутнє. Чим важливіша мета, тим сильніше вона визначаэ вибір. При цьому підкреслюється те, що стимулом служать не стільки самі цілі, скільки намір їх досягти [32].

1.5 Особливості мотивації в Інтернет ресурсах

В наш час нові інформаційні технології стали невід’ємною частиною людського життя. Середньостатистична людина, у якої є в наявності знання комп’ютера, не уявляє свого життя без Інтернету. Це та сама потреба, без якої в наш час тяжко уявити себе. Залежність людини від веб-простору перейшла на новий рівень розвитку. Це перш за все доступність “павутини”, швидкий доступ, соціальна складова. Соціальна частина дозволяє нам використовувати Інтернет для спілкування, обміну інформації, купівлі, рекомендацій, пошуку роботи, тощо.

Людський індивід побудований так, що жодна людина не буде задоволена на всі сто відсотків. Тому не всі Інтернет ресурси задовольняють потреби користувачів. Дехто використовує Інтернет для перегляду фільмів, інші цікавляться новинами, так як вважають, що більш правдиву інформацію можна знайти на незалежних інформаційних ресурсах, а не на корумпованих медіа.

Мотивація в даному випадку виступає рушієм користувача. В даній ситуації можна виділити декілька прикладів мотивації на веб-ресурсах:

1. Специфічний інтерфейс — незвичайний інтерфейс завжди привертає велику увагу користувачів. Використання Java скриптів, “плаваючих” вікон, “pop-ups” завжди подобається користувачам. Інтерфейс має бути простий у використанні, добре оптимізований і такий, що не використовує багато ресурсів під час роботи.

2. Графічна репрезентація — використання специфічних кольорів та тем, видозмінення теми в залежності від пори дня, року, святкова тематика.

3. Захист особистої інформації — користувачі особливу увагу приділяють захисту власної інформації. За теорією Маслоу, це виражає потребу людини в безпеці. Це можуть бути логіни та паролі, інформація про користувача, в он-лайн магазинах — це кредитно-грошова інформація, аудіо, фото та відео інформація, текстові документи. На даний час самі захищенні сайти можна розпізнати по веб-посиланню: якщо веб-посилання починається з https://, то це означає, що на сайті використовується система HTTP Secure. Ця система максимально кодує вашу інформацію. В різних браузерах ця система відображається по різному: в Google Chrome вона показана зафарбована у зелений колір із символом замка, в Opera — замок з надписом “Безпечний”, у Mozilla Firefox та IE лише замок.

4. Соціальна складова — наявність форуму, блогу, чату, інтеграції з соціальними мережами, технічної допомоги завжди привертає увагу користувачів. Це є якраз та сама потреба в самоствердженні та самовираженні.

5. Інформаційна наявність — сама головна мотиваційна одиниця в цій системі. Це можуть бути світові новини, high-tech новини, для он-лайн магазинів — це своєчасне оновлення товару, знижки, пропозиції.

6. Відсутність набридливої реклами — реклама, в будь-яких формах, завжди відлякувала користувачів тих чи інших сайтів. Особливо, коли вона презентована у вигляді “pop-up” і котру досить складно закрити.

Усі ці приклади мотивації тісно пов’язані між собою. Відсутність одного або декількох поведе за собою зменшення кількості відвідувачів цього сайту.

Висновки до Розділу 1

Мотивація людини ніколи не була одноманітною. В певний період часу, або за деяких обставин, мотивація може проявлятися різними мотивами. Мотиви ж спонукають людину до діяльності, вони є причиною дій та вчинків людини. У людини є мотивація тоді, коли вона прагне виконати певну діяльність. Діяльність же породжують потреби. Потреби загальні для всіх індивідів, але й мають певний індивідуальний прояв у кожної людини.

При мотивації важливою характеристикою діяльності є зусилля, старання, наполегливість, сумлінність, спрямованість. “Внутрішня” мотивація породжується людиною, мотиви виникають усередині людини. “Зовнішня” мотивація породжується при взаємодії з іншими людьми та навколишнім середовищем.

Мотивація в Інтернет ресурсах виділяється такими прикладами як: специфічний інтерфейс, графічна репрезентація, захист особистої інформації, соціальна складова, інформативна наявність, відсутність набридливої реклами.

ІІ Розділ. Особливості процесу номінації в системі мови

Номінація (лат. nominatio — називання, іменування) — 1) творення і надання назв (та інших мовних позначень) пізнаним і вичленуваним фраг­ментам дійсності, тобто встановлення відношень позначального і позначуваного між певною мовною одиницею і відповідним предметом (явищем, ознакою); 2) результат цього процесу, тобто сама назва; 3) називання як використання вже готових найменувань у процесі мовленнєвих актів [6].

Найменування будь-якого об’єкта передбачає наявність тріади — реалії, номінатора (називаючого) і назви, а сама номінативна діяльність реалізується за допомогою інструмента — людської мови. В основі номінації лежить можливість людського мислення до абстрагування — здатність людини за окремою ознакою, функцією певної реалії побачити її цілісність. Саме тому різні за формою, але однакові за функціональними ознаками об’єкти мають одні і ті ж назви, наприклад: будинок, дерево, стіл, книга та ін.

Іменуванню підлягають реалії різного порядку — безіменні і такі, що уже мають свої загальні назви. У зв’язку з цим виділяють два рівні номінації: нижчий (апелятивний) і вищий (пропріальний) [4].

Номінація на нижчому рівні зводиться до відтворення в свідомості носіїв певної мови реалій об’єктивної дійсності за допомогою відповідних елементів мови, тобто до “перетворення матеріального в ідеальне”. Назви нижчого рівня, апелятиви, здатні закріплюватися за певними типами реалій і викликати у носіїв певної мови чи її діалектів однакові уявлення, образи, асоціації, інакше виражати суть денотатів. Такі найменування не можуть бути замінені волею окремої особи або навіть значної частини носіїв цієї мови. Вони існують цілі століття і можуть зазнавати лише незначних фонетичних, морфологічних, а інколи й лексичних змін — розширювати або звужувати своє значення: голова, злодій, пиво, щастя.

Під вищим рівнем номінації розуміємо присвоєння назв об’єктам, що уже мають свої апелятивні найменування. Результат цього рівня номінації — власні назви. На відміну від назв нижчого рівня номінації, вони не виражають суті іменованих реалій. Основна їх функція — індивідуалізація, виділення окремого об’єкта з ряду подібних: Андрій, Оксана; Городниця, Жукотин; Бистриця, Серет.

Відповідно до різного розуміння номінативної функції мовних одиниць є ширше і вужче розуміння номінації:

а) ширше — взагалі як знакової репрезентації позамовних об'єктів, властивої всім типам мовних знаків;

б) вужче — тільки як називання об'єктів, тоді як указування на них (функція дейктичних одиниць) або їх вираження (наприклад, за допомогою вигуків) вважається невласне номінація або взагалі виводиться за її межі [6].

Номінація (як процес творення назв) реалізується в мові на основі власних ресурсів і шляхом запозичення з іноземних мов. У першому випадку вона здійснюється в процесах словотворення, зміни значення мовних одиниць і формування переносного значення (метонімія, метафора), лексикалізації компонентів слова, словоформ, вільних сполучень слів (екстра, зав. — “завідувач”; «У Георга» — назва кафе), лексикалізації і фразеологізації вільних словосполучень (білий гриб “боровик”, хліб і сіль), розгортання (утворення і комбінування) синтаксичних словосполучень для позначення уточнюваних, конкретизованих понять.

За формальними ознаками номінація поділяється на:

• виражену і невиражену;

• просту і розчленовану;

• за характером позначуваного об'єкта — на номінацію елементів (предметів, ознак та ін.) і номінацію подій (ситуацій);

• за мовним рівнем номінативних засобів — на лексичну (разом з фразеологічною), словотвірну і синтаксичну [7].

Синтаксична номінація розглядається як спосіб називання, що здійсню­ється на базі структур комунікативного рівня — речень, причому речень, сама граматична природа яких скорельована з функцією іменування. Маємо на увазі односкладні синтаксичні структури називного типу.

На відміну від номінативних речень з активною комунікативною пропози­цією (описових, вказівних, емоційно-оцінних) номінативні речення цього класу являють собою структурно автономні, предикативно самодостатні іменування, тематично зорієнтовані на певний предметний чи ситуативний об'єкт або наступний текстовий масив. Діапазон таких речень у лінійному вимірі досить широкий — від однокомпонентних форм до розгорнутих синтаксичних побудов. В усіх випадках вони виділяються — пунктуаційно (лапки) або графічно (шрифт, абзацний відступ) [20].

Масив односкладних номінативних речень як засобу синтаксичної номінації формують в українській мові структурно-функціональні утворення кількох типів.

1. Титульні (називні) номінативні речення. Це іменні конструкції зі ста­тичною предикативною пропозицією, оформлені відповідною комунікативною інтонацією і подані на тлі конкретного ситуативно-мовленнєвого або візуально сприйманого предметного контексту. Це назви на вивісках організацій, установ, підприємств, заводів, інших виробничих об'єктів, наукових, навчальних, медичних та інших закладів, їхніх структурних підрозділів, вивіски на кабінетах службових осіб, назви художніх, наукових і мистецьких творів та їх розділів, глав, назви журналів і газет: «Університет», «Кінотеатр», «Дельфінарій», «Стадіон», «Вокзал», «Універмаг», «Гастроном», «Хліб», «Аеропорт», «Відділ кадрів», «Бухгалтерія», «Учительська», «Диспетчерська», «Ректорат», «Проректор з наукової роботи», «Кобзар», «Прапороносці», «Лебедине озеро», «Барвінок» (журнал), «Планета Павла Загребельного», «Художня вишивка», «Світ очима художників» (назви виставок).

2. Номінативні речення структуризації та рубрикації комплексного цілого. Це розгорнуті іменні конструкції, що являють собою назви розділів книг, заголовки статей у збірниках, назви конференцій, їх секцій та відповідей на них, перелік питань порядку денного, позицій регламенту роботи, інформація про місце проведення засідань, формулювання пунктів програм навчальних дисциплін, окремі структурні форми заголовків у газетах і журналах. Наприклад, «Музей шахтарської праці», «Ворожіння на валютній гущі».

3. Номінативні речення пропозиції об’єкта (можуть бути названі ще реченнями анонсування об’єкта або номінативними анонс-реченнями): оголошення ведучим наступного номера програми концерту; пропонування екскурсоводом експоната в музеї, на виставках творів художньої літератури, живопису, графіки, вишивки, фоторобот; представлення головуючим чергового промовця на зборах, конференціях і т.д.: «Жуковський. Слова Андрія Малишка. Корсунське поле» (оголошення в концертній програмі), «А ось і призи, що їх виграли наші коні. (Пауза). Наш заводський іподром. Під час тренування»(З пояснення екскурсовода музею кінного заводу) [26].

Спільною особливістю всіх трьох функціональних типів називних речень є те, що вони експлікуються (науково обґрунтовуються) в часовій або візуально-лінійній препозиції до об’єкта або текстового масиву, на який зорієнтовані (завод, наприклад розміщується за вивіскою, артист виступає після оголошення про виступ, заголовок міститься перед відповідним текстом).

Лексична і словотвірна номінація відображає як рух людського пізнання від більш до менш помітного і відомого, від наявного до нового, тобто етапи пізнання практичного освоєння дійсності. Наприклад:

• номінація морської флори та фауни, водного транспорту “сухопутними” іменами: морська капуста, морський заєць, річковий трамвай, водні лижі;

• номінація засобів повітряного транспорту назвами водного транспорту: повітряний флот, летючий корабель (з казки). Поняття „більш помітного і відомого” як вихідний пункт пізнання і , відповідно, номінація — це органічна і взаємопов’язана єдність двох моментів: як того, що легше і швидше фіксується органами чуттів (біологічно-фізіологічний аспект), так і того, що потрібніше, важливіше суб’єктові в соціально-прагматичному плані.