37.Вірші Климентія Зіновіїва

Усе, що на сьогодні відомо про Климентія, — відомо лише з його рукопису-автографа. Уважно вчитуючись у вірші поета, досліджуючи мову, можна уявити в загальних рисах життєвий шлях поета і датувати час появи його рукопису.

У мезовірші, яким поет гадав закінчити свою книжку, він називає себе так: «Иεромонах Климεнтіи ЗЂновіεв син». Ім’я «Климентіи», очевидно, у поета друге, одержане після постриження в ченці.. І. Франко вважав, що дописані до вірша «Ω школярахъ, дрова крадущих, и о школε» рядки про школяра Трястю — автобіографічні, і називав поета Климентій Трястя. Поет писав про все, що його вражало в навколишньому світі, про що роздумував і що відчував. Однак, широко узагальнюючи тематичну розмаїтість віршів Климентія, їх можна звести до двох міцно пов’язаних між собою груп — соціально-побутової та філософсько-релігійної. Наприклад(і тут аналіз 1 вірша) Климентій ЗІНОВІЇВ

Він порушує заг речі (явище правдт, хвороби, імена Боді)

І оспівує усі ремесла (каталог ремесл-називання предмета)

Оскільки ми не можемо опанувати ус і ремесла, то треба опанувати одне. А щодо іншого, то черпаємо від інших людей- взаємодоповнюємо один одного

38 Семен Климовський

Автор знаменитої пісні «Їхав козак за Дунай», «Про правду і великодушність благодійників» та «Про правосуддя начальників».

Твори «Про правду і великодушність благодійників» та «Про правосуддя начальників» надзвичайно цікаві з багатьох поглядів. «Цар без правди мертвий», — писав С. Климовський. І далі малював картину того морального занепаду, на який прирікає суспільство правитель, який «пада... у прірви погані». Темнота, брехня, лють, «моральні хвороби» — ось плата за зневажання правди. «Правди нелюбитель» не гідний бути царем, твердить Климовський, адже він за життя стає «мертворуким»... Автор моралізує, обіцяючи, що благодать проллється з небес тільки тому, хто «діло при правді виконать візьметься». І це не холодне вчене моралізування, а пристрасне заклинання, розрахована на «педагогічний» ефект демонстрація моральної дилеми: «Лучше в нищих глад с правдою и хлад терпъти, нежели, царем быв, правди не имъти».

39.»Богогласник» Антологіям релігійної поеми 18 ст

Богогла́сник — збірка укр релігійних пісень - духовних кантів і псалмів, поширена наприкінці XVIII — на початку XIX століття в південно-західній Україні і вперше надрукована в Почаївській лаврі 1790 року. Богогласник складався з трьох частин і містив 248 віршів з нотами, присвячених звеличенню Ісуса Христа, Богородиці, святих

Антология содержит песни различного содержания: посвященные Господским праздникам, неделям триодного цикла, чудотворным Распятиям Христовым (1-я ч. «Б.»), а также богородичные, в т. ч. иконославильные (2-я ч.), в честь святых (3-я ч.), поучительно-морализаторские, «благоговейные, покаянные и умилительные» (4-я ч.), Среди авторов духовных песен - Левковский, Тарнавський, Часть текстов создана митр. Димитрием (Туптало) Важнейшее значение имеет связь духовной песенности с литургической практикой. В отдельных местностях песни пелись в храме, до или после службы. Для авторов того времени ориентирами при создании духовных песен часто служили тексты Свящ. Писания, богослужебных книг, гимнография, апокрифы. Праздничные, покаянные и поучительные песни «Б.» под названием «псальмы» стали частью репертуара слепых певцов-лирников.