33,34Літопис Самійла Величка

  Сам літопис не дійшов до нас у належному вигляді — дуже знищений перший том, значно менше другий. Самійло Величко для створення свого Літопису не обмежився вузькими локальними матеріалами та власними спогадами. Навпаки, він використав різноманітні іноземні джерела. Але за найправдивіше джерело для Величка правили діаріуш (Щоденник) козацького літописця Самійла Зорки, особистого писаря гетьмана Богдана Хмельницького та дрібні козацькі «кронички».

Літопис Величка написаний українською літературною мовою 18 століття з елементами народної мови. Літопис складається з 4 частин:

перша — «Сказание о войне казацкой з поляками через Зеновія Богдана Хмельницького…» — змальовує події 1648–1659 років, окремими епізодами сягаючи у 1620 рік, Описуючи війну Якова Остряниці 1638 року, Величко додає до автентичного джерела, яким користувався, — щоденника польського хроніста Шимона Окольського — власний коментар;

друга і третя частини, які охоплюють 1660–1686 та 1687–1700 роки, названі «Повествования летописная с малороссийских и иных отчасти поведениях собранная и зде описанная», містять значну кількість власних спостережень Величка і ґрунтуються на документах гетьманської канцелярії;

у 4-й частині зібрано додатки з різних документів 17 століття.

. Автор пояснює причину, яка примусила його взятися за перо: він хоче сучасникам і нащадкам сказати правду про події, які відбувалися на нашій землі. Оглядаючи літописні та історичні писання чужоземців, він побачив, що їхню славу "пояснено й незатемнено Самійло Величко був учасником багатьох походів, піп час яких перед його очима поставали численні безлюдні міста й замки, порожні вали, колись насипані людською працею, а тепер вони стали пристанищем і поселенням диких звірів. Колись багатолюдні фортеці стали малолюдними, а інші зовсім спорожніли —Той край, який колись проголошували раєм світу, другою обітованою землею, наповненою молоком і медом, покрився мохом, очеретом і бур'янами. В різних місцях можна було натрапити на багато людських кісток, Після нашестя Батия козаки, знову розплодившись і примножившись, стали жити вільно, незалежно й заможно. Але поляки, "заздрісники добра і волі людської", не вподобали цього і почали чинити на українській землі велику наругу, гніт і розорення. Незважаючи на те, що українці мали від польських королів статути, грамоти та привілеї, в яких відзначалися їхні права та вольності, гонориста і ненаситна польська шляхта вважала українців за ніщо, утискувала їх численними тягарями й поборами.  Богдан Хмельницький, на той час сотник чигиринський, бачив, як шляхта пригноблює та оздоблює українців, уболівав на їхній плач і стогін батьківським серцем. Він хитрістю відібрав у Барабаша королівські привілеї і тепер мав законні підстави, як він вважав, розпочати боротьбу за повернення українському народові його прав. До того ж Богдан Хмельницький на власній шкірі відчув безчестя і наругу від шляхтичів.  Запорозьке військо радісно і вдячно прийняло Хмельницького на Січі і нарекло його гетьманом.  Відзначаючи заслуги Хмельницького у боротьбі українського народу за визволення, Самійло Величко стверджує: "Як колись ізраїльському народу, якого гнітили єгиптяни, Бог послав Мойсея, так українському народу він послав людину на ймення Богдан Хмельницький і дав йому розум визволити український народ".  Провідний мотив "Літопису Самійла Величка" — вболівання за долю матері України і заклик до боротьби за її порятунок.