24. Кирило – Транквіліон Ставровецький. Про природу барокового тексту (Передмова до «Перла многоцінного»)

Кирило Транквіліон-Ставровецький (? — 1646) у 1589 — 1592 рр. вчитель львівської братської школи. Сучасники характеризують його як мужа «ученна в науці письма і язика еллінська і словенська». З 1592 р. він вчителює у віденській братській школі. З подальших 22-х років відомостей про його життя і діяльність немає. У 1614 — 1615 рр. Кирило — ієромонах, славиться як проповідник, бере участь у виданні Псалтиря (Львів, 1615), друкує у власній похідній друкарні свої книжки «Зерцало богословії» (Почаїв, 1618) і «Євангеліє учительное» (Рахманів, 1619), за які зазнає переслідувань — ортодокси вбачають у них єретичні та прокатолицькі тенденції. Між 1615 та 1626 рр. Кирило веде мандрівне життя: Львів — Волинь — Замостя. Близько 1626 р. переходить в унію і стає архімандритом чернігівського Єлецького монастиря, захопленого уніатами. У Чернігові Кирило і видав останню свою книгу «Перло многоцінне», яка по-

бачила світ 7 вересня 1646 р. Невелика передмова до “чительника” містить цікаві міркування автора про суспільно-релігійне та виховне значення духовної поезії та пісні. Для піднесення вагомості своїх думок він вдається до переказування слів ап. Павла: “Наполняйтеся духом радості, глаголюще во псалмах

і піснєх духовних, воспівающе і поюще во сердцах ваших Господеві”. Відтак у дусі свого часу К. Транквіліон-Ставровецький підсумовує сказане: “Прето ліпше єст співати духовнії пісні, аніж свіцькії сромотнії бісовськії”Вірші "Перла многоцінного", які безпосередньо пов’язані з канонічними текстами, засвідчують, що Кирило-поет традиційніший, ніж Кирило-проповідник. Тематичне коло проповідей, — а навіть і в "Зерцалі богословія" він виступає саме як проповідник, — незрівнянно ширше від тематики віршів. Спираючись на свої знання й уявлення про світ і людину та намагаючись передати їх читачам або слухачам, Кирило-Транквіліон Ставровецький акцентує в людській природі не просто поєднання матеріального і духовного, а говорить про їхню взаємну залежність. Людські чуття, що є, на його думку, такими подібними до світових стихій, відіграють не лише руйнівну, а й оберегову функцію. Тіло, з одного боку, ворог душі, а з другого — джерело смирення, "милостивий приятель", який охороняє душу від гордині і дає можливість творити добрі діла. Таким чином, постійна боротьба між душею і тілом постає як природна сутність людського буття. Хоч у "Перлі многоцінному" відлунює боротьба в людині добра і зла, але з усього видно: ця книга в контексті вчення про людину призначена для "горнього" людського єства і будується на містичній інтуїції, що веде до пізнання Бога та до самопізнання душі. Цій функції і відповідають вірші Кирила: саме тут він зазначає, що Бог нагородив людину свобідною волею, "самовластієм", і "нікого не тягнет ґвалтом ані до пекла, ані до неба"

Книга "Перло многоцінноє" цікава відчуттям безмежної перспективи наближення до Бога і водночас тією поетичною формою, яка давно стала набутком літературної історії. Джерелом його поезії, як і всякої християнської риторики, є множинність Божого імені, тема Царства Небесного і тема гріха. Тема гріха порівняно з двома попередніми чи не найбільше пов’язує вірші Кирила з його прозовими книгами.