1. І.Франко – дослідник української літератури 17-18 ст. Давні писемні пам'ятки І. Франко вважав надзвичайно важливим і цінним джерелом вивчення історії краю, народу, його духовного і культурного розвитку. Вони повинні рано чи пізно відродити в широких народних масах "те почуття національної суцільності та солідарності, що проривалося в великих хвилях XVII віку, та не могло довго встоятися". У збиранні, публікації та дослідженні писемних пам'яток минулого І. Франко вбачав одне з важливих своїх завдань. У цій галузі своєї діяльності учений досяг значних успіхів. Франкові вдалося розшукати, зібрати й опублікувати велику кількість рукописних пам'яток, увести їх до наукового обігу, розширивши відтак джерелознавчу базу для майбутніх дослідників. Великою заслугою є те, що він залишив нам чудові зразки методики дослідження давніх пам'яток. Автор всебічно аналізує досліджувану пам'ятку. Він вказує не тільки на її історико-літературне значення, а й подає повний палеографічний опис пам'ятки, широкі бібліографічні дані про неї. звертає увагу на місце і дату написання пам'ятки, її автора, місце зберігання оригіналу чи копії, публікацію пам'ятки, різночитання пам'ятки, допущені різними видавцями помилки у публікаціях, на неправильне тлумачення значень окремих слів, аналізує мову пам'ятки В разі потреби І. Франко намагається встановити місце і дату написання пам'ятки, а також її автора. Наприклад, драма "Слово о збуренні пекла" охоплює. всього 428 рядків, але до неї І. Франко подає понад 200 різночитань, наявних у чотирьох варіантах цієї пам'ятки. Крім того, вчений встановлює дату написання пам'ятки, розглядає її будову і ритміку, подає характеристику дійових осіб, вказує на зв'язок із козацькими думами Заслуговують на увагу і методи дослідження. Крім описового методу вчений найчастіше користувався порівняльним - при висвітленні проблем, пов'язаних з історією та походженням апокрифів і легенд, духовних та світських пісень, пасхальних драм, інтермедій

Поруч з українським матеріалом він використовує також матеріал інших слов'янських і неслов'янських народів Заходу і Сходу. Це робить його студії не якимсь відірваним явищем, а складовою частиною духовного життя багатьох народів та їх літературних ідеії. Багато уваги приділяв І. Франко також пам'яткам художньої літератури—пасхальним драмам, інтермедіям, поезії, пісням. Великий інтерес виявив І. Франко до пам'яток літописної та полемічної літератури. Опубліковані ним Літопис Підгорецького монастиря, уривки з "Книжки" І. Вишенського, становлять міцну базу для вивчення багатьох питань історії української мови. Не залишились поза увагою І. Франка і пам'ятки ділового стилю. Щоб ознайомити широку наукову громадськість з життям та діяльністю Костянтина Острозького, І. Франко публікує шість документів з передмовою, у якій характеризує мову цих пам'яток, підкреслює їхнє значення для вивчення історичного минулого народу та його мови. Увагу І. Франка привертали писемні пам'ятки і неслов'янських народів. Свідченням цього може бути його розвідка "Найстарші пам'ятки німецької поезії IХ—XI в Давні писемні пам'ятки І. Франко використовував і в своїй художній практиці. Зокрема, на багатьох його літературних творах позначився вплив "Слова о полку Ігоревім".

2.Житійні твори Нестора літописця

Преподобний Нестор належить до найосвіченіших людей Київської Русі кінця XI — початку XII століття. Окрім богословських знань, мав виняткові здібності до історії та літератури, досконало володів грецькою мовою. З його праць збереглися життєписи святих князів страстотерпців Бориса і Гліба, преподобного Феодосія, перших преподобних Печерських. Найвизначніший твір Нестора Літописця — «Повість временних літ» Свій постриг Нестор прийняв за ігумена Стефана (1074-1075) і згодом був висвячений на ієродиякона.

(аналіз якогось Житія)

3.Слово про закон і благодать Іларіона.

"Слово про Закон і Благодать "митрополита Іларіона являє собою найцікавіший пам'ятник вітчизняної релігійно-філософської думки, тому що свідчить про прояв в XI духовної спадщини раннього руського християнства, близького до Кирило-Мефодіївського традиції .. Сам текст пам'ятника зберігся більш ніж у 50 списках XV-XVI ст. і в різних редакціях, а найбільш авторитетним вважається список середини XV ст. Крім того, митрополиту Іларіону належать два тексти - "Молитва" і "Сповідь віри", які зазвичай публікуються разом зі "Словом".Іларіон у своєму "Слові" стоїть ближче до східної Церкви. Він підкреслює, що дотримання норм тільки лише Старого Заповіту не приводить людей до спасіння душі, як не врятувало знання Закону ( "тіні") древніх іудеїв. Більш того, перевагу Старого заповіту може призвести до іудаїзму.

Лише Новий заповіт ( "істина"), даний людству Ісусом Христом, є Благодаттю, бо Ісус своєю смертю спокутував всі людські гріхи, а посмертним воскресінням Він відкрив всім народам шлях до порятунку. На доказ своєї думки Іларіон пише розлоге міркування на тему біблійної притчі про Саррою та Агар. "Слово про Закон і Благодать "ілюструє і перші кроки християнства в Стародавній Русі. Неважко помітити, що у Іларіона християнство носить яскраво виражений оптимістичний характер, воно пронизане вірою в те, що порятунок буде дано всім, хто прийняв Святе Хрещення, що саме християнство перетворило Русь, відкрило їй врата в божественні палати.

4.Повість минулих літ. Жанрово стильова характеристика

Найвизначнішою працею Нестора-літописця є «Повість минулих літ» — літописне зведення, складене у Києві на початку XII століття. Преподобний Нестор довів розповідь з літописних зведень кінця XI століття до 1113 року..

«Повість минулих літ» --- найвидатніша пам'ятка літописання Київської Русі. Укладена на поч. 12 ст. У первісному вигляді «П.м.л.» до нас не дійшла, а була переписана на поч. 15 ст. і збереглася в кількох копіях. Відомо три редакції «П.м.л.». Перша складена близько 1113 ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором Другу редакцію склав 1116 ігумен Видубецького монастиря в Києві Сильвестр Третю редакцію «П.м.л.» створив близько 1118 невідомий автор у Києво-Печерському монастирі. Вона має два списки: Іпатіївський, знайдений в Іпатіївському монастирі в Костромі (складений у 15 ст.), і Хлебніковський (відноситься до 16 ст.).

Ця редакція лягла в основу дальшого літописання Києва та ін. центрів Київської Русі, зокрема галицько-волинського літописання. «П.м.л.» --- зведення з попередніх літописів, різноманітних історичних та літературних творів, пам'яток права. Основна увага в творі приділяється політичним, воєнним та династичним подіям. Містяться відомості про походження і розселення східних слов'ян, утворення Київської держави та її сусідів. У тексті «П.м.л.» виклад матеріалу подається нерівномірно.

Тут містяться записи про події без їх датування по рокахдля яких характерний монотематизм (описи групуються навколо певного князя чи військових та ін. подій). Такі записи часто представляють собою спогади про давно минулі часи. Прикладом може бути « Повчання» Володимира Мономаха, в якому немає точних дат. Записи по роках з вказівкою на дні, переважають в більшій частині літопису. Вони починаються з 1061 і, в основному, пов'язані з Києво-Печерським монастирем. Виділяється та частина літопису, де детально говориться про правління київського князя Всеволода Ярославича (син Ярослава Мудрого), походження його двох синів, дочки Янки, діяльність Всеволода спочатку як переяславського князя, а згодом --- великого князя київського.

Саме за Всеволода автор переробив свій твір, який у 1116 переписував Сільвестр, Несторів звід або першу редакцію «П.м.л.» за часів Володимира Мономаха було передано у Видубицький Михайлівський монастир. У 1118-19 над літописом працював третій редактор, який вніс доповнення до тексту другої редакції і продовжив розповідь до кін. 1117. Припускають, що в укладанні третьої редакції «П.м.л.» брав участь син Володимира Мономаха, який до 1117 князював у Новгороді. Розповіді про події наступних 80 років, що відбулися в Київській землі, складають Київський літопис. Над вивченням «П.м.л.» працювали багато поколіньдослідників.