3. Жанрове й стильове багатство прози 70 -90-х рр. XIX ст.

Нові якості реалізму цієї доби зумовили жанрову різнома­нітність української прози, інтенсивний розвиток у ній насам­перед таких епічних форм, як роман і повість у численних їх жанрових різновидах. Вони забезпечили таку широту і глибину відтворення дійсності, таку багатогранність зв'язків людини і соціальних відносин, що і на сьогодні зберігають свою суспіль­ну й естетичну дійовість. Проза 70—90-х років відзначається стильовою різноманіт­ністю при видимій перевазі епічного стилю. Якщо у 50—60-ті роки панівним був ліро-епічний стиль зумовлений принципами зображення народного характеру, підкресленням моральних переваг і природного обдарування трудового народу, фольклор ними засобами його типізації, то тепер переважає епіка, що характеризується широтою охоплення життя, ґрунтовністю роз­криття людської долі протягом тривалого часу в усій різнома­нітності побутових і суспільних зв'язків, а також рішучим пере­ходом від монологічної до об'єктивно-повістевої манери викладу. Багатство епічного стилю виявляється у творчості таких визначних майстрів, як Нечуй-Левицький, Панас Мирний, Іван Франко та ін. Епіка Нечуя-Левицького характеризується май­стерністю докладного виписування індивідуального характеру, портретів, пейзажів, побутових реалій; Панаса Мирного — бага­тосторонністю виявів соціальної свідомості героїв у поєднанні з розкриття їх психології та драматичною напруженістю роз­гортання життєвих шляхів; Франка — пристрасним пошуком його героями форм боротьби проти несправедливості, гостротою класових конфліктів, докладністю і глибиною психологічних характеристик; Грінченка — детальністю зображення соціально-побутових проблем селянського життя пореформеної доби і т. д. Стильове багатство української призи є переконливим свідченням розквіту критичного реалізму, художнього урізноманітнення аналізу життєвих явищ.

5. Тематичне багатство прози 70 -90-х рр. XIX ст.

Показовим є тематичне багатство реалістичної прози 70— 90-х років, яке виявлялося не лише у звертанні до нових тем, а насамперед у багатосторонності зображення складних со­ціально-економічних і суспільно-політичних процесів нової доби. Поряд з темами, що не втратили своєї злободенності у зв'язку з наявністю феодальних пережитків (кріпаччина та її залишки, солдатчина, експлуататорська суть і звиродніння духовенства тощо), неухильно утверджувалися, набували громадянства нові, насамперед пов'язані з швидким розвитком капіталізму на селі (класове розшарування, пролетаризація, наймитство, заробіт­чанство, формування національної буржуазії та її реакційна сутність, зростання куркульства, глитайства, революціонізація свідомості селянства, пошуки ним нових форм боротьби).

Органічно близькою до теми зображення села є тема інтелі­генції, розкриття її ролі в суспільно-політичному житті, у долі народу. В художній реалізації цієї теми особливо помітні різні тенденції, що ґрунтувалися на ідейно протилежних світогляд­них позиціях письменників, з одного боку, революційно-демо кратична, представлена Панасом Мирним («Народолюбець», «Лихі люди», «Повія»), Франком («Основи суспільності», «Пе­рехресні стежки»), та загальнодемократична, хоча й обмежена часто ліберально-народницькими і національно-культурницьки­ми ідеями («Хмари», «Над Чорним морем» Нечуя-Левицького; «Сонячний промінь», «На розпутті» Грінченка), аз другого — ліберально-консервативна («Семен Жук та його родичі», «Юрій Горовенко» Кониського). У 70-ті роки виникає і помітно набирає сили така тема, як показ капіталістичного визиску й експлуатації у промисловості, антагонізму праці і капіталу, формування і становлення робіт­ничого класу, спроб його організованих виступів. Тут особли­во слід виділити твори Франка бориславського циклу, які^ були помітним внеском не тільки в українську, а й у світову літера­туру.