49.Трагізм жіночої долі (Оришка, Мотря) у романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»

Панас Мирний добре знав життя народу, вірив у його здоровий глузд, намагався правдиво розповісти про болі та радощі людей — працьовитих, щирих, добрих. Таким постає перед нами соціально-психологічний роман "Хіба ревуть воли, як ясла повні?". Твір багатоплановий, багатий на колоритні постаті. Та особливо зворушливо змалював письменник образи жінок: Мотрі, Галі, Христі, Явдохи. Всі дійові особи якнайповніше розкривають суперечність образу Чіпки, що бореться проти неправди, але і сам починає чинити зло, бо не знайшов правильного шляху до щастя.

Величезне почуття материнської любові переповнює серце Мотрі. Змалку злидні та важка праця, потім зів'яла дівоча врода зробили її символом украденого щастя. На коротку хвильку усміхнулася сонце-доля: козак Іван Хрущ повінчався з Мотрею. Короткочасне осіннє сонце зайшло, а Хрущ виявився Вареником, що втік з Дону, де мав і жінку, і дітей. Оце так "щастя" впало на її безталання. Потім народився Чіпка — сподівалися виростити його та й жити краще, хоч на старість. І знову мрії не збулися — син став злодієм і розбишакою. Колись у дитинстві він обіцяв бабі Оришці: "Я, бабуню, добрий...Я злого не робитиму". Таким виховала мати свого сина. З розповідей близьких він переймає народну мораль: віру в Бога, добро, щирість, працю та шматок хліба, зрошений тяжким потом. Це заслуга Мотрі, а біда в тому, що вона сама не мала щасливої долі, не змогла відвернути сина від одвічної боротьби добра і зла у світі, де частіше перемагає неправда. Панас Мирний підкреслює велич материнства, не засуджує зболену горем, працею зігнуту до землі жінку: "І кляла вона свою долю, проклинала людей, проклинала свою кохану дитину — свого сина, котрого так жалкувала... То був болісний лемент душі, глибока враза серця, — нікому не відома, окрім матері..."

Навіть Чіпка розуміє, що трагічна доля спіткала не одну Мотрю: "Та чи то ж одна моя мати така? Хіба одні ми?..." Риторичне запитання підкреслює безвихідність цього становища. Тиха і покірна любов до сина, материнське всепрощення — така її доля, як і доля багатьох жінок у несправедливому класовому суспільстві.

Максимова дочка Галя виховувалась у достатках, але в оточенні злодіїв і п'яниць, однак виросла порядною дівчиною і мріяла про тихе і мирне життя з Чіпкою. Романтична зустріч з "польовою царівною" вражає чистотою почуттів, багатством вражень, що мимоволі настроюєшся на думку про щасливу долю закоханих. Але жорстоке життя, злоба людська розбивають ці надії. Печаль переживання за свою розбійницьку сім'ю, за Чіпку наклали на душу кайдани неспокою і тривоги. Вона пройшла дорогами болю: Чіпка обіцяв жити чесно, та не зміг дотримати слова. Останній його злочин доводить Галю до самогубства.

А як добре розпочиналося їхнє спільне життя і як трагічно завершилося! Зникло щастя, бо зникла правда на світі. У цьому образі втілено народні прагнення до чесного трудового життя, до краси і сердечності, ніжності та вірності. П.Мирний симпатизує Галі, підкреслюючи зовнішню красу ("...біле, рум'яне личко, очі оксамитові, чорні"), доповнює внутрішньою, що гармонує з мовою героїні, яка "щебече, як ластівочка". Ось такою постає перед нами "польова царівна" Галя. Для неї Чіпка став причиною і щастя, і болю, і загибелі.

Авторське зображення інших жіночих образів — Явдохи і Христі — також ілюструє одвічну боротьбу добра і зла. Явдоха все життя провела серед злодіїв і помирає зненацька, що символізує миттєвість та нікчемність такого буття. Христя, дружина Грицька, добре розуміє пошуки правди Чіпкою, співчуває Галі та Мотрі. її сирітство, подружнє життя не переважують примарності надій бути доброю, але жити серед «лих людей.

Отже, змальовані Панасом Мирним жіночі образи роману втілюють прагнення до щастя, до миру і затишку. Маючи добре серце, Мотря, Галя та Христя не зазнали повною мірою материнського і жіночого щастя.