1.4. Організаційно-економічна характеристика тов “Валпекс”

ТОВ “Валпекс” за своєю організаційно-правовою формою є товариством з обмеженою відповідальністю. Підприємство розташоване: 02140, м. Київ, вул. Миропільська, 1, тел. 513 33 34.

Як юридична особа підприємство може мати цивільні права, що відповідають цілям діяльності, передбаченим у його статутних документах, і нести зв'язані з цією діяльністю обов'язку.

ТОВ “Валпекс” займається оптовою і роздрібною торгівлею продовольчими та непродовольчими товарами.

Як відомо, методична база ведення бухгалтерського обліку складається з використання первинних облікових документів, інвентаризації, оцінки, калькулювання, організації обліку (управлінського, бухгалтерського та податкового), виконання розрахунків та проведень, контролю, підготовки звітності. Створення цілісної системи обліку передбачає активне застосування специфічного елемента регулювання бухгалтерського обліку та звітності - облікової політики підприємства.

"Облікова політика - сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності" - таке визначення облікової політики наведене в статті 1 "Визначення термінів" Закону про бухгалтерський облік [2].

Згідно з визначенням, облікова політика підприємства базується на основних принципах обліку та звітності. Під принципами бухгалтерського обліку слід розуміти правила, якими необхідно керуватися при вимірюванні, оцінці й реєстрації господарських операцій і при відображенні їх результатів у фінансовій звітності.

Основні принципи бухгалтерського обліку та фінансової звітності викладені в статті 4 розділу 1 Закону про бухгалтерський облік [2].

Під час розробки облікової політики слід враховувати вимоги до якісних характеристик бухгалтерського обліку та фінансової звітності, викладені в пунктах 14-17 П(С)БО 1, методи та процедури, передбачені іншими П(С)БО, норми й нормативи, встановлені законодавчими актами України.

На жаль, визначення терміна "процедура", що використовується при складанні і поданні фінансової звітності підприємства, у Законі про бухгалтерський облік і в стандартах не наведене. На мою думку, а також на думку інших фахівців, до зазначених процедур доцільно віднести форму бухгалтерського обліку, порядок заповнення і підписання первинних документів, правила документообігу і технологію обробки облікової інформації тощо.

Пункт 5 статті 8 Закону про бухгалтерський облік [3] право встановлення облікової політики підприємства цілком і повністю полишає на розсуд суб'єкта господарювання. При цьому підприємство самостійно:

• обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему реєстрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та із урахуванням особливостей своєї діяльності й технології обробки облікових даних;

• розробляє систему і норми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю за господарськими операціями, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів;

• затверджує правила документообігу й технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і реєстрів аналітичного обліку;

• може виділяти на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які зобов'язані вести бухгалтерський облік, із подальшим включенням їх показників до фінансової звітності підприємства.

Необхідно також мати на увазі, що облікова політика є складовою частиною фінансової звітності підприємства та повинна відображатися у примітках до фінансових звітів. Отже, саме вона дозволяє поєднати ведення бухгалтерських операцій та складання фінансової звітності. Без такого регламентуючого розпорядчого документа та його додержання бухгалтерський облік не відповідатиме принципу послідовності, а фінансова звітність не буде зрозуміла користувачам.

Часи, коли визначення облікової політики на підприємстві обмежувалось комплексом основних (стандартних) параметрів обліку і звітності, механічно переписаних із законодавчих циркулярів (таких, як порядок нарахування зносу за основними засобами і МШП, порядок звітності підзвітних осіб тощо), минули назавжди. Ринкові методи господарювання вимагають досконалих, конкретних і незмінних правил ведення бухгалтерського обліку та звітності на підприємстві. А встановлення таких правил, в свою чергу, потребує наукового аналітичного підходу, глибоких маркетингових досліджень, зваженої і далекоглядної кадрової політики, поєднання інтелекту та досвіду працівників підприємства.

Перехід до нової системи обліку пов'язаний з певними труднощами і передбачає виконання нових операцій у бухгалтерському обліку, зокрема визначення справедливої вартості придбаних ідентифікованих активів і зобов'язань, порядку оцінки, системи переоцінки активів, визначення доходів та витрат тощо.

Було б несправедливо не згадати про позитивний момент нового законодавства: положення (стандарти) бухгалтерського обліку у багатьох випадках передбачають можливість вибору одного варіанта з декількох пропонованих методів і процедур, застосування яких і визначає облікову політику. Але такий позитив, з одного боку, розширює права і можливості підприємства, а з іншого - підвищує ризик щодо кінцевих результатів його діяльності. Тож потрібна висока відповідальність конкретної посадової особи за прийняте управлінське рішення. Вибір слід робити зважено, із максимальним врахуванням усіх "за" й "проти" на користь того чи іншого варіанта.

Важливим моментом при розробленні й прийнятті облікової політики є те, що, згідно з пунктом 2 статті 8 Закону про бухгалтерський облік [3], "питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи), відповідно до законодавства та установчих документів". Таким чином, правомірним буде розгляд питань, пов'язаних з організацією бухгалтерського обліку й обліковою політикою, і прийняття за ними рішень тільки власником підприємства.

А якщо керівник підприємства не є його власником, треба, щоб саме власник наділив його відповідними повноваженнями. Делегування їх здійснюється вищими органами управління (загальними зборами засновників). Тільки в такому випадку юридичну чинність наказу керівника підприємства вже не можна буде взяти під сумнів.

Оскільки ведення бухгалтерських операцій та складання фінансової звітності підприємства повинні базуватись на єдиних та незмінних методичних засадах, розроблення облікової політики слід розпочати до нового звітного року і завершити до 31 грудня, щоб з нового фінансового року працювати за новими параметрами.

Комісія за участю всіх причетних до розроблення облікової політики спеціалістів приймає на своєму засіданні рішення щодо облікової політики (зміни окремих її положень). За формою облікова політика підприємства має вигляд наказу керівника (власника), на підставі якого головний бухгалтер складає проект наказу і зі всіма додатками та розрахунками передає на затвердження власнику (керівнику) підприємства. Наказ набирає юридичної сили з дня його підписання власником (керівником) підприємства і є обов'язковим для виконання всіма службами і працівниками підприємства.

Доцільність зміни того чи іншого параметра комісія має встановити під час обов'язкової річної інвентаризації, а якщо їх розробляє аудиторська фірма, - під час аудиторської перевірки. При цьому слід пам'ятати, що такі зміни можливі у випадках, передбачених пунктом 9 П(С)БО 6 "Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах". Отже, облікова політика може змінюватися, коли:

• змінюються статутні вимоги (тобто при внесенні змін до статуту підприємства);

• змінюються вимоги органу, що затверджує положення (стандарти) бухгалтерського обліку (тобто внесені зміни чи доповнення до П(С)БО або затверджене чергове П(С)БО);

• зміни забезпечать достовірне відображення подій або операцій у фінансовій звітності підприємства.

Вплив зміни облікової політики на події й операції минулих періодів відображається у звітності шляхом:

• коригування сальдо нерозподіленого прибутку на початок звітного року;

• повторного надання порівняльної інформації стосовно попередніх звітних періодів.

Зміна облікової політики, вибір відображення впливу зміни на облікову політику повинні бути розкриті й обґрунтовані у примітках до фінансової звітності за поточний звітний період.

Облікова політика застосовується щодо подій і операцій з моменту їх виникнення, за винятком випадків, коли зі зміною облікової політики суму коригування нерозподіленої суми прибутку на початок звітного року неможливо визначити достовірно (наприклад, втрачено якусь підшивку первинних документів за попередній період, відновити яку неможливо). У цьому випадку облікова політика поширюється тільки на події й операції, які відбуваються після дати зміни облікової політики.

Таким чином, зміна облікової політики тягне за собою перерахунок прибутків за всі попередні періоди діяльності підприємства, що зайвий раз підтверджує надзвичайну важливість науково обґрунтованого, професійного підходу до її встановлення.

Дещо пом'якшує ситуацію те, що не вважається зміною облікової політики встановлення облікової політики для:

- подій або операцій, які відрізняються за змістом від попередніх подій або операцій;

- подій або операцій, які не відбувалися раніше.

Законодавчі акти України не передбачають безпосередньої відповідальності підприємства, його власника та посадових осіб у випадку неприйняття облікової політики або за внесення необґрунтованих (із порушенням установленого порядку) змін. Однак це не означає, що її немає взагалі.

Так, під час перевірки фінансової діяльності підприємства орган, який її проводить (аудиторська фірма, податкова інспекція), може визнати недійсним баланс, складений без затвердженої відповідним чином облікової політики (або у разі прийняття необґрунтованих змін до облікової політики, або у випадку не проведення перерахунку прибутків за попередні звітні періоди після внесення змін до облікової політики). Такий висновок базується на положеннях статті 8 Закону про бухгалтерський облік [3], чинних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

План рахунків разом з Інструкцією про його застосування [4] встановлюють загальний концептуальний підхід до побудови системи бухгалтерського обліку на основі міжнародних стандартів.

Національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, План рахунків і Інструкція про його застосування [4] спрямовані на організацію фінансового обліку та фінансової звітності. Управлінський облік підприємства мають розробляти самостійно та застосовувати з врахуванням конкретних умов діяльності підприємства з метою одержання необхідної обліково-економічної інформації для прийняття оптимальних управлінських рішень.

Однією з важливих передумов раціональної організації обліку є розробка графіку організації бухгалтерського обліку, яким визначається зміст, послідовність і строки виконання облікових робіт на підприємстві, порядок одержання інформації, складання і додання звітності.

Графік організації бухгалтерського обліку містить:

• графік звітності;

• графік документації і документообігу;

• графік рахунків та їх кореспонденцію;

• графік інвентаризації;

• графік технічного оформлення облікової інформації.

Графік звітності передбачає перелік форм встановленої звітності, строки її складання і подання. При цьому планується як зовнішня звітність, що подається відповідним органам, так і внутрішня. Графік зовнішньої звітності ґрунтується на нормативно-правових актах Міністерства фінансів України та інших керівних органів. Форми і строки складання внутрішньої звітності, необхідної для управління і контролю, визначаються керівником підприємства і головним бухгалтером.

Зміст звітності, порядок її складання і подання є вихідною базою при плануванні всієї облікової роботи і значною мірою визначають організацію поточного фінансового й управлінського обліку. Складання відповідних форм звітності й оперативно-аналітичної інформації закріплюються в плані за конкретними виконавцями.

Графік документації і документообігу складається на підставі переліку типових і спеціалізованих форм документів, встановлених для підприємств даної галузі. Основне завдання у графіку полягає у визначенні порядку документального оформлення господарських операцій найзручнішими для підприємства документами виходячи із специфіки його діяльності, а також визначення послідовності проходження документів по всіх стадіях облікового опрацювання. Графік документації оформляється у вигляді переліку форм документів з коротким описом їх змісту або у вигляді альбому форм документів.

Графік документообігу, розроблений головним бухгалтером, визначає порядок роботи не тільки облікового апаратура й інших підрозділів і служб підприємства, причетних до бухгалтерського обліку щодо оформлення господарських операцій відповідними документами. Дотримання встановленого графіку документообігу забезпечує своєчасність складання й опрацювання документів, повноту і правильність облікових записів і звітних показників. Порушення графіку документообігу, затримка документів на будь-якому етапі їх проходження призводять до відставання реєстрації господарських операцій в обліку і послаблення контролю за їх виконанням; Тому, Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку передбачено, що вимоги головного бухгалтера щодо неухильного дотримання порядку оформлення і подання в бухгалтерію первинних документів є обов'язковими для всіх підрозділів, служб і працівників підприємства.

Відповідно до типового Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій на підприємстві розробляється порядок ведення кожного синтетичного рахунка і субрахунку в аналітичному розрізі стосовно конкретних умов його діяльності.

Графік інвентаризації передбачає строки і порядок проведення інвентаризації матеріальних цінностей, грошових коштів та інших активів підприємства, а також зобов'язань по розрахунках з різними дебіторами і кредиторами. Цим графіком передбачається як повна інвентаризація, так і часткові, визначаються орієнтовні строки і порядок проведення раптових інвентаризацій. При цьому строки раптових інвентаризацій не повинні бути завчасно відомі матеріально відповідальним особам. Графік інвентаризації повинен бути складений так, щоб інвентаризація в одній ланці господарства не спричиняла порушення нормальної роботи інших його ланок. При складанні графіку інвентаризації керуються Інструкцією № 69.

Графік технічного оформлення обліку передбачає детальну характеристику форми, за якою має вестися бухгалтерський облік на підприємстві, перелік і порядок ведення облікових регістрів, а також заходи щодо раціональної організації облікового процесу, і в першу чергу, - за рахунок забезпечення й ефективного використання сучасних засобів обчислювальної техніки.

Бухгалтерський облік і звітність в торгівлі здійснюються з дотриманням єдиних методологічних принципів, визначених Законом України Про бухгалтерський облік [3], прийнятих Положень (стандартів) бухгалтерського обліку, Плану рахунків бухгалтерського обліку, законодавчих і нормативних активів з урахуванням специфіки діяльності торговельних підприємств.

Однією з особливостей організації обліку в торгівлі є те, що облік роздрібного товарообігу ведеться, як правило, у грошовому вимірнику за продажними (роздрібними) цінами, за винятком товарів, які вимагають особливого контролю (ювелірні вироби із дорогоцінних металів, товари, прийняті на комісію, та ін.).

Облік товарів і тари на підприємстві ведеться на рахунку 28 «Товари» за відповідними субрахунками передбаченими Планом рахунків та Інструкцією про його застосування [4] (п. 1.3 наведено характеристику даних субрахунків).

Товари в роздрібній торгівлі обліковуються за продажними цінами, а в оптовій - за покупними або продажними цінами. Тому розпорядчим документом керівника має бути встановлено, за якими цінами буде вестись облік товарів у звітному році.

У разі обліку товарів за продажними цінами різниця між їх вартістю за покупними і продажними цінами (яка утворюється за рахунок торгової націнки на товари) відображається на пасивному субрахунку 285 «Торгова націнка». При обліку товарів за покупними цінами цим субрахунком не користуються.

Відповідно до Закону України «Про ціни і ціноутворення» застосовують ціни на товари вільні і державні (фіксовані і регульовані). Державне регулювання цін здійснюється шляхом встановлення фіксованих цін і торгових націнок на продукцію і товари, що мають вирішальний вплив на рівень, динаміку і соціальне значення цін.

Вільні ціни встановлюються виробниками продукції самостійно за погодженням з торговельними підприємствами та іншими покупцями продукції.

Вільні відпускні ціни оптових торговельних підприємств складаються з відпускної ціни підприємств-виробників продукції і оптово-збутової націнки оптового підприємства, яка призначена для покриття витрат обігу й одержання прибутку.

Вільні роздрібні ціни на товари вітчизняного виробництва складаються з відпускної оптової ціни (включаючи оптово-збутову націнку) і торгової націнки самого роздрібного підприємства. Розмір торгової націнки визначається кожним роздрібним підприємством (суб'єктом підприємницької діяльності) виходячи з планових (або фактичних) показників за попередній звітний період (місяць, квартал), власних витрат обігу і прибутку.

По імпортних товарах торгові націнки встановлюються виходячи з їх митної вартості (а по підакцизних товарах — з урахуванням акцизного збору і ПДВ). Акцизним збором оподатковуються окремі види товарів, які ввозяться на митну територію України, за переліком І ставками, затвердженими Верховною Радою України (алкогольні напої, пиво, ювелірні вироби, легкові автомобілі, нафтопродукти).

Для стимулювання збуту і прискорення товарообігу постачальники можуть надавати знижки з відпускної вартості товарів — оптово-збутові (для оптових підприємств) і торгові (для роздрібних підприємств). Знижки надаються у формі зменшення продажної ціни товарів при придбанні товарів у певній кількості або на певну суму, а також постійним покупцям і залежать від виду товарів і попиту на них на споживчому ринку. Знижки можуть також надаватись на відшкодування додаткових транспортних витрат торговельного підприємства.

Відпускна ціна виробника, митна вартість товарів, транспортні та інші витрати, що підлягають до оплати, оптово-збутові і торгові націнки і знижки, ставки і суми ПДВ та акцизного збору в рахунках-фактурах мають відображатися окремими рядками. Це дає можливість торговельним підприємствам здійснювати контроль за дотриманням договірних цін, націнок, тарифів, сум ПДВ і акцизного збору.

Контроль за дотриманням цін і тарифів здійснюється Державною інспекцією по контролю за цінами Мінекономіки України та податковими органами. Посадові особи зазначених органів мають право перевіряти в суб'єктів господарської діяльності документи, облікові регістри, звітні форми, пов'язані з визначенням та застосуванням цін. Їх економічного обґрунтування. У разі виявлення порушень законодавства по застосуванню цін (застосування вільних цін і тарифів за наявності державних фіксованих або регульованих цін, порушення в нарахуванні ПДВ і акцизного збору тощо) до порушників застосовуються санкції згідно з законодавством. Статтею 14 Закону України «Про ціни та ціноутворення» встановлено, що вся виручка, необґрунтовано одержана підприємством внаслідок порушення державної дисципліни цін, підлягає вилученню в доход бюджету. Крім того, до позабюджетних фондів місцевих рад стягується штраф у двократному розмірі необґрунтовано одержаної виручки.

У короткостроковій перспективі критерієм оцінки фінансового стану підприємства є його ліквідність і платоспроможність, тобто здатність своєчасно і в повному обсязі розрахуватися за короткостроковими зобов’язаннями. Ліквідність підприємства ― це його здатність перетворювати свої активи на гроші для покриття всіх необхідних платежів. Під ліквідністю будь-якого активу слід розуміти можливість перетворення його на гроші, а рівень ліквідності визначається тривалістю періоду, протягом якого відбувається це перетворення. Для оцінки реального рівня ліквідності проведемо аналіз ліквідності балансу ТОВ “Валпекс” за 2012 р. Для визначення ліквідності балансу порівняємо підсумки за кожною групою активу та пасиву балансу (таблиця 1.4).

Отже, має місце ситуація:

• на початок звітного періоду: А1 >П1, А2<П2, А3<П3, А4 >П4;

• на кінець звітного періоду: А1<П1, А2 <П2, А3<П3, А4 >П4.

Із даних розрахунків можна зробити висновок про неліквідність балансу підприємства. Крім того спостерігається негативна тенденція, оскільки, на відміну від початку періоду, на кінець звітного періоду негайні пасиви перевищують найбільш ліквідні активи. Тобто на кінець звітного року явною є нестача самих ліквідних активів для покриття найтерміновіших зобов’язань.

Таблиця 1.4

Аналіз ліквідності балансу (тис./грн.)

Актив	Код рядка	На початок звітного періоду	На кінець звітного періоду	Пасив	Код рядка	На початок звітного періоду	На кінець звітного періоду	Платіжний надлишок або недостача
								На поч. періоду	На кін. періоду
1.Найбільш ліквідні активи (А1)	230, 240	3949	322	1. Негайні пасиви (П1)	540-610	1243	1864	2706	-1542
2.Активи, що швидко реалізуються (А2)	150-180, 210, 220	5091	21039	2. Короткострокові пасиви (П2)	500-530	9387	8012	-4296	-13027
3. Активи, що реалізуються повністю (А3)	100-140, 250, 270	11581	15191	3. Довгострокові пасиви (П3)	480	269440	221966	-257859	-206775
4. Активи, що важко реалізуються (А4)	080	31420	30127	4. Постійні пасиви (П4)	380, 430, 630	-228029	-165163	259449	195290
Баланс	280	52041	66679	Баланс	640	52041	66679	Х	Х

Коефіцієнт грошової платоспроможності визначається за формулою:

К_г.п =(р.230 ф.1+р.240 ф.1+р.220 ф.1)/р.620 ф.1. (1.1)

За даними балансу ТОВ “Валпекс” за 2010-2012 роки визначимо коефіцієнт ліквідної платоспроможності на початок і кінець періоду та порівняємо їх.

К^{поч.пер.} _г.п =3949/10630=0,371;

К^{кін.пер.} _г.п =322/9876=0,033.

Дані свідчать про те, що коефіцієнт грошової платоспроможності на кінець року знизився, на підприємстві недостатній залишок грошових коштів (значення цього коефіцієнта повинно бути не менше ніж 0,2).

Коефіцієнт розрахункової платоспроможності (К_р.п) розраховується за формулою:

К_р.п = р.260 ф.1/р.620 ф.1 (1.2)

К^{поч.пер.} _р.п = 20615/10630=1,939;

К^{кін.пер.} _р.п = 36574/9876=3,703.

Одержані дані свідчать, що коефіцієнт розрахункової платоспроможності на кінець періоду вищий - це позитивне явище, тому що на підприємстві ліквідних активів стало більше ніж поточних зобов’язань, і є можливість ними значно краще маневрувати й швидше перекривати поточні зобов’язання.

Коефіцієнт ліквідної платоспроможності (К_л.п) розраховується за формулою:

К_л.п =(р.260 ф.1+р.270 ф.1)/(р.480 ф.1+р.620 ф.1+р.630 ф.1) (1.3)

К^{поч.пер.} _л.п = (20615+6)/(269440+10630)=20621/290700=0,071;

К^{кін.пер.} _л.п = (36574+8)/(221966+9876+15450)=36582/247292=0,148.

Негативним є коефіцієнт ліквідної платоспроможності як на початок так і на кінець періоду. Це викликано великою сумою довгострокових зобов’язань підприємства. Показники ділової активності дають змогу оцінити, наскільки ефективно підприємство використовує кошти. Проаналізуємо ділову активність ТОВ “Валпекс” за допомогою наступних показників.

1. Коефіцієнт оборотності активів = виручка від реалізації/середній підсумок балансу (1.4)

К_{о.а .}= 3727/((52041+66679)/2) = 3727/59360 =0,063.

Значення даного показника свідчить про неефективне використання підприємством наявних у нього ресурсів.

2. Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості = виручка від реалізації/середня дебіторська заборгованість (1.5)

К_о.д.з.= 3727/((2668+18067)/2) = 3727/10367,5 = 0,359.

Звідси тривалість обороту дебіторської заборгованості становить:

360/0,359 = 1003 (дні).

Тобто середня дебіторська заборгованість підприємства становить майже три роки, в той час, як нормальне значення цього показника становить до трьох місяців. Слід звернути увагу на те, що негативне значення показника було отримане загалом за рахунок значного збільшення дебіторської заборгованості на кінець звітного періоду. Тобто для кінцевого висновку потрібно визначити причини даної заборгованості. Даний показник свідчить про відволікання значної частини коштів з обороту підприємства.

3. Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості = виручка від реалізації/середня кредиторська заборгованість (1.6)

К_о.к.з.= 3727/((10630+9876)/2) = 3727/10253=0,364.

Звідси тривалість обороту кредиторської заборгованості становить:

360/0,364 = 989 (дні).

Даний показник свідчить про неспроможність підприємства погашати свої боргові зобов’язання та відсутність у підприємства обігових коштів.

4. Коефіцієнт оборотності засобів = чистий дохід / середня величина оборотних активів (1.7)

К_о.з. = 3195/((20615+36574)/2) = 3195/28594,5 =0,112.

Тривалість обороту = 360/0,12 = 3214 (днів).

5. Коефіцієнт оборотності матеріально-виробничих запасів = Собівартість реалізованої продукції / Середні виробничі запаси (1.8)

К_о.з.= 3142/((11528+15040)/2=3142/13284=0,237.

Тривалість обороту запасів = 360/0,237 = 1519 (днів).

6. Фондовіддача = чистий дохід/середня вартість основних засобів (1.9)

Фондовіддача = 3195/((41814+40167)/2)=3195/40990,5=0,078.

Даний показник має низьке значення, що свідчить про недостатній обсяг реалізації продукції. У процесі аналізу важливим є також дослідження процесу формування і використання прибутку, тобто розрахунку показників прибутковості. Дослідимо комплекс показників прибутковості підприємства.

1. Коефіцієнт рентабельності активів = чистий прибуток/середня величина активів підприємства (1.10)

Р_а= 177/((52041+66679)/2) = 177/59360=0,003.

Даний показник відображає, скільки прибутку за рік отримано на кожну одиницю коштів, укладених у підприємство. Показник є одним з найважливіших індикаторів конкурентоспроможності підприємства. Нажаль, на об’єкті дослідження значення даного показника занадто низьке.

2. Коефіцієнт рентабельності реалізації = чистий прибуток/чистий дохід від реалізації продукції (1.11)

Р_р= 177/3195= 0,055.

У кожній грошовій одиниці реалізації продукції міститься 0,055 чистого прибутку. Даний показник свідчить про низький рівень рентабельності реалізації.

3. Коефіцієнт рентабельності основної діяльності = прибуток від реалізації продукції / собівартість реалізованої продукції (1.12)

Р_о.д.= 53/3142= 0,017.

Даний показник показує співвідношення прибутку отриманого прибутку від реалізації та витрат на виробництво. Тобто прибутковість виробництва підприємства становить 1,7 %. Неприбутковим виявився для підприємства 2009 рік. Основні показники наведені в таблиці 1.5. Прибуток після сплати податків та інших платежів у бюджет залишається у розпорядженні підприємства.

Таблиця 1.5