1. вибір мети і постановка завдань щодо ціноутворення;

2. вивчення попиту;

3. встановлення остаточної ціни.

4. аналіз конкурентів;

5. Вибір методу ціноутворення;

6. оцінювання витрат виробництва;

7. Регулювання та пристосування ціни.

Визначені ціни на товари у сучасних умовах господарювання потребують їх оперативного регулювання та постійного корегування для врахування змін у витратах, конкуренції, попиті, умовах придбан­ня тощо.

Практично фірми встановлюють не окремі ціни на товар, а вико­ристовують цілу систему цін, щоб продавати весь асортимент своїх товарів, враховувати попит на різних, територіально віддалених ринках. В середині системи цін виділяють такі типи модифікованих цін:

1. територіальні ціни ( територіальне ціноутворення залежить від розміщення населення на території; в деяких випадках ціна буде порівняно вищою для різних покупців з метою покриття додаткових транспортних витрат);

2. ціни зі знижками (встановлюються за обсяг покупки, за вико­нання певних функцій підприємствами сфери обігу, за виконання певних функцій по складуванню і зберіганню продукції, сезонні знижки, оонусні) та поправками неї умови платежів (отримання аван­су, надання кредиту, прискорення платежів, розрахунки готівкою);

3. ціни стимулювання покупок (фірми в деяких випадках, з метою привернення уваги до інших товарів, можуть знижувати ціни на даний товар);

4. пільгові ціни (застосовують, коли фірма реалізує товари за декіль­кома цінами, хоч це і не відображає пропорційну різницю у витратах);

5. ціни на нові товари (при ціноутворенні використовують два методи):

• "зняття вершків на ринку"— на товари встановлюються великі ціни для одержання високих прибутків, потім ціни повільно знижуюються і привертають увагу покупців;

• "проникнення на ринок" — встановлюються низькі ціни на нові товари для привернення уваги великої кількості покупців і завою­вання переважної частини ринку).

Основні види цінових знижок:

• бонусні, які надаються постійним клієнтам за обумовлений обсяг закупівлі продукції підприємства за певний проміжок часу;

• часові або сезонні, які використовуються для стимулювання реалізації продукції підприємств із циклічним характером виробництва чи споживання;

• "сконто" , які надаються покупцям за строкову оплату готівкою;

• "декорт", які надаються за передчасну оплату порівняно зі стро­ком, визначеним у контракті, а також за товар нижчої якості;

• дисконтні, які є різницею між цінами на один і той самий виріб з різними строками постачання: чим довшим є строк постачання, тим меншою є ціна одиниці продукції;

• за авансованою оплатою, які виникають у зв'язку з необхідністю компенсувати покупцеві недоотриманий дохід (у розмірі серед­нього депозитного проценту) за час кредитування підприємства - постачальника продукції;

• спеціальні, які надаються VIР- клієнтам.

Сучасне ціноутворення передбачає систему франкування.

франко - вид зовнішньоторговельної угоди купівлі-продажу, коли в ціну товару включають витрати на його страхування і доставку у місце, зазначене в договорі.

Ціни "Франко"— це гуртові ціни, які встановлюються з врахуванням передбаченого контрактом порядку відшкодування транспортних витрат на доставку товарів покупцеві. Найбільш поширеними є ціни:

а) франко-вагон-стаття відправлення (включає витрати на доставку продукції з підприємства до станції відправлення, а також вантажні роботи);

б) франко-вагон-станція призначення (включає всі витрати, пов'я­зані із доставкою продукції до місця знаходження споживача);

в) франко-кордон (використовується у зовнішньоекономічних угодах і, крім транспортних витрат по доставці товару до відповідного кордону, включає витрати на його страхування і митні витрати).

Уміле маневрування цінами (використання гнучких цін, які оперативно змінюються залежно від зміни витрат виробництва, зміни співвідношення попиту та пропозиції або змін в життєвому циклі продукції*) надає можливість підприємству краще адаптуватися, не стояти на місці, швидко реагувати на зміну ринкової ситуації і пере­магати в конкурентній боротьбі.

Ринкові основи господарювання вимагають впорядкування системи ціноутворення. Вона повинна відповідати законам ринкової економіки.

Досвід держав з розвиненою економікою свідчить, що стратегія ціноутворення в умовах ринку може грунтуватися на трьох факторах: на витратах попиті конкуренції.

Підприємствам у цих умовах надані широкі можливості у форму­ванні цін на товари та послуги.

Проте цивілізований ринок — це регульований ринок, де найважли­вішим об'єктом регулювання є ціни. Держава повинна брати безпосе­редню участь у процесах ціноутворення, вона повинна контролювати і регулювати ціни на стратегічно важливі товари, підтримувати вироб­ників, які продукують низькорентабельну, але необхідну споживачам продукцію через систему державних дотацій і субсидій.

Держава повинна також через відповідні органи контролювати ціни на продукцію підприємств-монополістів, запобігати встановлен­ню демпінгових цін як засобу витіснення конкурентів з ринку.

Важливою проблемою для підприємств у встановленні цін є існування обгрунтованих ставок податку на додану вартість, акциз­ного збору та мита, які є видами непрямих податків. Ці податки спри­чиняють різке зростання ціни на продукцію і тим самим знижують її конкурентоспроможність, що є невигідним для підприємства.

У ринковій економіці зростає потреба в експертних оцінках впливу цін на розвиток підприємств, галузей, на прискорення науко­во-технічного прогресу.

У ст. 10 Господарського кодексу України йдеться про те, що цінова політика є одним із основних напрямів економічної політики держави і вона спрямована на регулювання державою відносин обміну між суб'єктами ринку з метою забезпечення еквівалентності в процесі реалізації національного продукту, дотримання необхідної паритет­ності цін між галузями та видами господарської діяльності, а також забезпечення стабільності гуртових та роздрібних цін.

Основні чинники, що впливають на рівень ціни

• рівень витрат на виробництво і реалізацію продукції;

• співвідношення попиту і пропозиції;

• гнучкість попиту;

• новизна, престижність та якість товару;

• наявність конкуренції та ринкова кон'юнктура;

• ступінь державного регулювання цін;

• монополізація виробництва;

• умови поставок продукції;

• франкування ціни;

• взаємовідносини між покупцем і продавцем;

• кількість посередників