21. Дайте характеристику основним формам феодального землеволодіння в Західній Європі та українських землях.

Перший етап господарського розвитку Західної Європи характеризується повним пануванням натурального господарства. Будь якій державі є притаманною певна економічна система, головною ознакою якої завжди є форма власності. В Європі починаючи з V—VIст. Неухильно йшов процес формування суспільно-економічних структур, які дістали назву «феодалізм». Це була так звана структура васалітету, тобто система «сюзерен-васал»: король розподіляє землі між верхівкою, яка зо-бов’язана перед ним воєнною службою; вони ж роздають свої землі на умовах сплати ренти або також несення воєнної служби особам, що стоять нижче на ієрархічних сходах, і так далі, доки на решті землі, оповиті цілою мережею взаємних зобов’язань ,переходили до залежних категорій безпосередніх землеробів. Землевласники-феодали мали на землю монопольне право, тобто володіти землею могли лише представники вищих станів (церква, дворяни), що й

Визначало в умовах аграрної економіки їх панівне становище Великим землевласником у державі франків була католицька церква, зе-млеволодіння якої мали різні джерела: це були й пожалування, й залучення необроблюваних досі земель до обробітку силами монахів та довко лишніх

селян, а особливо через заповіти або внески землі до монастирів. Саме на церковних і монастирських землях у вперше виникли умовні форми землеволодіння, які й стали основною ознакою феодальної системи господарства.

Так,католицькі церковні установи, зазвичай монастирі ,передавали землю на умовах прекарію, тобто зобов’язання за користування землею нест иевні повинності. Головною формою землеволодіння в цей період стає бенефіцій, адже надання землі у повну власність (у вигляді аллоду) значно послаблювало королівську владу істворювало прошарок землевласників, які вже відмовлялися служити.. З часом (ІХ—Хст.) виникає спадкова форма умовного феодального землеволодіння— феод (аболен), що також передбачала несення служби, але й земля, й посада передавалася у спадок.Протягом цього часу панівною формою стає теза «немає землі без сеньйора».

Відносини власност і у Давній Русі починають формуватися ще у найдавніші часи як результат розкладу кровноспорідненої громади. Давньоруське законодавство,як і захід-ноєвропейське, активно захищає права власності, що свідчить про досить високий рівень розвитку цього інституту.

А от велика земельна власність формується починаючиз ІХст. Князі, відправляючи своїх дружинників на збір данини, часто-густо закріплювали ті чи інші землі за ними «на прокорм». Великими власниками землі виступали князі і бояри. Головною формою господарства була вотчина, яка виступала й як форма феодального землеволодіння,—спадкова феодальна власність на землю,що зазвичай виникала в результаті жалування князем землі боярам і визначалась як безумовне володіння землею за необмеженого розпорядження нею, Як і західноєвропейська сеньйорія, вотчина ділилася на панське господарство і селянське держання, рілля також ділилася на панську та селянську.

У дрібне господарство смерда входилина діл землі, хата, худоба, птиця. Селянин платив феодалу оброк, обробляв своїм знаряддям та тяглом панське

поле, тобто ніс феодальні повинності.

Князь у своїй вотчині виступає як феодал землевласник, що має певні права відносно залежного населення ,яке підлягає його юрисдикції.