21. Охарактеризуйте давньоримські рабовласницькі господарські форми та окресліть їх суть за працями римських мислителів.

Господарський розвиток та економічна думка Давньої Греції підготували певний тип господарського життя та економічної думкий Давнього Риму, якийу вібрав у себе елліністичну культуру, аразомізнею—економічні досягнення та інститутиеллінізму Наприкінці І тис.до н.е. відбувається криза державного устрою, перехід від республіканського правління до монархічного у вигляді імперії. Ці процеси пов’язують з іменем Цезаря, але слід зауважити, що вони були тривалими й обмежити їх правлінням когось одного неможна. Вони супроводжувались об’єднанням італійських полісів в одну державу і зростанням ролі провінцій у господарському житті. Досить важливою ознакою цього періоду є перехід від селянського війська до найманої армії, яку очолював імператор, і завдяки якій мав можливість підтримувати одноосібну владу.

У цей період відбуваються й певні зміни у землеробстві. Дешевий хліб з провінцій ,як уже зазначалося, зробив нерентабельним зернове виробництво безпосередньо на Апеннінському півострові. Основною формою організації сільськогосподарського виробництва стає рабовласницька вілла яка складалася з декількох маєтків, де вирощували різні продукти. Зазвичай такі господарські одиниці спеціалізувалися на вирощуванні якогось одного продукту, який орієнтувався на про-даж, але при цьому в господарстві виробляли продукцію для власного споживання. Зовсім інакше було організовано виробництво у великих господарствах—латифундіях- сальтусах ,які набули поширення на півдні Апеннінського півострова, а також у Північній Африці та Галлії. Зазвичай такі господарства або займалися скотарством, або ж землі в них віддавалися в оренду вільним орендарям колонам. Плата за землю мала натуральний характер (1/3 відврожаю тих чи інших культур), а господарі звільнювалися від витрат на придбання рабів, їх утримання та організацію нагляду. Така система організації господарства дістала назву колонату.

Поява колонату тісно пов’язана зі зміною ситуації в рабовласницькому господарстві .Із завершенням переможних війн та зменшенням притоку раб і в ціни на них зростають; їх вже не можна заставити працювати методами простого примусу. В таких умовах раба слід берегти, зацікавити у підвищенні продуктивності його праці.

Вже уМарка Теренція Варрона( 116—27рр.дон.е.) у трактаті«Про

Сільське господарство» йдеться про застосування методів стимулювання праці рабів.Так, він пропонує дозволити рабам одружуватися, мати власність. Слід,казав він, створити умови,за яких раб може щось нагромадити, тоді він буде краще працювати. Він зазначає ,що раби краще працюють, якщо «господар щедріше наділяє їх харчами, не скупиться на одяг, дозволяє відпочити і дає деякі пільги, наприклад ,дозволяє у маєтку випасати свою худобу тощо» Нарешті, Луцій Юній Колумелла ( Іст.дон. е.) , який у своїй1 2-томній праці «Про сільське господарство» зосередив досвід агрономів як римських,

Так і грецьких, розглядає величезну кількість проблем, пов’язаних із сільським господарством, в тому числі й стосовно рабів та підвищення продуктивності їх праці. Зокрема, він рекомендував здійснювати поділ праці серед рабів, більш рівномірно розподіляти рабів між різними видами робіт ,а також використовувати не лише матеріальні, а йморальні способи заохочення рабів. Найбільш поширеним способом стимулювання праці рабів стало надання їм пекуліїв, тобто таких господарств, які раб веде самостійно, віддаючи частину виробленого продукту власникові. Пекулій полегшував перехід до нового статусу —вільновідпущеника (лібертіна), адже пекулі стмав більше можливостей для нагромадження коштів, необхідних для викупу. Вільно відпущеник неставав повноправним громадянином, зберігалася й певна залежність його відвлас-ника.