20. Охарактеризуйте основні форми господарств Давньої Греції та їх відображення в економічній думці.

Суспільне життя античної Греції зосереджувалося у полісах—містах- державах, розташованих по берегах та островах Егейського та Іонічного морів. Греція не булла єдиним політичним цілим, кожне місто-поліс жило власним життям, мало свою історію і було незалежною та самостійною політичною одиницею. Проте поєднувала їх спільність релігійних вірувань, тяжіння до певних релігійних центрів, насамперед святилищ Олімпу та острова Делос. Разом із тим, економічні зв’язки за умов панування натурального господарства були досить вузькими, господарське життя в основному зосереджувалося в окремих родинах ,в їх домашньому («ойкісному»— від давньогр. «ойкос»—дім) господарстві.

У «Законах» Платон пропонує оновлену модель ідеальної держави, розвиваючи та конкретизуючи свої аргументи щодо засудження лихварства, обґрунтування провідної ролі землеробства порівняно з ремеслом і торгівлею. Стосовно ж прав власності на землю, то в цьому проекті Платон передбачав, що земля належить державі і передається у спадкове користування філосо-фам та воїнам за зрівняльним принципом.

Таким чином миможемо бачити, що в Давній Греції вже у IVст.до н.е. поділ праці ліг в основу господарства країни ,що привело до формування різних форм господарської діяльності в різних галузях господарства. Відповідно до цього виникають певні господарські групи торговців, ремісників різних спеціальностей, банкірів та землевласників. Господарське життя цього періоду має вже достатньо різнорідний ґрунт для економічних спостережень та його наукового пояснення. Спроби дати характеристику господарського життя, аналізупевних економічних процесів ми знаходимо у працях найвидатнішого мислителя Давньої Греції Аристотеля (384—322рр.до н.е.), в основному у працях «Нікомахова етика»(або просто

«Етика») та «Політика».

Вчення про господарські відносини між людьми в Аристотеля поєднується із вченням про суспільство. Метоюпоєднання людей у суспільство він вважає досягнення якомога більшого людського щастя, а для здійснення цієї мети існують такі суспільні групи, як громада та держава. Аристотель вбачає центр господарського життя у домашньому (родинному) господарстві, яке має забезпечувати себе майже всім необхідним, а те, що невистачило, можна отримати через «справедливий обмін» з сусідами. Кажучи про економіку, Аристотель підкреслює, що діяльність, спрямована на надбання господарських благ, є частиною домашнього господарства, для якого необхідними є предмети ,зручні для зберігання, потрібні у побуті як суспільному, так і сімейному Важливе місцеу Аристотеля займає вчення про власність. Він вважає індивідуальну власність цілком такою, що відповідає людській натурі .Кожній людині необхідний певний простір, сфера для індивідуального життя що булла б істотно обмеженою за відсутності індивідуальної власності

21. Дайте характеристику розвитку господарства та економічної думки Китаю в осьовий час.

Осьовий час для Китаю К. Ясперс пов'язує з іменами КонфуцІя, Лао-Дзи, Мо-Дзи та ін., які жили у VI—IV ст. до Р.Х. Еконо­мічний розвиток Китаю цього періоду мав свої особливості. Ще у II тисячолітті до Р.Х. тут сформувалася жорстка ієрархічна сис­тема поділу на соціальні верстви, які залежали від верховного властителя. Надходження до державної скарбниці у вигляді результатів праці селян, ремісників і торговців перерозподілялися між представниками соціальних станів, шо істотно гальмувало розвиток товари о-грошових відносин.

Ця теза знаходить підтвердження у працях Конфуція (551 — 479 рр. до Р.Х.), зокрема у збірнику «Шицзин», що був ним відре-дагований. Будучи засновником вчення про етику, Конфуцій ви­сунув таку концепцію: вдосконалення окремої людини веде до вдосконалення суспільства, що, у свою чергу, веде до вдосконалення держави. Це досягається через дотримання етичних та ритуальних церемоніальних норм І визнання мудрості попередніх поколінь. Ці ідеї були спрямовані на посилення держави; дбаючи про її благо, Конфуцій закликав скоротити розміри податків, налагодити облік і контроль землеробських робіт, залучити трудове населення до виконання своїх обов'язків. Він вважав, що освічений правитель, будучи «батьком народу», є здатним реально вплинути на рівномірний розподіл багатства суспільства; що у народу буде добробут тоді, коли господарювання буде вмілим, а праця стане однаково вигідною як за умов «великої спільноти» (селянської громади), так і приватного володіння спадкової аристо­кратії та не спадкових рабовласників.Певні зрушення в економічному житті Китаю спостерігаються у 5-3ст. до Р.Х. У цей період зростає роль міст, соціальна диференціація населення, посилюється роль торговельно-ремісничих верств, з'являються гроші. На селі з'являються орендарі та наймити, але громадські землі ще не втягуються у ринкові зв'язки.Застосування металевих, особливо залізних знарядь праці істотно підвищує рівень виробництва, посилює суспільний поділ праці, веде до індивідуалізації ремісничого виробництва.У III ст. до Р.Х. відбувається об'єднання семи царств у єдину імперію. Перший імператор Цинь Шихуан (259—210 рр. доР.Х,), провів низку реформ, зокрема відмовився від передачі землі в умовну власність, як це було раніше, і ліквідував привілеї аристократії.Напевно, можна вважати, що реформи Цинь Шихуана в основі мали погляди авторів колективного трактату «Гуань-цзи» (IV—III ст. до Р.Х.), які як головне завдання, подібно до Кон-фуція, висували проблему «як зробити державу багатою, а народ задоволеним» через рівномірний розподіл багатства, не допускаючи збагачення торговців та лихварів. Реформи Цинь Шихуана запроваджувалися у життя надзвичайно жорсткими методами, що викликало невдоволення населення і призвело до зміни династії.Ще одним реформатором цього періоду був Ван Ман, який захопив трон у 9 р. після Р.Х, Він закріпив у Китаї лише два види земельних володінь — державні та селянські, за відсутності великої феодальної власності. Він також проголосив заборону рабства, але вона протрималася недовго; а рабство залишалося як патріархальне.На початку І тисячоліття Китай вступає у затяжний період криз і політичної нестабільності. Негативні тенденції було подолано лише VI ст.