16. Базальні ядра (ганглії). Базальні ганглії - Комплекс підкіркових нейронних вузлів, розташованих в центральному білій речовині півкуль великого мозку. Базальні ганглії входять до складу переднього мозку, розташованого на кордоні між лобовими частками і над стовбуром мозку і включають в себе такі компоненти: чечевицеподібне ядро, хвостате ядро; огорожу; бліду кулю, шкаралупу, зовнішню капсулу; мигдалеподібне тіло.
Базальні ганглії, Як і мозочок, представляють іншу допоміжну рухову систему, яка функціонує зазвичай не сама по собі, а в тісному зв'язку з корою великого мозку і кортикоспінального системою рухового контролю. Дійсно, більшістьвхідних сигналів базальні ганглії отримують від кори великого мозку, а майже усі, хто виходив з цих гангліїв сигнали повертаються назад до кори.
Функції.Базальні ганглії забезпечують регуляцію рухових і вегетативних функцій, беруть участь у здійсненні інтеграційних процесів вищої нервової діяльності.Однією з головних функцій базальних гангліїв в руховому контролі є їх участь в регуляції виконання складних рухових програм разом з кортикоспінального системою, наприклад в русі при написанні букв.
Порушення в базальних ядрах призводить до моторних дисфункцій, таких як, сповільненість руху, зміни м'язового тонусу, мимовільні рухи, тремор. Ці порушення фіксуються при хвороби Паркінсона і хвороби Хантінгтона.
17. Сенсорні, асоціативні і моторні зони кори головного мозку, їх функції. Сенсорні зони кори. В кору великих півкуль поступають аферентні імпульси від всіх рецепторів організму. Ділянки кори, куди поступають імпульси, І.П. Павлов назвав центральними відділами аналізаторів, або ядерними зонами аналізаторів. Ці зони є первинними полями зв’язаними з органами відчуттів і органами руху на периферії. Вони здійснюють аналіз окремих подразнень, які поступають в кору від відповідних рецепторів. При пошкодженні первинних полів виникає так звана коркова сліпота, коркова глухота .
Асоціативні зони відіграють важливу роль в процесах аналізу та синтезу інформації, яка поступає в кору великих півкуль.Видалення асоціативних зон призводить до того, що у людини залишається здатність бачити предмети, чути звуки, але вона не впізнає їх, не пам’ятає їх значення.Важливою особливістю асоціативних зон у людини на відміну від сенсорних є те, що їх пошкодження веде лише до тимчасового порушення тих, чи інших функцій.
Моторні зони кори. Провідну роль в регуляції довільних рухів відіграє кора великих півкуль. В корі є нервові клітини, аксони яких йдуть до нервових центрів, що лежать нижче - до підкоркових центрів, мозкового стовбура, до спинного мозку. Це гігантські пірамідні клітини Беца. Для них характерна вертикальна орієнтація в товщі кори. Від тіла клітини вертикально вверх відходить найбільш товстий (верхівковий) дендрит, через який інформація від інших нейронів входить в клітину, а вертикально вниз відходить довгий аксон, який зв’язує клітини Беиа з центрами, що лежать нижче, в тому числі і зі спинним мозком. На дедритах пірамідної клітини нараховують від 2 до 5 тисяч синапсів. Це дає можливість координувати моторну функцію кори в залежності від різноманітних змін внутрішнього та зовнішнього середовища.
Електроенцефалографія (ЕЕГ) — метод графічної реєстрації біопотенціалів головного мозку, що дозволяє проаналізувати його фізіологічні зрілість і стан, наявність осередкових уражень, загальмозкових розладів і їхній характер.Полягає в реєстрації й аналізі сумарної біоелектричної активності головного мозку - електроенцефалограми (ЕЕГ). ЕЕГ може зніматися як зі скальпу, так і з глибоких структур мозку.
У залежності від частоти показників, що реєструються у ЕЕГ, виділяють такі основні ритми мозку: дельта-ритм (0,5- 4 Гц); тета-ритм (5-7 Гц); альфа-ритм (8-14 Гц) - основний ритм ЕЕГ, переважає в стані спокою; бета-ритм (15-35 Гц); гамма-ритм (вище 35 Гц). Друга важлива характеристика електричних потенціалів мозку - амплітуда коливань, яка пов'язана з їхньою частотою. Так, в однієї тієї самої особи амплітуда високочастотних бета-хвиль може бути нижчою за амплітуду більш повільних альфа-хвиль майже в 10 разів.
18. Структурно-функціональна характеристика автономної нервової системи.
Автономна нервова система - це частина нервової системи людини, яка регулює діяльність внутрішніх органів, залоз, кровоносних і лімфатичних судин, непосмугованих і деяких посмугованих м'язів, обмін речовин. Її ще називають мимовільною, оскільки функції, які вона регулює, не можуть бути довільно підсилені або послаблені. Завдяки цій властивості життєво важливі органи (серце, судини, шлунок, легені та ін.) не припиняють виконувати свої функції. Не має власних чутливих нервів. Подразнення до її центрів передаються по нервах, спільних для неї й соматичної нервової системи.
За будовою та функцією автономну нервову систем поділяють на симпатичну та парасимпатичну частини.
Симпатична частина автономної нервової системи інревує всі органи і тканини організму. Її функція полягає в прискоренні серцевої діяльності, в звуженні кровоносних судин (крім коронарних), в торможенні виділення секрету залоз (слини, шлункового соку), в підвищенні тонусу поперечно-посмугованої мускулатури, в трофіці тканин, в розширенні зіниць.
Парасимпатична нервова система в основному забезпечує зниження енергетичного обмiну, вiдновлення «запасiв енергiї», гальмування, сповiльнення i нормалiзацiю функцiй систем органiзму. Медiаторами симпатичної системи є норадреналiн i адреналiн, медiатором парасимпа-тичної системи — ацетилхолiн
19. Вплив симпатичної нервової системи на вісцеральні функції. Симпатична частина автономної нервової системи інревує всі органи і тканини організму. Її функція полягає в прискоренні серцевої діяльності, в звуженні кровоносних судин (крім коронарних), в торможенні виділення секрету залоз (слини, шлункового соку), в підвищенні тонусу поперечно-посмугованої мускулатури, в трофіці тканин, в розширенні зіниць.
20. Вплив парасимпатичної нервової системи на вісцеральні функції.
Парасимпатическая1.Центральная: образуют тела нейронов, лежащих в среднем и продолговатом отделах головного мозга и крестцовом отделе.2. Периферическая.
Парасимпатические вегетативные ядра лежат в среднем и продолговатом мозге, а также в крестцовой части спинного мозга. Нервные волокна от ядер продолговатого мозга входят в состав блуждающих нервов. Они снабжают парасимпатическими волокнами большую часть органов грудной и брюшной полостей. От ядер крестцовой части спинного мозга парасимпатические волокна идут к прямой кишке, мочевому пузырю, половым органам.
Медиаторы
Медиаторы взаимодействуют с рецепторами.
В парасимпатической системе: -н и м-холинорецепторы.
– норадреналин (выделяют постганглионарные волокна) разрушается монаминаксидазой.
В симпатической системе:
– ацетил-холин (выделяют предганглионарные волокна) разрушается ферментом холин-этсеразой.
В симпатических постганглионарах есть альфа (сужение сосудов) и бета (расширение) рецепторы.
21) Функція більшості залоз внутрішньої секреції регулюються гормонами передньої долі гіпофіза (аденогіпофіза). На вивільнення цих гормонів, у свою чергу впливають гормони, що продукуються нейронами гіпофізотропної долі гіпоталамуса (рилізинг-гормони). Останні здійснюють або стимулюючий, або пригнічуючий вплив на гіпофіз, відповідно до цього їх називають ліберинами (стимулюючі) чи статинами (пригнічуючі). Рилізинг-гормони виділяються у ділянці медіального підвищення і гіпоталамо-гіпофізарною портальною системою надходять в аденогіпофіз. Регулюється секреція гормонів гіпоталамуса вмістом гормонів периферичних ендокринних залоз. Принцип такої регуляції заключається в тому, що підвищення концентрації гормонів периферійних залоз у плазмі зумовлює зменшення викиду відповідних ліберинів, та навпаки. Ця регуляція (за принципом негативного зворотного зв'язку) функціонує навіть за відсутності низхідних впливів ЦНС. Роль ЦНС – у пристосуванні цієї регуляції до чинників внутрішнього і зовнішнього середовища.
22) Гіпофізарно-наднирникова система виділяє такі гормони, що забезпечують тривалу адаптацію організму до дії стресових чинників:
- гормони гіпофіза соматотропін, вазопресин;
- гормони кіркової речовини наднирників глюкокортикоїди та мінералокортикоїди.
Основу цієї системи складають кортиколіберин гіпоталамуса, кортикотропін аденогіпофіза, глюкокортикоїди кори наднирників.
Активація цієї системи відбувається за допомогою двох механізмів:
- за рахунок отримання нейросекреторними клітинами гіпоталамуса інформації про дію стресора (за механізмом безумовних та умовних рефлексів);
- за рахунок дії на ці клітини високих концентрацій катехоламінів – активація САС.
Основні впливи глюкокортикоїдів на організм:
- потенціюють вплив катехоламінів;
- впливають на обмін речовин, а саме:
а) вплив на білковий обмін – пригнічують біосинтез у багатьох тканинах (сполучна, м'язова), а у лімфоїдній тканині вони посилюють розпад білка; результатом таких впливів на білковий обмін є підвищення рівня амінокислот у плазмі крові;
б) вплив на вуглеводний обмін – стимулюють процеси глюконеогенезу в печінці (утворення глюкози з амінокислот, котрі посилено надходять до печінки за рахунок впливу глюкокортикоїдів ни білковий обмін), утворена глюкоза витрачається у двох напрямках:
- частина йде у кров – підтримання гіперглікемії;
- частина йде на синтез глікогену – підтримання достатніх його запасів у організмі;
в) посилюють ліполіз, який зумовлений дією катехоламінів;
Роль мінералокортикоїдів в адаптації полягає в тому, що вони впливають на роботу нирок, внаслідок чого відбувається затримка Nа+ і води в організмі збільшення ОЦК посилення пресорної реакції. Окрім того, при збільшенні ОЦК, організм краще зможе перенести крововтрату, яка може виникнути в стресових ситуаціях.
23) Щитоподібна залоза розміщена спереду від дихального горла і по боках гортані. Маса її близько 30—40 г. Продукує гормон тироксин, її природжене недорозвинення призводить до захворювання на мікседему і кретинізм. Мікседема зумовлюється недостатністю тироксину. При цьому відбувається надлишкове нагромадження в шкірі складних сполук, через що вона здається товстою. Затримується процес скостеніння. Діти повільно ростуть, пізніше звичайного починають ходити й сидіти. Кретинізм — більш тяжка форма недостатності функції щитоподібної залози. У хворих затримується фізичний і психічний розвиток. Хворі діти виростають не більше 140 см і такими залишаються на все життя. При цьому тіло їх непропорційне, білковий і сольовий обміни знижені, а вуглеводний підвищений; затримується розвиток мови.
Штучне введення гормонів в організм поліпшує, однак повністю не нормалізує розвиток.
При підвищеному виділенні щитоподібною залозою тироксину розвивається базедова хвороба. Вона характеризується інтенсивним обміном речовин, вирячкуватістю, підвищеною збудливістю нервової системи, дрижанням кінцівок, схудненням. Лікування спрямоване на пригнічення активності продукування гормонів, хірургічне видалення більшої частини залози.
Отже, від гормонів щитоподібної залози залежать правильний розвиток тканин, зокрема кісткової системи, обмін речовин, функція нервової системи.
24) Підшлункова залоза поряд з утворенням травних ферментів здійснює синтез деяких гормонів — інсуліну, глюкагону, з яких ми розглянемо інсулін. Він утворюється спеціальними клітинами панкреатичних острівців (острівців Лангерганса) цієї залози і складається з 51 амінокислоти. Під впливом інсуліну підвищується проникність цитоплазматичних мембран, відбувається проникнення молекул глюкози з крові в клітини, посилюється синтез складного вуглеводу глікогену. В нормі вміст глюкози в крові коливається від 4,4 до 6,6 ммоль/л. В разі недостатнього утворення інсуліну клітинами підшлункової залози або порушення його засвоєння в організмі не відбувається утилізація тканинами глюкози з плазми крові, і тоді різко підвищується її кількість у крові й тканинах. Це супроводжується порушенням обміну не лише вуглеводів, а й інших сполук нормальної життєдіяльності, і розвивається захворювання — цукровий діабет. Крім глюкози в крові і сечі нагромаджуються кислі продукти обміну речовин. Вони виділяються з сечею, кількість якої збільшена, оскільки хворі п'ють багато води, щоб утамувати спрагу, яка супроводжує цю хворобу.
Для лікування хворих застосовують препарати інсуліну або речовини з подібною дією. Вони нормалізують обмін вуглеводів. Для профілактики цукрового діабету слід вести здоровий спосіб життя, який передбачає не лише дотримання режиму праці та відпочинку, а й раціональне харчування, нормальну психологічну обстановку в сім'ї і колективі.
25) Прищитоподібні залози (glandulae parathyroideae). На задній поверхні бокових частин щитоподібної залози розташовані дві пари прищитоподібних залоз. Іноді вони містяться в товщі тканини щитоподібної залози. Гормон прищитоподібних залоз — паратгормон — регулює обмін і кількість кальцію та фосфору в організмі. Дія па-ратгормону подібна до дії кальциферолів (вітамінів групи D).
Нормальна кількість кальцію в крові дорослої людини становить 2,25—2,75 ммоль/л (9—11 мг%). При недостатній функції прищитоподібних залоз (гіпопаратиреозі) внаслідок зниження рівня кальцію в крові розвиваються напади корчів (тетанія).
Гіперфункція прищитоподібних залоз спостерігається рідко, наприклад при пухлинах залоз, і супроводжується збільшенням кількості кальцію в крові і зменшенням неорганічного фосфату в кістках. Розвалюється кісткова тканина, розвивається м'язова слабість, біль у спині, руках, ногах.
26. Чоловічі статеві органи.Статева система чоловіків складається з парних статевих залоз (сім'яники, тестікули або яєчки), сім'явиносних протоків, придаточних залоз (міхурцеві, передміхурова, бульбоуретральні) та статевого члена .
Статеві залози знаходяться у мошонці, у них утворюються спермії (статеві клітини або гамети) та статеві гормони (стероїдні речовини, що забезпечують розвиток первинних і вторинних статевих ознак, утворення та дозрівання сперміїв, статеву потенцію).
Сім'яники мають розмір 3x5 см, вони побудовані з майже тисячі звивистих канальців, діаметром по 200 мкм, а їх загальна довжина 300-400 м. Стінки звивистих сім'яних канальців у статевозрілого чоловіка містять сперматогенні клітини — сперматогонії, із яких постійно утворюються чоловічі статеві клітини від часу статевого дозрівання до клімактеричного періоду.
Простір між канальцями заповнюють клітини Лейдіга, в яких утворюються статеві гормони , насамперед тестостерон, вони впливають на секреторні клітини придаткових статевих залоз, шкіру, статевий розвиток і статеве дозрівання.
Сім'явиносні протоки — відходять від придатка кожного сім'яника, проходять через пахвинний канал, а біля сечового міхура обидва протоки зливаються. Довжина кожного протоку дорівнює 30-40 см, зовнішній діаметр — 3-5 мм, а внутрішній просвіт — 1-2 мм. Кінцевий відділ протоку утворює ампулу. Далі сперма надходить у сім'я-випорскувальну протоку довжиною 2 см, яка проходить крізь простату і відкривається у простатну частину сечовивідного каналу (уретри), що проходить у статевому члені.
Сім'яні міхурці — придаточні статеві залози, які знаходяться поряд з ампулами сім'явиносних протоків. Це парні утворення розміром 5x2x1 см, які виділяють секрет жовтого кольору, густий за консистенцією, він змішується із спермою, виконує трофічну роль, активізує спермії.
Простата (передміхурова залоза) — це залозисто-мускульний орган масою 18-22 г. Вона оточує початкову частину сечовивідного каналу, до якого відкриваються її протоки. Через них виділяється рідкий білуватий секрет із простагландинами та іншими біологічно активними речовинами. Цей дуже важливий орган часто називають "другим серцем чоловіків".
Статевий член (penis, рhallos) — утворення, яке забезпечує надходження сперми до шийки матки. Статевий член побудований із двох печеристих тіл та одного губчатого тіла, яке формує його головку. Задня частина члена утворює цибулину, розміщену в глибині м'язів промежини.
Спермій людини має головку, шийку й хвостик. Головка містить ядро з 23 хромосомами, у тому числі одною статевою (х або у), а шийка та хвостик — мітохондрії та мікротрубки, завдяки яким спермій здатний до самостійного переміщення. Процес утворення кожного спермія становить 70 діб, щодобово у чоловіка утворюється їх понад 100 млн.
Розвиток та функція статевих залоз залежить від гонадотропних гормонів гіпофіза. Фолікулостимулюючий гормон забезпечує розвиток клітин Сертолі та сперміїв, лютеїнізуючий — синтез андрогенів, пролактин — ріст простати та сім'яних міхурців. Під впливом андрогенів відбувається розвиток вторинних статевих ознак — зріст зовнішніх статевих органів, функціонування придаточ-них залоз, збільшення м'язової тканини, низький голос, виразність та локалізація волосся на тілі, особливості статевої поведінки.