106. Основні джерела і причини виникнення конфліктів в управлінні

Конфлікти породжують різноманітні суперечності в організації, які становлять загрозу інтересам людей. У сфері трудової діяльності найпоширенішими є конфлікти, пов'язані з недосконалим виробництвом та неправильним керівництвом.

Головні джерела конфліктів, спричинених недосконалим виробництвом і неправильним керівництвом:

1. Недоліки в організації управління.

2. Нечітко визначені права і обов'язки.

3. Інформація, прийнятна для однієї сторони та неприйнятна для іншої. Здебільшого це — неповні й неточні факти, чутки, що дезінформують партнерів;

4. Структурні чинники. Виявляються в існуванні у соціальній групі формальної та неформальної організацій.

5. Неритмічність і нестабільність режиму праці.

6. Невдоволеність працівників своєю діяльністю. Породжують її відсутність елементів творчості в трудовій діяльності, низький престиж і незначне соціальне значення праці.

Причини виникнення конфліктів, пов'язаних із психологічними особливостями учасників управлінського процесу:

1. Ціннісні чинники. До них належать проголошувані або заперечувані принципи; суспільні, групові, особистісні системи переконань.

2. Чинники відносин, пов'язані з наявністю чи відсутністю задоволення від взаємодії. Визначальним критерієм при цьому є основа (добровільні, примусові), сутність (незалежні, залежні, взаємозалежні) відносин;

3. Поведінкові чинники. Породжують конфлікти у разі зазіхання на чиїсь інтереси, самооцінки, загрози фізичній, фінансовій, емоційній, соціальній безпеці.

Неправильне тлумачення думок, вчинків.

Порушенн вікової гармонії. Йдеться про соціально-демографічні причини психологічних колізій в організації.

Недосконалий індивідуальний стиль керівництва. За результатами досліджень, директивний (авторитарний) і ліберальний стилі є потенційними джерелами конфліктів керівника і працівників, особливо якщо їх незмінно застосовувати тривалий час.

107. Особливості особистісного та професійного самовизначення психолога-практика у руслі глибинної психології.

Успішність професійної діяльності в основному визначається якоб’єктивними, так і суб’єктивними факторами. Серед них якість професійної підготовки та професійна компетентність, зміст, умови, характер професійної діяльності, які визначають можливість для реалізації інтелектуального багатства спеціаліста, індивідуально-психологічні особливості людини, а сааме характер її особистої та професійної орієнтації (особистісна та професійна позиція), сформованість професійно важливих рис особистості та її характеру.

В процесі надання психологічної допомоги психологу доводиться мати справу з переживаннями людини, з системою її цінностей, ставлень, станів, із виявленням дійсних мотивів її поведінки.

Професійна діяльність спеціаліста, за Л.М.Мітіною, може здійснюватись за однією з двох моделей: перша модель адаптованої поведінки, при якій в свідомості людини переважає тенденція до підкорення професійної діяльності зовнішнім обставинам у вигляді виконання приписів, вимог, норм, правил, друга модель професійного розвитку, в якій людина характеризується здатністю вийти за межі безпосереднього потоку повсякденної практики, побачити свою діяльність у цілому і перетворити її на предмет практичного перевтілення.

Це дозволяє внутрішньо приймати, усвідомлювати і оцінювати труднощі й протиріччя різних сторін професійної діяльності, самостійно й конструктивно вирішувати їх у відповідності зі своїми цінностями.

Особистісна позиція психолога-практика, виникає в результаті:

усвідомлення та розвитку особистісних цінностей;

взаємопроникнення професійних та індивідуальних рис особистості;

Розглянемо основні підходи та вимоги до позиції психолога в зарубіжній та вітчизняній практиці.

У класичному психоаналізі позиція психоаналітика фіксована досить чітко. Її основними вимогами є невтручання, відмежування, нейтралітет, особистісна закритість. Необхідними якостями виступають психологічна зрілість, спостережливість, наявність аналітичного мислення, інтуїції, рефлексії.

В аналітичній психології К.Юнга аналітик і клієнт мають працювати разом, як рівні, утворюючи динамічну єдність. Для цього необхідна позиція прийняття, поваги, взаємопроникнення, забезпечення індивідуального зростання, наявність таких особистісних якостей як комунікабельність, відкритість до змін, гуманістична спрямованість.

Основними вимогами до психологів, що працюють в контексті адлерівського пілходу, є встановлення на основі діагностування рівних психотерапевтичних стосунків. Вони мають відтворювати турботу, підтримку, заохочувати клієнта до саморозуміння й саморозвитку. Для цього необхідні такі якості, як спостережливість, аналітичне мислення, комунікабельність, відкритість, поважливе ставлення до людини, віра в її можливості.