94. Визначення психічного здоров’я та рівнів психологічної адаптації людтни

Когнітивна психотерапевтична традиція трактує психічне здоров´я як «процес адекватної інтерпретації й оцінки власного досвіду», що акцентує спосіб відновлення тієї самої цілісності. А прихильники біхевіористської психотерапевтичної традиції, на відміну від гуманістичної, навпаки, формують «цілісність» (адаптованість) індивіда шляхом розв´язання протиріччя між вродженим і набутим на користь останнього. Тому психічне здоров´я в їхньому розумінні - оволодіння новою поведінкою з метою адаптації до середовища.

Однак, як зазначає, Ч. Райкрофт, психічне здоров´я часто плутають з поняттям норми, однак «здоров´я має відношення до стану цілісності й інтеграції, тоді як нормальним вважають стан, що відповідає будь-якій нормі, яку автор вибирає як стандарт для порівняння».

Коли говоримо про психічне здоров´я людини, то йдеться про людей, у яких нема патології, щодо психічних відхилень то їх або нема, що, фактично, є ідеальним результатом, або вони мають ненормативний (але не аномальний, не ненормальний) характер. Тому психічне здоров´я людини загалом може бути відмінним, хорошим, задовільним і поганим.

Критеріями психічного здоров´я людини є:

Адекватний до віку рівень зрілості пізнавальної, емоційно-почуттєвої та вольової сфер особистості;

Здатність керувати своєю поведінкою;

Здатність вибирати життєві цілі та розумно планувати їхнє досягнення;

Особистісний та соціальний оптимізм;

Задоволення від діяльності, особистого й суспільного життя, спілкування, споглядання картин природи;

Розуміння прекрасного, комічного й трагічного;

Відповідність суб´єктивних образів об´єктам, що їх відображають, а характеру реакції - зовнішнім подразникам;

Адаптивність у мікросоціальних відносинах;

К.К. Платонов виділяє наступні взаємопов'язані види психічної адаптації (і відповідно дезадаптації) людини, що розглядаються як складові її компоненти:

1) (Психо) фізіологічна адаптація, або властивість організму доцільно перебудовувати фізіологічні функції відповідно до вимог середовища. Сюди відносяться такі адаптивні процеси, порушення яких призводить до девіантної плведінки і як наслідок - власне психологічної дезадаптації, а також фізіологічні прояви стресу.

2) Власне психологічна [або психічна - ] адаптація, порушення якої пов'язані з напруженістю, психологічним стресом.

3) Психо-соціальна адаптація, або адаптація особистості до спілкування з новим колективом.

Таку теорію продовжує думка Б.Г. Ананьєва, який у своїх працях розвивав уявлення про три рівні психічної регуляції: біологічний, індивідуально-особистісний та особистісно-середовищний. Всі вони тісно взаємопов’язані між собою. 95. Мотивація вибору професії психолога. Вплив мотивації на формування особистісно-професійних якостей психолога.

Студенти-психологи не завжди обирають спеціальність з метою отримання професії психолога і оволодіння професією, іноді причинами такого вибору стають мотиви: “відсутність математичних дисциплін”, “необхідний диплом”, “щоб взяли на роботу”, “змусили батьки”, “друзі пішли і я не гірше” тощо. Ці мотиви свідчать про нейтральне або негативне ставлення до обраної професії. Звісно такі показники свідчать про неадаптованість до навчально-професійної діяльності.

Дослідження, яке проводилося в 2000 році факультету соціальної педагогіки та психології дало можливість вивчити мотиваційну сферу майбутнього психолога В обстеженні брало участь 58 студентів — першокурсників-психологів.

Домінуючими мотивами є допомога людям і бажання їх зрозуміти.

На другому місці стоїть прагнення до спілкування з людьми .

Набагато менше балів набрав мотив усвідомлення корисності даної професії. Це свідчить про те, що далеко не всі розуміють, для чого потрібна психологічна служба,

наскільки вона корисна і як може стати в нагоді надалі.

Визначили мотив любові до дітей.

Та мотив - покликання до професії

І, нарешті, останній щабель в ієрархії мотивів займають наступні два мотиви: 1) усвідомлення гуманності професії, 2) усвідомлення свободи дій у руслі цієї професії. Це свідчить про те, що студенти не знають елементарних функцій професії психолога, не кажучи вже про такий її якості, як гуманність.

Перевагою багатьох відповідей є те, що вчитися на психолога їх автори прийшли в основному з особистих мотивів, а не тому, що за них так вирішив хтось інший. Недоліком же багатьох спонукань є те, що не замислювалися глибоко про те, наскільки корисна майбутня професія, коли і в якій конкретно області стануть їм у пригоді психологічні знання.

Формування мотивації професійної діяльності здійснюється у двох напрямках: у перетворенні загальних мотивів особистості у професійні й у зміні системи професійних мотивів у зв'язку з зміною рівня професіоналізації. На різних етапах професійного становлення та розвитку різні мотиви виявляються домінуючими, забезпечуючи найбільшу включеність студента-психолога в освоєння і виконання діяльності. Результати досліджень показують, що в процесі оволодіння професією зростає роль внутрішньої мотивації, пов'язаної з самоствердженням себе як професіонала. Разом з тим зміна домінуючої мотивації є глибоко індивідуальним процесом і залежить від особистісних особливостей, умов праці або навчання, організації діяльності