81. Характеристика організацій як відкритих систем

Існує два основних типи систем: закриті і відкриті.

Закрита система має жорсткі фіксовані межі, її дії відносно незалежні від середовища, що оточує систему.

Відкрита система характеризується взаємодією із зовнішнім середовищем.

Для закритих характерна детермінованість і лінійність розвитку. Відкриті системи припускають обмін речовиною, енергією, інформацією з зовнішнім світом у будь-якій точці, а також стохастичний характер процесів, часом виводить випадковість на що визначають позицію.

Управління такими системами передбачає вироблення оптимального варіанту на підставі

опрацювання безлічі варіантів прийняття управлінських рішень.

Відкрита система це така система, яка має постійні і регульовані взаємозв'язку з зовнішнім середовищем. Характер цих взаємозв'язків передбачає мінливість як зовнішньої, так і внутрішнього середовища.

     Узагальнені характеристики організації як відкритої системи.

1. Компоненти або складові організації, які необхідні для досягнення спільної мети системи.

2. Зв'язки, тобто компоненти системи пов'язані між собою, що забезпечує безперервність протікають у системі процесів.

3. Структурність. Форма зв'язку організаційно закріплена в структурі, що забезпечує стійкість і додає системі стабільність. Для системи структура важливіше, ніж функції.

4. Взаємодія, тобто характер і спрямованість впливу одних компонентів на інші в результаті чого утворюється ефект.

5. Процеси. В системі одночасно здійснюється ряд процесів, кожний з яких пов'язаний з якимись змінами. Процеси змінюють ресурси, входять у систему і перетворюють в продукти або послуги.

6. Холізм, емерджентність. Холізм означає цілісність, єдність, а емерджентність поява властивостей, що виникають тільки в результаті взаємодії її компонентів.

7. Концепція. Система це концепція, її особлива форма, відображає мету і цінності людей, які є невід'ємними частинами і реалізують власні ідеї про те, яка система повинна бути.

82 Основні психотехнології глибинної психології

метод вільних асоціацій (допомагають перетворити підсвідоме на свідоме). Лежачи на кушетці, клієнт проговорює вголос усе, що спадає на думку. Думки не підлягають цензурі. Проте аналітик відзначає їх послідовність, повторюваність, моменти затримки та переривання.

" Тлумачення сновидінь " Сновидіння відкривають доступ до безсвідомого. Пацієнт розповідає свої сни, які інтерпретуються через присутні в них символи. Інтерпретація снів — це, за Фрейдом, "королівська дорога до пізнання несвідомої активності мозку".

Інтерпретація (пояснення або конструкція) використовується для прояснення змісту несвідомого. Особливо важлива в процесі досягнення інсайту. Матеріали для інтерпретації: вільні асоціації клієнтів, обмовки, сновидіння, перенос на аналітиків.

Відношення переносу дозволяє відпрацювати ті конфлікти, які гальмують індивідуальний психологічний розвиток. Перенос — це трансформація початкового неврозу у невроз щодо аналітика).

Поряд з використанням захисних механізмів, клієнт використовує енергію психологічного опору (упереджене невиконання фундаментальних правил). Подолання опору — головна робота психоаналі-тиків.

Техніка раннього спогаду - перший спогад безпосередньо пов'язаний зі стилем життя, в ньому кристалізується кінцева мета і сформовані в дитинстві апперцептивні схеми. Він дозволяє розглянути вплив значущої події на формування життєвого стилю.

Історія життя

А. Адлер запропонував також іншу проективну процедуру - написання "Історії життя". Для виконання цього завдання людина повинна вибрати найбільш значні й істотні частини своєї біографії, поворотні пункти в його русі до життєвої мети. Ця продукція відкриває завісу над життєвою драмою клієнта, дає можливість зрозуміти його життєвий сценарій і особисту міфологію.

Негативна практика

Практика показує, що симптом "укладено" в невротичне коло: він закріплюється за постійного повторення. А повторення забезпечується тим, що клієнт подумки його виробляє, думає про нього. Він викликає в пам'яті всі деталі проявів симптому, "борючись" з ним. Тому в індивідуальній психології з'явилася ідея припинити боротьбу з симптомом. Цей підхід у Н.Данлепа (K.Dunlap, 1933) отримав назву негативної практики. У логотерапія подібна техніка описана як парадоксальна інтенція.

активна уява

Дана техніка спрямована на породження символів, за допомогою яких клієнт може асимілювати зміст несвідомого. Психоаналітик створює проективну ситуацію, в якій людина зосереджується на будь-яку подію, картину, елемент сну або фантазії і дозволяє собі спонтанно продукувати образи. Він пропонує зосередитися і описати в деталях, що приходить в голову і як при цьому змінюється образ.

Метод ампліфікації - передбачає зв'язок індивідуальної та універсальної символіки через інтерпретацію образної продукції (наприклад, сновидінь). Аналітик пропонує різні тлумачення символів, які черпає з міфів, релігійних учень, мистецтва. Він повинен розуміти, як і навіщо даний символ виник в культурі, який сенс у ньому укладений. Ключем до розшифровки стають найбільш архаїчні символи, тому що в них у первозданному вигляді укладена функція аналізованого образу. Психотерапевта цікавить не походження образу, не властивості проблемної області, а те, що він несе для людини, яке значення символу в контексті індивідуального досвіду.