75.Класифікації методів активного викладання психології

Методи активного навчання - це способи організації педагогічного процесу у ВНЗ, які максимально активізують діяльність і студентів, і викладачів, стимулюють їх до виявлення активності й самостійності, потреб самореалізації та саморозвитку.

Активне навчання знаменує собою перехід від регламентованої, алгоритмізованої програмованої форми і методу організації дидактичного процесу до розвиваючої проблемної форми, що забезпечує народження пізнавальних мотивів та інтересів, умов для творчості в навчанні.

Їх поділяють на імітаційні та неімітаційні методи навчання.

До імітаційних відносяться:

1.Ігрові методи

1.1 Ділова гра ( Мета: формування уяви майбутніх фахівців про професійну діяльність і її динаміку, а завданнями – підвищення інтересу студентів до майбутньої професії)

1.2. Дидактичні ігри

1.3. Ігрові ситуації

1.4. Ігрові процедури й прийоми

1.5. Стажування з виконанням посадової ролі

1.6. Імітаційний тренінг

2. Неігрові методи:

2.1. Тренаж на робочому місці

2.2. Реальне проектування

2.3. Науково-дослідницька робота.

До неімітаційних методів навчання:

1.Проблемна лекція (В ній процес пізнання студентів наближається до пошукової, дослідницької діяльності)

Інформаційна лекція. - спосіб передачі готових знань учням через монолог, лекція під впливом змінюється, розвивається зміст навчання і освіти, не може залишитися незмінною.

Лекція-візуалізація. передбачає візуальну форму подання лекційного матеріалу за допомогою технічних засобів, опорних конспектів на паперових носіях або за допомогою аудіо-відеотехніки.

Лекція вдвох. У цій лекції навчальний матеріал проблемного змісту дається студентам в живому діалогічному спілкуванні двох викладачів між собою.

Лекція-прес конференція. Викладач оголошує тему лекції і просить студентів подати у письмовій формі питання, які їх найбільш цікавлять.

2.Дискусії - Це колективне обговорення викладачем і студентами конкретної професійної проблеми, питання, співставлення різних позицій, інформації, ідей, думок і пропозицій. Включає такі питання:

Питання-ситуація – представляє собою конкретну, ситуацію, в кінці якої ставиться конкретне запитання; містить підказку, відповідь вимагає аналізу змісту запропонованої ситуації.

«Зеркальні» питання – є своєрідним відображенням думки того, хто ставить питання, у того, хто відповідає; відбувається віддзеркалення, але не пряме, як копія, а своєрідний переказ.

Естафетні питання – високопрофесійні питання, які створюють певну динамічність у дискусії, провокують пошук додаткової інформації. )

3. Програмоване навчання, виїздні заняття (в школу, на виробництво),

4. Дипломна робота на реальній основі

5. Стажування без виконання посадової ролі.

76.С.Д. Максименко: генетико-психологічна теорія народження, зростання існування особистості

Онтогенез особистості відбувається через розгортання і новоутворення, які активізуються її генетико-моделюючим розвитком. Психологічні механізми забезпечуються діями, дійсним буттям особистості, взаєминами особистості з екосферою, які долають суперечності у природі, а також наукою, що здатна перетворити живу природу на домінанту в екокультурі особистості. До сфери буття відносять тропізми (системи ростових рухів), інстинкти (система внутрішнього чуття), інтелект (раціональне пізнання).

методологічні основи ґенезу психіки. Особистість розглядається як «духовно-тілесний індивід, породжений своєю власною предметно-практичною діяльністю, котрий потім трансформується в якихось її аспектах в його власну діяльність». Автори даної концепції дотримуються позицій діяльнісного підходу в дослідженні особистості і тому акцент наголошується на активності особистості, визначенні и психологічної та соціальної сутності через належність до певного суспільства, включеність у певну систему суспільних відносин. Розглядаючи механізм здійснення особистості висхідною основою визначається — нужда, унікальна єдність біологічних і соціальних джерел і змісту досвіду. ознака нужди:

1 перша атрибутивна ознака нужди — це її є її гетерогенність — суперечлива, але абсолютна нерозривна єдність біологічного і соціального.

2 Друга атрибутивна характеристика нужди здатність до саморозвитку.

3. Третя атрибутивна ознака — цілеспрямований та ускладнений характер такого саморозвитку.

4. Четвертою атрибутивною властивістю нужди - здатність до породження,

5. П'ята атрибутивна властивість нужди полягає в тому, що вона існує лише у формі втілення в породжену нею живу істоту.

6. Шостою атрибутивною властивістю - афіліативну природу. В цьому аспекті дійсною формою існування нужди виступає любов. 7.Сьомою атрибутивною ознакою нужди є нескінченність її існування.

Що стосується становлення людської істоти, С. Д. Максименко, розглядаючи особистість як складну відкриту систему, ознаками її розвитку визначає: «по-перше, відсутність жорсткої віднесеності до якогось заздалегідь визначеного масштабу, критерію, зразку, еталону; по-друге, наступність, тобто обумовленість попередніми стадіями розвитку; по-третє, цілісність, коли система розвивається в усьому і це випереджає розвиток окремих частин, і по-четверте, універсальність розвитку людських потенцій, що є самоціллю».

Намагаючись подолати спрощений підхід до розуміння особистості, С. Д. Максименко пропонує до уваги читачів принципи генетико-моделюючого методу в дослідженні ґенези особистості.

Перший — принцип аналізу за одиницями — охарактеризуємо за допомогою наступної цитати: «...вивчення розвитку особистості на основі логіко-психологічного аналізу суперечливої одиниці —нужди, яка тримає в собі абстракції в нерозвиненій формі». В цьому принципи зосереджується основна ідея генетико-моделюючого підходу — ідея складності і першопричинності феномену нужди.

Другий принцип, єдності біологічного та соціального, дає можливість проаналізувати та вірно зрозуміти саме поняття єдності.

Третій важливий принцип генетико-моделюючого методу — принцип креативності. Даний принцип дозволяє «взяти існування особистості в цілому, в її унікальній спрямованій єдності, в якій вона лише й існує». Вчений показує важливість врахування в аналізі особистості всієї багаторівневості та полімодальності особистості.

Четвертий принцип — принцип рефлексивного релятивізму — відображує неможливість встановлювати точні виміри і фіксувати унікальні та творчі вияви особистості. Описані принципи відкриваютьнові можливості в дослідженні розвитку та становлення особистості. Це і новітні погляди на етапність онтогенезу особистості, коли першим етапом постає ситуація кохання двох осіб протилежної статі, іяк результат опредметнення нужди, і акцентування уваги на складності взаємодії дитини з материнським організмом, і ролі спадковості у формуванні особистості, креативності, необхідності рефлексії такого розвитку.

Становлення особистості характеризується авторами, як рух чутливості, що розвивається в діях, діяльності, в яких здійснюється подолання внутрішніх суперечностей між потенційним та актуальним.