32. Практичні методи викладання психології

Практичні методи передбачають практичну діяльність учнів (студентів), спрямовану на засвоєння знань, умінь і навичок. До цієї групи відносяться такі методи, при використанні яких учні не тільки слухають (як при словесних методах), дивляться (як при наочних методах), але також виконують певні пізнавальні дії, спрямовані на вирішення навчальних завдань. У викладанні психології до них відносяться:

1.Лабораторні роботи як моделі психологічних експериментів можуть проводитися для того, щоб: на практиці продемонструвати студентам певні психологічні закономірності або для того, щоб освоїти методику психологічного експерименту.

2. Психологічні тести можуть проводитися для освоєння психодіагностичних умінь або в цілях самопізнання. Можна виділити кілька типів тестів залежно від можливостей їх використання на практичних заняттях з психології.

- Складні професійні тести (наприклад, MMPI, тест інтелекту Векслера); Вони вимагають серйозної психологічної компетентності для проведення.

- Відносно прості загальнопсихологічні тести (наприклад, тест Айзенка на виявлення екстраверсії і нейротизму або тест на комунікативні та організаторські здібності).

- Психологічні тести, розроблені для прикладних, цілей певних сфер професійної діяльності (наприклад, «Опитувальник стилю керівництва», «Тест стилю сімейного виховання»).

- Розважальні тести (наприклад, «Чи люблять вас оточуючі?"). Вони найчастіше дуже прості у проведенні і не мають ніякої серйозної наукової основи.

3. Рішення психологічних завдань може бути спрямоване на закріплення теоретичних знань або на застосування цих знань для вирішення практичних завдань.

4. Вправи дають студентам можливість формування умінь і навичок дослідницької роботи: у застосуванні певних методів математичної статистики або практичної психологічної роботи. Вправи можуть використовуватися також для досягнення розвиваючих цілей.

5. Групова дискусія і ділова гра спрямовані на освоєння відповідних комунікативних чи професійних умінь.

Розглянуті вище практичні методи зазвичай використовуються в рамках лабораторних та практичних занять.

33. Криза професійного росту на стадії первинної професіоналізації

Криза професійного росту (30–33 роки) на стадії первинної професіоналізації. Незадоволеність можливостями займаної посади і своїм професійним ростом. Потреба в професійному самоствердження і труднощі її задоволення.

Після завершення навчання в професійному закладі настає стадія професійної адаптації. Молоді фахівці розпочинають самостійну трудову діяльність. Кардинально змінюється професійна ситуація розвитку: новий різновіковий колектив, інша ієрархічна система виробничих відносин, нові соціально-професійні цінності, інша соціальна роль і, звичайно, принципово новий вид провідної діяльності. Уже вибираючи професію, молода людина мала певне уявлення про майбутню роботу. Але розбіжність реального професійного життя з уявленням, яке сформувалося, зумовлює кризу професійних експектацій. Переживання цієї кризи виражається в незадоволеності організацією праці, її змістом, посадовими обов´язками, виробничими відносинами, умовами роботи і зарплатою.

Можливі два варіанти розв´язання кризи:

- конструктивний: активізація професійних зусиль щодо швидкої адаптації та набуття досвіду роботи;

- деструктивний: звільнення, зміна спеціальності; неадекватність, неякісність, непродуктивність професійних функцій.

Наступна нормативна криза професійного становлення особистості виникає на завершальній стадії первинної професіоналізації, після 3-5 років роботи. Усвідомлено або неусвідомлено особистість починає відчувати потребу подальшого професійного зростання, потребу в кар´єрі. У разі відсутності перспектив професійного зростання особистість відчуває дискомфорт, психічну напруженість, з´являються думки про можливе звільнення, зміну професії.