13. Соціальна роль: визначення та головні положення рольової теорії. Рольові конфлікти та рольова напруга: межі метафори “театру”.

Соціальна роль. "Соціальна роль - нормативно схвалений, віднос­но стабільний взірець поведінки (включаючи дії, думки та почуття), що відтворюється індивідом залежно від соціального статусу або позиції в су­спільстві" [40, с. 954].

"Соціальні ролі — це пучки очікувань, що прив 'язуються в конкретному суспільстві до поведінки тих, хто займає соціальні позиції".

Подібно до соціального статусу соціальні ролі розуміються як прин­ципово незалежні від конкретного індивіду, оскільки способи поведінки та атрибути, що очікуються від батька, викладача, футболіста можна сформу­лювати, навіть не замислившись про конкретну особу. Крім того, кожна з множини соціальних ролей, так само, до речі, як кожний з множини со­ціальних статусів, складаються з великої кількості рольових сегментів -скажімо, очікування від викладача можна класифікувати залежно від со­ціальних відносин "викладач - курсанти", "викладач - керівництво" та на­віть "викладач — батьки". Звідси, кожна соціальна роль є комплексом поведінкових очікувань.

Отже, важко сказати, що соціальний статус є об'єктивно заданою оз­накою, а соціальна роль ні, оскільки одне від одного їх неможливо відокре­мити

Можна виокремити три види (рольових) очікувань (обов'язкові, ба­жані, ймовірні) та два види санкцій (позитивні та негативні), що сприяють підтриманню виконання соціальних ролей.

Таким чином, рольова концепція, витоки якої сягають ще тридцятих років минулого століття, може бути зведеною до п'яти положень, що у су­купності утворюють її логічне ядро. Перші два постулюють основну мета­фору, актора (actor) та сценарій (script):

1) аналітичне розрізняння особистості та соціальної позиції, яку вона займає;

2) набір дій або типів рольової поведінки, що закріплені за соціаль­ною позицією.

На думку Р. Дарендорфа, головні поняття рольової теорії, роль, пер­сона, характер, маска, не зважаючи на те, що вони стосуються різних плас­тів мовного розвитку, так чи інакше належать до театру. Із цими словами зазвичай пов'язується розмаїття асоціацій:

1. Усі вони позначають дещо напередвизначене щодо їх носія - акто­ра; це те, що існує поза ним.

2. Це напередвизначене можна описати як комплекс засобів пове­дінки, які зі свого боку взаємодіють з іншими засобами поведінки, ос­кільки є частиною (що чітко простежується з лат. рагз та англ. рагі, які по­значають "роль").

3. Оскільки ці засоби поведінки напередвизначені для актора, він має їх навчатися, щоб мати змогу їх зіграти.

4. З точки зору актора, жодна роль не є вичерпною - він може навчи­тися та зіграти безліч ролей.

14. Соціальні інститути: визначення, функції та підґрунтя виникнення.

Соціальний інститут. "Соціальний інститут - це відносно стабільна форма організації соціального життя, що забезпечує усталеність зв'язків та відносин у рамках суспільства" [40, с. 993]. Інакше кажучи, аби суспільство було цілісним, необхідною, на думку американських соціологів Г. Ленського та Дж. Ленського, виглядає наяв­ність щонайменше шістьох елементів: по-перше, комунікація між членами суспільства; по-друге, виробництво товарів та послуг, необхідних для ви­живання членів суспільства; по-третє, розподіл цих товарів та послуг; по-четверте, захист членів суспільства від фізичної небезпеки (штормів, по-венів та холоду), інших біологічних організмів та ворогів; по-п'яте, заміна тих членів суспільства, що вибувають, шляхом біологічного розмноження та засвоєння індивідами певної культури протягом соціалізації; по-шосте, контроль за поведінкою членів суспільства з метою створення умов для творчої діяльності суспільства та врегулювання конфліктів між його члена­ми. Ці соціальні потреби вимагають спільних зусиль усіх членів суспільст­ва, і ці зусилля здійснюються саме соціальними інститутами [38, с. 80].

Соціальний інститут слід відрізняти від конкретних організацій або соціальних груп: скажімо, "інститут сім'ї" передбачає не окрему сім'ю, а виключно сукупність норм, які реалізуються у безлічі сімей [40, с. 993]. Звідси, успішне функціонування соціальних інститутів пов'язано із наяв­ністю в межах останніх цілісної та несуперечливої сукупності стандартів поведінки конкретних людей у певних умовах. Ці стандарти поведінки є закріпленими у вигляді норм права та інших соціальних норм. Протягом так званої практичної діяльності виникають певні види соціальної актив­ності, а правові та соціальні норми, що регулюють цю діяльність, згодом перетворюються на легітимізовану та санкціоновану систему, яка й забез­печує надалі цей вид соціальної діяльності. Такою системою виступає со­ціальний інститут [40, с. 993].

У свою чергу, це передбачає не лише наявність різних соціальних інс­титутів, залежно від сфери дій та функцій (уявлення про більшість з них можна скласти протягом вивчення курсу соціології, тому зараз вони не зга­дуються), але й еволюцію соціального інституту як такого. Зазвичай вважа­ється, що історія еволюції суспільства є історією поступового перетворен­ня соціального інституту традиційного типу в сучасний соціальний інсти­тут. Традиційний соціальний інститут характеризується насамперед ас-криптивністю та партикуляризмом, тобто ґрунтується на правилах поведін­ки, чітко приписаних ритуалом та звичаєм, і родинних зв'язках. Зазнаючи змін, соціальний інститут стає більш спеціалізованим за своїми функціями та менш суворим за правилами й рамками поведінки.