49. Головні особливості соціологічної перспективи дослідження наукового знання та науки: розуміння знання та принципів його вивчення.

Звісно ж, кожен може самостійно визначитись із перевагами або не­доліками представлених точок зору; зважаючи, втім, на зміст попередніх сторінок, присвячених з'ясуванню особливостей впливу суспільства на всі аспекти людського життя, було б доречним та навіть логічним завершити диму тему інформацією, яка безпосередньо стосується характерних рис того, як суспільство обумовлює появу уявлень про себе. Пропонуємо одну з найвпливовіших концепцій сучасної соціології науки та наукового знання — так типу "міцну програму" Д. Блура [6, с. 162-166].

Отже, відправним для соціолога, що займається дослідженням науки та шіукового знання, е таке спостереження: людським ідеям щодо будови (соціального) світу (та Всесвіту) притаманний значний ступінь варіативності. Саме варіативність і мінливість того, що певного часу та в певному місці мішається науковим, і становить підґрунтя соціологічного погляду на знан­ня про суспільство: сьогоднішні наукові погляди в підсумку можуть виявитись так само хибними, як і та сукупність ідей, що вважалася науковою тисячу чи дві тисячі років тому.

У цих умовах немає сенсу вплутуватись у суперечки щодо пошуку істинного знання, тим більше, що будь-яке хибне уявлення, у разі його ква­ліфікації як наукового, виявляється таким же впливовим, як і "безперечно наукові" теорії сьогодення. Таке спрямування передбачає цілком оригінальний погляд на природу, або сутність так званого знання.

У межах цієї перспективи знання сприймається як природний феномен: "соціолог має справу із знанням, включаючи наукове знання виключаючи як із природними явищем. Тому його визначення знання відрізнятиметься

Однак і при цьому знаходиться те, що заслуговує на особливу увагу, а саме: уявлення, котрі сприймаються як очевидні та зрозумілі; уявлення, що є інтитуціоналізованими; уявлення, які асоціюються з авторитетом тих чи інших соціальних груп. Таким чином, соціологія науки та наукового знан­ня виходить з того, що знанням є все те, що має відповідну соціальну сан­кцію; водночас думкою можна вважати ве індивідуальне.

З цього також випливає нова проблематика соціології науки та науко» вого знання, яка гарантує її дисциплінарну специфічність: учені зосеред­жуються на процесах поширення ідей та різноманітних факторах, що їх умотивовують. Скажімо, відтепер головні проблеми даної галузі можна сформулювати так: як наукове знання передається від покоління до поко­ління; наскільки воно е сталим; які процеси беруть участь у його виробниц­тві та збереженні тощо.

Цілком природно, що оригінальність погляду та проблем, які поста­ють, вимагають відповідних принципів. Д. Блур виокремлює чотири прин­ципи "міцної програми:

1) принцип каузальності

2) приймеш неупередженості

3) принцип симетрії

4} принцип рефлексивності.

51. Природа наукового факту в соціології: теоретична насиченість vs. Погляду з боку вічності.

У соціології термін «факт» можна визначити двояко:

- це будь-який стан дійсності, що не залежить від спостерігача;

- це обґрунтоване знання, що одержано за допомогою опису окремих фрагментів реальної дійсності у певному просторово-часовому інтервалі.

Науковий факт є залежним від людських уявлень і ідей. Таку рису наукового факту позначають терміном «теоретична насиченість факту». Існують такі факти, які залежать від певної теорії, і такі, які взагалі не можна знайти без допомоги альтернатив теорії.

За приклад можна взяти соціальну стратифікацію. Її досліджували прихильники функціональної і конфліктної теорій, погляди яких були протилежними. Але кожна із зазначених перспектив (функціональна, конфліктна) виходить з припущень, які роблять можливим сприйняття певних фактів і водночас нехтування іншими.

Всі соціологи спостерігають одні й ті самі речі, проте на науковий факт перетворюються дуже різні речі.

Науковий факт є структурою, що відповідає стилю мислення, який розвивається протягом поколінь.

Кожна професія і наука мають свій період навчання, протягом якого певна розумова структура нав’язується примусово.

Звідси більшість наук передбачають виховання певних навичок спостереження, тлумачення результатів спостереження і формулювання проблем. Саме традиція, виховання і звичаї формують готовність до спрямованого сприйняття фактів.

Здобуваючи здатність сприймати сенс, форму і цінність певного уявлення про світ, люди втрачають здатність бачити те, що не узгоджується з попереднім уявленням.

Стиль мислення і сам характер науки майже унеможливлюють сприйняття теоретичної насиченості факту, і навпаки – нав’язують переконання у наявності в соціології чогось незмінного і сталого.

Формулювання наукових фактів починається з того, що матеріал для дослідження зьявляється часто випадково, до цього слід додати певний психологічний настрій, асоціації, професійні навички. Далі перші спостереження дуже рідко відтворюються іншими дослідниками. Однак відтворення спостереження відбувається і до його вивчення залучаються інші дослідники, внаслідок чого створюється понятійна структура, що вкрай опосередковано має відношення до першого спостереження. Врешті-решт, майже неможливо сформулювати основні засади безпосереднього спостереження, з якого виводяться наслідки.