17. Соціальна стратифікація ,як ознака нерівності суспільства: визначення, критерії принципи та наслідки.

Соц. стратифікація- поділ сусп-та на вертикально розташовані соц.. групи і верстви, які мають різний престиж, власність,владу, освіту тощо. Вона засвідчує не просто різне становище в сусп.-ві індивідів, родин чи цілих країн, а саме їх не рівне становище.Критерії соц. стратифікації.

• Розмір прибутків та власності:

«Жінки як неповноцінні особи без належного юр. Статусу протягом більшої частини історії людства не мали змоги провадити уконом .дія-сті, тобто не могли ані бути власниками, ані самостійно заробляти на життя».Таке становище почало змінюватися на прик. 19 поч. 20 ст.,особливо після 2 Св .війни.

На сьогодні в індустр. Країнах заробіток жінок з числа працюючих за наймом становить 77% отриманого чоловіками. У країнах, що розвиваються цей показник 73%. Лише 1/5 різниці в зп можна пояснити відмінностями, що пов*яз. Із освітнім рівнем, трудовим досвідом або особливостями роботи.

• Ранг у владній ієрархії:

Чоловіки та жінки вперше отримали можливість голосувати на рівних на прикінці 19 ст. Вцілому в світі жінки займають у парламенті 13.9% мість. Це на 3% більше аніж 50 р. тому. В Сх. Європі з початком політ. Та економ. Реформ рівень жінок в органах влади впав з 25 до 7%.

• Статус, що визначається родом занять та кваліфікацією:

Якщо на поч..1900р. працювало і одержувало зп 20% жінок, то сьогодні близько 60%. Проте спостерігається закономірність: чим вищим є престиж та доход в певній професії, тим менший % жінок там спостерігається.

Принципи соц.стратифікації:

• Це особливість сус-тва, а не відображення індивідуал. відмінностей;

• Зберігається протягом поколінь, зокрема діти успадковують соц.. статус своїх батьків;

• Універсальна, проте різноманітна, тобто всі сус-тва є соц.. не рівними, однак всі вони відрізняються тим, що саме створює цю нерівність;

• Передбачає не лише нерівність, а й певні переконання , що виправдовують існуючий стан речей.

Наслідки соц. стратифікації:

• Здоров*я.

Діти бідних в 3 рази частіше помирають від хвороб, нещасних випадків та насильства. Дорослі, дохід яких втщий за середній, частіше мають ідеальне здоров*я, вони живуть на 7 р. довше. До початку індустр. Революції ніяких відмінностей в тривалості життя не спостерігалося.

• Сімейне життя:

Зазвичай чим нижчий клас сім*ї, тим більше вона має членів та менший вік укладення шлюбу. Чим вище соц.. статус родини, тим більше шансів отримати добру освіту, більша схильність до пошуку взаєморозуміння, тим менше виділено розподіляти обов*язки за статевими ознаками.

• Політика

Чим вищий статус людини, тим більша ймовірність того, що вона буде вияв ляти лібералізм в соц.питаннях і консерватизм.Чим вищий статус, тим вища ймовірність того, що людина буде брати участь у виборах.

21. Порівняльна характеристика теорій соц. Стратифікації: функціональна, (нео)вебер. Та (нео)марксистські перспективи.

Парсонс сформулював наступні положення теорії С.С.:

1)різні соц. групи взаємопов’язані та змушені співпрацювати аби суспільство зберігало свою цілісність.

2)класиф-я людей у суп-ві відбув-ся на підставі загальноприйнятих цінностей.

3)така система С.С. є неминучою та справедливою.

4)влада вищих соц. груп є закономірною, оскільки сприяє добробуту усього суп-ва.

Девіс і Мур:

1)кожне суп-во потребує певної кількості ролей, позицій та обов’язків, тобто нерівність допомагає суп-ву забезпечити такі умови, за яких найбільш важливими видами д-ті займаються найб. обдаровані індивіди.

2)люди від народження мають різні здібності, тобто не всі вони здатні виконувати однакові роботи.

3)для суп-ва є необхідним, щоб талановиті та кваліфіковані індивіди намагалися займати найбільш важливі та відповідні посади.

4)престижність кожної соц. позиції залежить від користі відносно суп-ва. Деякі роботи є менш важливими ніж інші .

5)всі ці види д-ті потребують освіти, відповідальності, то суп-во пов. надавати таким людям аби

Вебер виокремлював 3 виміри С.С.:

1)клас-група людей, що знах-ся у спільних відносинах до ек. систем.

2)партія або влада-група осіб, що обє’дналися у корпоративну групу для впливу на розподіл та здійснення влади.

3)статусні групи- є групами, однак часто вони є аморфними. Статусна ситуація-те, що визначено конкретною позитивною або негативною суспільної оцінкою статусу. Честь статусу зазвичай проявляється в тому, що від людей, які належать до цієї групи, очікують насамперед специфічного стилю життя. Таким чином, можна сказати, що статусні групи- це свого роду фіктивні люди, що ймовірно пов’язані лояльністю, яка ґрунтується не на розрах. та не спрямована на раціональне досягнення цілей.

Неовербіанство. Ф.Паркін погоджується, що володіння власністю, засобами вир-ва є основою класової культури. Проте власність- це тільки одна форма соц. перекриття, яке може бути монополізоване меншістю і використане як фундамент влади над іншими. Соц. перекриття визнач. як будь-який процес, через який групи намагаються утримувати ексклюзивний контроль над ресурсами, обмежуючи до них доступ. У створенні соц. перекриття задіяні 2 види процесів. Виключення-це стратегія, якої дотримуються групи. Узурпація- це спроби менш привельованих добутися до ресурсів, що були раніше монополізовані іншими. Напр., коли чорношкірі борються за право членства в профспілці. Обидві стратегії, за деяких обставин, можуть використовуватись одночасно- подвійне перекриття.

Ерік Олін Райт. Існують 3 виміри контролю над ек. ресурсами в сучасному капіталістичному виробництві, й саме вони допомагають нам ідентифікувати основні класи, що існують сьогодні:1)контроль над інвестиціями або грошовим капіталом.2)контроль над фізичними засобами вир-ва.3)контроль над роб. силою. Ті, хто належать до класу капіталістів, контролюють усі ці виміри в системі вир-ва. Робітничий клас не контролює жодного. Але між цими головними класами є групи, становище яких набагато двозначніше- суперечневі класові утворення, бо вони мають вплив на одні аспекти вир-ва, але не можуть контролювати інші.

Соціологія марксизму охоплює системний аналіз. Клас-група людей, що перебувають в однаковому відношенні до засобів вир-ва: засобів, якими вони заробляють на життя. В доіндустріальних суп-х 2 основні класи складали ті, хто володів землею(аристократи, дворяни або рабовласники), і ті, що активно працювали на ній(кріпаки, раби та вільні селяни). В сучасних індустр. сусп-х велике значення мають фабрики, установи, технічне обладнання, а багатство та капітал потрібні, щоб усе це придбати. 2 осн. класи склад-ся з тих, хто володіє цими засобами вир-ва(промисловців або капіталістів), і тих, хто заробляє собі на прожиток, продаючи свою роб. силу(роб. класу- «пролетаріат»). Хоча Маркс. теорія виділяє 2 осн. класи в суп-ві(тих, хто володіє ЗВ і тих, хто не володіє), він визначає, що реальні класові сис-ми набагато складніші, ніж зображує ця модель. Існують також перехідні класи- класові групи, що залишилися від виробничої сис-ми попереднього типу.

Розколи всередині класу: у вищому класі частими є конфлікти між фінансовими капіталістами та промисловцями-розмеж-ня інтересів між людьми, які володіють невеликим бізнесом, хто володіє великими корпораціями; найнижчий прошарок- безробітні- представники етнічних меншин.

Неомарксизм: намагання переглянути класичну марксистську теорію, пристосувати її до нових явищ сусп. життя. До напрямку проблеми відчуження належать теоретики франко-рурської школи(Харкхаймер, Хабермас), В.Райх, Г.Маркузе-фрейдомарксисти.

Альтюссер наполягає на перегляді ідей пізнього Маркса, особливо тих, що пов’язані з аналізом фундамент. положень Маркса про діалектику, взаємодії базису та надбудови. На його думку марксистські тези про визначальний вплив панівної ек. стр-ри на політ. надбудову та про відносну самостійність надбудови страждають детерміналізмом. Він вважає, що державу не слід сприймати лише як пасивне відображення панівного в сусп-ві способу вир-ва, як знаряддя деспотичного панування будь-якого класу. Вона завдяки зростанню її ролі в регулювання ек. процесів сама може визначити спосіб вир-ва. Спираючись на цю думку, неомарксисти-аналітики взагалі вважають, що держава має набагато більший порівняно з ек. базисом вплив при визначенні моделі соц. розвитку сусп-ва. Матеріальні фактори зумовлюють лише загальні можливості сусп. розвитку; слід по-новому поглянути на саму державу як знаряддя захисту інтересів панівного класу і тих форм власності, носієм яких є цей клас. Сучасні неомарксисти уточнюють і марксистське тлумачення матеріальних джерел соц-політ. криз у сусп-ві, розуміння способів їх подолання.