Економічне обґрунтування проектної організації угідь.
Ефективність організації угідь визначають підвищенням їх якості, очікуваним збільшенням валового виходу сільськогосподарської продукції (у натуральному і вартісному виразі, в кормових одиницях), зростанням чистого доходу і строком окупності капітальних вкладень, величиною приведених витрат, віднесених на одиницю додатково одержаної продукції. Підвищення якості сільськогосподарських угідь можна охарактеризувати зростанням балів бонітету ґрунтів і економічної оцінки земель.
Збільшення валового доходу сільськогосподарської продукції (W) можна визначити по формулі:
де Рi, Рi — площі сільськогосподарських культур і угідь до і після трансформації і поліпшення;
ui, uj — врожайність сільськогосподарських культур і продуктивність угідь відповідно;
ai, aj — вартість одиниці продукції відповідно.
Розмір чистого доходу (d4) в результаті освоєння, поліпшення угідь визначають по формулі:
d4 = (uj – uj) a – (Kтр+ул •Еn +С удп),
де uj – uj – надбавка урожаю в результаті меліорації або культуртехнических заходів;
а – вартість одиниці продукції;
Ктр + ул – затрати на меліоративні або культуртехнические заходи;
Еn – нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень;
Судп –витрати на придбання додаткової продукції.
Задачі і зміст проектування системи сівозмін.
Суть завдання полягає в створенні територіальних умов для підвищення культури землеробства, відновлення і збільшення ґрунтової родючості і на цій основі збільшення валового збору сільськогосподарської продукції, а також раціонального використання техніки і трудових ресурсів. Проектування системи сівозмін, що забезпечує виконання вказаного завдання, зводиться до визначення типів, видів, кількості сівозмін, розмірів сівозмінних масивів, розміщенню їх по території, закріпленню за бригадами і іншими підрозділами, розробці схем чергування посівів і пару. Система сівозмін — головна ланка системи землеробства, яка включає ряд інших взаємозв'язаних систем: обробку ґрунту, добриво, насінництво, полезахисне лісорозведення, меліорацію земель (осушення, зрошування) і ін. Вона повинна задовольняти наступні вимоги: виконання плану виробництва валової і товарної продукції рослинництва; використання кожної ділянки оброблюваної землі з урахуванням його природних властивостей і біологічних особливостей сільськогосподарських культур, їх потенційної продуктивності і екологічної стійкості; здійснення заходів щодо боротьби з ерозією ґрунтів і іншими негативними явищами природи, систематичному відновленню і підвищенню родючості ґрунту; створення умов для повного, ефективного використання робочої сили, сільгосптехніки, транспортних засобів і інших механізмів. До польових відносять сівозміни, в яких польові культури висівають на площі, що перевищує 50% відведеного масиву. Можливі різні види польових сівозмін: парозернові, парозернопропашні, зернопропашні, а також бурякові, льняні, бавовняні і ін. У кормових сівозмінах більше 50% площі масиву зайнято посівами кормових культур. Серед них розрізняють прифермські, притабірні і сінокосо-пасовищні. Спеціальні сівозміни вводять для культур, які відрізняються високою вимогливістю до умов живлення (овочеві культури, коноплі) або особливостями їх обробітку (м'ята, тютюн, лікарські рослини, мак і ін.). Всі названі типи сівозмін при великому зосередженні в них провідної культури можуть бути названі спеціалізованими. Можливо введення комбінованих сівозмін (овочево–кормових, кормо–польових і ін.). Важливе значення при організації сівозмін має розмір поля. Поле сівозміни — місце зосередження однойменних культур і виконання механізованих робіт, а також основна земельно-облікова одиниця на оброблюваних землях. На розмір поля впливають: площа і характер розташування орних масивів (компактність, відособленість окремих контурів, їх вкраплення в інші угіддя і інших угідь в ріллю); характер ґрунтового покриву (однорідний, строкатий); ступінь еродованості і змитості ґрунтів; характер рельєфу; пересіченість ріллі урочищами, каналами зрошувальної і осушної мереж, постійними дорогами; межі полів освоєних сівозмін, що склалися, лісові смуги. Організація системи сівозмін — завдання комплексне, вимагає розгляду питань агротехнічного змісту, кількості, площі і місцеположення масивів для досягнення максимального економічного ефекту. Типові схеми різних видів сівозмін підбирають відповідно до зональних систем землеробства, користуючись рекомендаціями за системою ведення сільського господарства для даної зони, області, республіки.