15. Розміщення полезахисних лісосмуг

Полезахисні лісові смуги по своєму призначенню і розміщенню на території підрозділяють на приводороздільні, вітроломні, водорегулюючі. Їх відрізняють по конструкції, ширині, набору деревних і чагарникових порід, правилам і прийомам розміщення. В умовах рівнинної місцевості проектують систему вітроломних лісових смуг. Основне її призначення — зниження швидкості вітру. Система лісових смуг, продуваємих або ажурних, сприяє рівномірному розподілу снігу по поверхні, кращому вологонакопиченню, створенню сприятливіших мікрокліматичних умов (знижується випаровування вологи, зменшуються сухість повітря і глибина промерзання ґрунтів). Під впливом сукупності перерахованих позитивних умов на захищеній лісовими смугами площі підвищується врожайність сільськогосподарських культур. Полезахисне лісорозведення зв'язане і з чималими труднощами. Для смуг необхідні значні площі родючих орних земель (близько 2—5%), що зменшує посівні площі сільськогосподарських культур. Для їх створення, особливо на території з поганими лісорослинними умовами, потрібні значні витрати праці. У перші роки після посадки необхідний регулярний полив. Постійний дефіцит води для поливу, характерний для сухого степу, а також організаційно – господарські труднощі в забезпеченні належного догляду приводять до поганої приживаності і загибелі насаджень. Їх відновлення викликає додаткові утруднення. Посадка лісових смуг на відстанях, що забезпечують ефективну дію, знижує продуктивність використовуваної сільськогосподарської техніки при виконанні виробничих процесів зважаючи на розчленовування полів на міжсмужні ділянки не завжди достатніх розмірів. Наявність лісових смуг утрудняє використання авіації в боротьбі з бур'янами і шкідниками рослин. Крім того, наголошується зниження урожаю сільськогосподарських культур на ділянках поблизу лісосмуг, що систематично затінюються лісовими смугами, а також на майданчиках розворотів. Наявність вказаних негативних явищ стримує розвиток полезахисного лісорозведення, особливо в степовій зоні, а у ряді місць і зовсім приводить до невиконання намічених планів. Враховуючи вказані суперечності, потрібно у кожному окремому випадку зважити очікуваний ефект, необхідні витрати, наявність ресурсів і розробити проектні пропозиції по створенню на певній площі системи полезахисних смуг, пов'язаної зі всією системою лісових насаджень на території землекористування, а також району. При цьому особливе значення набуває рішення наступних питань: вибір напряму смуг; визначення ширини і конструкції; розміщення смуг на встановленій відстані один від одного. Вітроломні лісові смуги повинні мати напрям, перпендикулярний напряму пануючих вітрів, і ажурну або таку, що продувається конструкцію. Лісові смуги щільної конструкції сприяють утворенню великих заметів біля лісової смуги, утворенню завихорень і посиленню видування снігу на деякій відстані від лісової смуги. Вітроломні лісові смуги складаються з 3—4—5-ти лав деревних насаджень; ширина лісових смуг 9—11—13 м. Тривалість періоду окупності вкладених засобів дозволяє зробити вибір кращого варіанту, але цей показник незрівняний з іншими, вживаними для оцінки проектних рішень. Для порівняння варіантів слід обчислити приведені витрати. Полезахисні лісові смуги, як правило, розміщують по межах полів і усередині них, утворюючи окремі робочі ділянки, витягнуті по довжині поля. Якщо поряд з лісовою смугою розміщують польову дорогу, то її проектують з навітряного боку по відношенню до лісової смуги, вище по рельєфу, з менш затінюваного боку, що краще обігрівається. При цьому враховують також господарське використання польових доріг. В умовах складного рельєфу розміщують приводороздільні і водорегулюючі лісові смуги. Головне призначення цих смуг — затримання поверхневого стоку і запобігання ерозії ґрунтів. Основний чинник, що визначає їх напрям, — рельєф місцевості. Приводороздільні лісові смуги розміщують у напрямі вододільних ліній із зсувом від них у бік висушуваних схилів, південних і південно-східних експозицій, а водорегулюючі лісові смуги — упоперек схилу, у напрямі горизонталей. При незначних ухилах (до 1° на всіх не еродованих схилах і до 2° на північних) лісові смуги розміщують з урахуванням напряму шкідливих вітрів. Проте, слід мати на увазі, що у ряді випадків цей напрям не виражений, а небезпека ерозії і втрати певної кількості вологи, що стікає з схилів (особливо довгих), існує і на схилах малої крутизни. Тому основним чинником розміщення лісових смуг все ж таки залишається рельєф. Ширину лісових смуг встановлюють диференційовано для ґрунтів різної родючості. Водорегулюючі лісові смуги проектують найчастіше шириною 10—12 м, а на ґрунтах з низькою родючістю вона може бути доведена до 15 м.