Цивільне право України Особисті немайнові права фізичної особи

1. Правова природа особистих немайнових прав.

Ознаки немайнових прав фізичних осіб:

-- Відсутність матеріального зміст, неможливість чіткого визначення грошового еквіваленту.

-- Нерозривний зв`язок з особою носія відповідного права, тобто його невідчужуваність та неможливість позбавлення.

-- Абсолютний характер.

-- Необмеженість строку дії таких прав.

-- Спрямованість на індивідуалізацію особи, охорону самобутності та своєрідності уповноваженого суб`єкта.

-- Специфіка об`єктів, якими виступають особисті немайнові блага (життя, честь, гідність).

1

Підстави виникнення:

ст. 269 ч.1 визначає такі підстави:

1) Народження, з яким прийнято пов`язувати виникнення у особи природних прав.

2) Закон, який може встановлювати спеціальні підстави для виникнення деяких немайнових прав.

Загальним змістом особистих немайнових прав виступає можливість фізичної особи вільно на свій розсуд визначати свою поведінку в сфері свого приватного життя (ст. 271 зміст особистого немайнового права).

Особисті немайнові права передбачені книгою 2 ЦКУ е є вичерпними, зокрема їх перелік може бути доповнений немайновими правами суб`єкта права інтелектуальної власності, а також немайновими правами в сфері сімейних відносин.

Види особистих немайнових прав фізичної особи:

1) В залежності від цілей заради досягнення, яких вони встановлюються:

-- Ті, які забезпечують фізичне благополуччя особистості (право на охорону здоров`я, на безпечне довкілля, на життя)

-- Ті, які сприяють формуванню індивідуальності особи (право на ім`я, на честь і гідність, ділову репутацію)

-- Права, які забезпечують автономність особи в суспільстві (на недоторканість житла, таємницю приватного життя)

2) ЦКУ поділяє немайнові права на дві групи:

а) Ті, які забезпечують природне існування:

-- Право на життя (ст. 281) ґрунтується на міжнародно-правових документах:

Загальна декларація прав людини ООН 1948

Європейська конвенція про захист прав та свобод людини 1950

Міжнародний пакт про громадянські права 1966

Українське законодавство:

КУ: ч. 2 ст. 27

ЦКУ: ч. 2 ст. 281

-- Право на охорону здоров`я (ст. 283-287 ЦКУ), включаючи право на донорство.

-- Право на свободу та особисту недоторканість (ст. 289-289 ЦКУ). це право можна розглядати як універсальне: забезпечення недоторканості особистої свободи, житла документів, кореспонденції

-- Право на безпечне для життя та здоров`я довкілля (ст. 293). Є продовженням норми КУ про безпечне НПС ст. 50, що складається з прав на використання, зміну НПС, одержання достовірної інформації про стан навколишнього природнього середовища.

В якості способу захисту застосовується припинення дій, які порушують право. Особливістю недоговірної відповідальності є те, що закон покладає її не тільки за завдану потерпілому шкоду, але й за створення небезпеки життю і здоров`ю внаслідок погіршення стану НПС (ст. 1163, 1165 ЦКУ)

-- Право на сім`ю опіку та піклування (ст. 291-292 ЦКУ.)

б) Ті, які забезпечують соціальне буття:

-- Право особи на ім`я (ст. 294-296.)

-- Право на індивідуальність

-- Право на таємницю приватного життя (ст. 301, 303-306):

Право вимагати від третіх осіб збереження таємниці, право передавати інформацію третім особам.

Таємниця приватного життя - відомості про певну людину, які не пов'язані з її професійною діяльністю і дають оцінку її характеру, здоров'ю, стилю життя, окремим фактам біографії, сімейному стану тощо.

--Право на інформацію (ст. 302, ЗУ "Про інформацію") - можливість збирати, зберігати, використовувати й поширювати інформацію.

-- Право на повагу честі, гідності, ділової репутації (ст.297-299)

-- Право на свободу літературної, технічної, наукової, художньої творчості(ст. 309)

-- Право на вибір роду занять

-- Право на недоторканість житла (ст. 311)

-- Право на свободу пересування, мирні об'єднання (ст. 312-315)

2. Згідно постанови пленуму "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" від 27.02.09 №1 суди при вирішенні цих справа мають забезпечувати баланс між правом на свободу думки й слова та правом на повагу до людської гідності.

За п. 3 Постанови позивач може обрати як загальний так і спеціальний способи захисту, до спеціальних відноситься:

-- Спростування недостовірної інформації

-- Право на відповідь

-- Заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права.

Водночас згідно п. 26 аб. 2 суд не вправі зобов'язувати відповідача вибачатися перед позивачем, оскільки примусове вибачення як спосіб захисту такого права не передбачено у ст. 16, 277.

В разі застосування спростування недостовірної інформації остання має бути визнана недостовірної. За ч. 3 ст. 277 встановлюється презумпція недостовірності негативної інформації поширеної про особу. Спростовує інформації особа, яка її поширила.

Натомість при реалізації права на відповідь особа має право висвітлювати власну точку зору, щодо поширення інформації та обставин порушення немайнового права без визнання інформації недостовірною (п. 5 Постанови)

Відповідачами в таких справах є особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор відповідної інформації. Якщо інформацію поширено у ЗМІ - відповідачами є автор та редакція, якщо вона має статус юридичної особи, або юридична особа структурним підрозділом, якої є редакція, а за неможливості встановити цей факт - засновник засобу масової інформації. Якщо інформація поширена в мережі Інтернет відповідачем є автор матеріалу та власник ресурсу (п. 9, 11, 12).

Якщо особа, яка поширила інформацію невідома судовий захист не виключається, а особа звертається із заявою встановити факт неправдивості інформації та спростувати її в порядку окремого провадження (п. 13).

Під поширенням інформації зокрема розуміється опублікування в пресі, передання по телебаченню або з використанням інших ЗМІ, поширення в Інтернеті чи із застосуванням інших засобів телекомунікаційного зв'язку повідомлення в публічних виступах, заявах листах адресованих хоча б одній особі, а також вивішування (демонстраціям громадських місця) творів, поширення листівок.

Спростування поширеної недостовірної інформації має здійснюватись незалежно від вини особи, яка її поширила (аб. 3 ч. 6 ст. 277)

Якщо в процесі розголосу був встановлений факт поширення про приватне життя, що відповідає дійсності та не порочить честь, гідність та ділову репутацію, а також факт відсутності згоди позивача на її поширення суд захищає право на таємницю приватного життя (абз. 2 п. 20) . Інформація, яка порочить особу має бути спростована в спосіб найбільш подібний до способу поширення (абз. 2 п. 24). В рішенні суд має зазначити строк, в межах якого спростування чи відповідь повинно бути оприлюднено.