Методологічні підходи до систематизації країн світу
Сьогодні у світі налічується більше 200 країн, які відрізняються між собою як за рівнем економічного, соціального так і політичного розвитку. Зважаючи на це, для зручності досліджень, аналізу та співставлення різних країн за їх досягненнями та перспективами подальшого розвитку, вивчення та обміну досвідом економічного реформування, зручно використовувати їх певну класифікацію. Включаючи ряд певних особливостей розвитку національних економік та світового господарства загалом, розрізняють різні класифікації країн. Світове господарство, як цілісна система має свою структуру, яка має різні аспекти, з огляду на аналіз певних її складових частин. Систематизація національних економік, виділення типів країн, їх групування необхідне для того, щоб систематизувати країни відповідно до особливостей та рівня їх розвитку, виявити їх характерні риси, визначити місце у системі світового господарства та міжнародних економічних відносин а також визначити та передбачити імовірні перспективи їх розвитку. Найчастіше виокремлюють галузеву, типологічну й регіональну структури.
Типологічна структура світової економіки виявляється як єдина система різних за рівнем соціально-економічного розвитку країн. У цій системі виділяються блоки споріднених, схожих за основними соціально-економічними параметрами країн, що формують специфічні типи. Типологічна структура не є раз і назавжди сформованою, вона перебуває в постійній динаміці, оскільки темпи економічного, соціального, технологічного розвитку країн світу неоднакові; час від часу відбувається перехід країн з одного типового блоку до іншого. Проте протягом певного періоду, який може вимірюватися десятиліттями, типологічна структура світової економіки характеризується достатньою усталеністю, що дає можливість вивчити особливості розвитку окремих груп країн, виявити спільне, що поєднує країни всередині типу, й таке, що відрізняє кожний тип від інших. З цією метою здійснюється типологічна класифікація країн світу.
Досконала класифікаційна схема країн світу має наукове, навчально-методичне й практичне значення. Аналізуючи економіку країни, економічну політику її уряду, соціально-економічні відносини всередині країни, необхідно, насамперед, виявити її економічний тип, місце у світовій економіці. Практичне значення визначення типу країни полягає, зокрема, у ставленні до тієї чи іншої країни з боку міжнародних економічних інституцій. Так, найменш розвинуті країни користуються чималими пільгами у міжнародній торгівлі, отриманні кредиту, розв’язанні проблем державного боргу. З іншого боку, високорозвинуті країни є своєрідними “донорами” для менш розвинутих країн у деяких міжнародних організаціях (наприклад, у Міжнародній асоціації розвитку).
Незважаючи на актуальність формування впорядкованої типологічної схеми держав, слід визнати, що однозначного підходу до цієї проблеми немає. Існують різні схеми, які складаються за різними критеріями [5].
За методикою Організації Об’єднаних Націй країни класифікуються чотирма способами: за рівнем розвитку людського потенціалу, за доходами, за основними глобальними групами і за регіонами. Включення країн в ту чи іншу категорію аж ніяк не обов’язково означає оцінку рівня розвитку відповідної країни чи регіону [46].
Індекс розвитку людського потенціалу (Human Development Index) – інтегральний показник, який створили для дослідження розвитку людського потенціалу країн. Індекс розвитку людського потенціалу (ІРЛП) використовується з 1993 р. міжнародною організацією ООН в щорічному звіті про розвиток людського потенціалу. Цей індекс є стандартним показником завдяки якому порівнюють рівень життя громадян різних країн та регіонів. При підрахунку ІРЛП враховують три види показників: середня тривалість життя при народженні, індекс освіти та рівень життя, оцінений через ВВП на душу населення при паритеті купівельної спроможності (ПКС) в доларах США (рис.1.1). Альтернативним індексом є індекс бідності (також розроблений ООН для оцінки якості життя населення в будь-якій країні).
Дані показники дають змогу оцінити, по-перше, ймовірність прожити довге й здорове життя в країні (показник тривалості життя), по-друге – можливість отримати нові знання та реалізувати себе (показник рівня освіченості), а по-третє – можливість забезпечувати власні потреби (показник ВВП на душу населення). Для якісного аналізу автори індексу використовують додаткові показники: бідності населення країн, що розвиваються, показник гендерної нерівності, показник розширення можливостей жінок та інші.
Рис.1.1. Індекс розвитку людського потенціалу
Значення кожного показника оцінюють від 0 до 1 бала. Більше число свідчить про кращу позицію країни, а середнє значення трьох показників є числовим значенням індексу [61].
Всі країни, за якими розраховується (ІРЛП), поділяються за рівнем розвитку людського потенціалу на три групи: країни з високим рівнем розвитку людського потенціалу (ІРЛП складає 0,800 і вище), країни з середнім рівнем розвитку людського потенціалу (0,500-0,799) та країни з низьким рівнем розвитку людського потенціалу (менше 0,500). Трьома глобальними групами є: країни, що розвиваються, країни Центральної та Східної Європи та СНД (Співдружність Незалежних Держав), і ОЕСР (Організація економічного співробітництва і розвитку).
Країни, що розвиваються поділяються на наступні регіональні групи: арабські держави, країни Східної Азії та Тихоокеанського регіону, країни Латинської Америки і Карибського басейну (включаючи Мексику), країни Південної Азії, країни Південної Європи та країни Африки на південь від Сахари. Класифікація країн по таким регіональним групам відповідає структурі регіональних бюро ПРООН. В окрему, додаткову групу виділяються найменш розвинуті країни, перелік яких визначається Організацією Об’єднаних Націй [46].
Класифікація країн за методикою МВФ ділить світ на дві основні групи: країни з розвинутою економікою і країни, що розвиваються. Мета такого поділу полягає в тому, щоб полегшити проведення аналізу, надавши користувачам досить змістовний метод організації даних.
За класифікацією МВФ виділяють 34 країни з розвиненою економікою. Сім найбільших з точки зору об’єму ВВП країн – США, Японія, Німеччина, Франція, Італія, Сполучене Королівство і Канада, які складають підгрупу основних країн з розвиненою економікою, так звана Група семи (G7). В якості підгруп виділяються також країни-члени зони євро і нові індустріальні країни Азії.
Група країн з ринком, що формується і країн, що розвиваються (151 країна) включає всі країни, які не відносяться до категорії країн з розвиненою економікою та за регіональною ознакою поділяються на: Центральну і Східну Європу (ЦСЄ), Співдружність Незалежних Держав (СНД), азійські країни, що розвиваються, Латинська Америка та Карибський басейн (ЛАК), Близький Схід і Північна Африка і Африка на південь від Сахари.
Країни, що розвиваються класифікуються також і за аналітичними критеріями. Аналітичні критерії відображають структуру експортних доходів країн та інших зовнішніх доходів; відмінність між країнами – чистими кредиторами й чистими дебіторами, а також, стосовно країн – чистим дебіторам, фінансові критерії, засновані на джерелах зовнішнього фінансування і стану обслуговування боргу.
У класифікації МВФ за фінансовими критеріями виділяють країни – чисті кредитори, країни – чисті дебітори і бідні країни з високим рівнем заборгованості. Країни відносяться до чистих дебіторів, коли загальна сума їх сальдо рахунку зовнішніх поточних операцій з 1972 р. (або самого раннього року, за який є дані) по 2010 р. негативна. Країни – чисті дебітори поділяються на основі двох додаткових фінансових критеріях: “офіційне зовнішнє фінансування” і “стан обслуговування боргу”. Країни відносяться до категорії офіційного зовнішнього фінансування, коли 66% або більше їх сукупної заборгованості, в середньому з 2006 по 2010 р., фінансувалось офіційними кредиторами [45].
Для оперативних і аналітичних цілей, основним критерієм Світового банку для класифікації країн є валовий національний дохід (ВНД) на душу населення (валовий національний продукт, або ВНП). На підставі ВНД на душу населення, кожна країна відноситься до країн з низьким доходом, середнім (поділяється на нижче середнього і вище середнього), або високим рівнем доходу. Інші аналітичні групи в залежності від географічних регіонів також використовуються.
Світовий банк класифікує всі країни, що є його членами (188 країн), а також всі інші країни з населенням, що перевищує 30 тисяч чоловік (у цілому – 214 країн). Таким чином, Світовий банк поділяє національні економіки за рівнем доходів на дані групи відповідно до рівня ВНД на душу населення. Щороку, 1 липня, Світовий банк переглядає класифікацію світових економік на основі оцінки ВНД на душу населення за попередній рік. Так, станом на 1 липня 2012 р., класифікація Світового банку ВНД на душу населення є наступною: країни з низьким рівнем доходів (1025 дол. або менше); країни з рівнем доходів нижче середнього (1026 – 4035 дол.); країни з рівнем доходів вище за середній (4036 – 12475 дол.); країни з високим рівнем доходів (12 476 дол. і вище).
Стандартна класифікація Світового банку за рівнем зовнішнього боргу поділяє країни на: держави з високим рівнем зовнішньої заборгованості, держави із середньою величиною зовнішнього боргу та держави з найменшою зовнішньою заборгованістю.
Високий рівень зовнішнього боргу означає, що в країни перевищені наступні критичні показники: відношення поточної вартості обслуговування зовнішнього боргу до ВВП більше 80%; відношення поточної вартості обслуговування боргу до обсягу експорту перевищує 220%. Середній рівень зовнішньої заборгованості властивий країнам, у яких один або обидва показники перевищують 60%, але не досягають критичних величин.
Для країн, що не надають Системі звітності боржників Світового банку деталізованих статистичних даних про розмір зовнішнього боргу, методика розрахунків на основі поточної вартості неможлива. У такому випадку використовується наступний спосіб класифікації. У країн з високим рівнем зовнішнього боргу три з чотирьох наступних основних показників перевищують критичний рівень:
- відношення боргу до ВНП більше 50%;
- відношення боргу до експорту більше 275%;
- відношення величини обслуговування зовнішнього боргу до експорту перевищує 30%;
- відношення відсотків, виплачуваних по зовнішніх боргах, перевищує 20% обсягу експорту.
Щодо класифікації країн за ступенем відкритості світовому ринку, то такий ступінь відкритості світовому ринкові звичайно виміряється часткою експорту у ВНП. Світовий банк виділяє 5 груп країн, володіючи відповідною інформацією лише по 163 державам. Умовно виділяються:
- країни з відносно закритою економікою з часткою експорту у ВВП менше 10%. У цю групу входять 10 країн: Латинська Америка – Бразилія, Аргентина, Перу, Суринам; Африка – Судан, Уганда, Руанда; Азія – Бірма, Японія, Гаїті;
- країни з відносно відкритою економікою з часткою експорту у ВВП більше 35% (близько 70 країн). Наприклад, такі країни, як Панама, Коста-Ріка, Гондурас – Центральна Америка; Гайана – Південна Америка; Мавританія, Туніс, Сенегал, Габон, Конго, Ангола, Намібія, Ботсвана, Кенія – Африка; Саудівська Аравія, Йорданія, Ізраїль, ОАЕ, Бутан, Таїланд, Малайзія, Філіппіни, Папуа-Нова Гвінея, Монголія – Азія; Норвегія, Бельгія, Нідерланди, Швейцарія, Австрія, Чехія, Словенія, Болгарія – Європа; Прибалтійські республіки, Білорусь, Закавказькі республіки і т.д. – країни колишнього СРСР;
- 10 – 19% (27 країн). У тому числі США, Мексика, Колумбія, Болівія, Австралія, Індія, Пакистан, Іспанія, Нігер, Чад, Ефіопія, Сомалі;
- 20 – 24% (24 країни). У тому числі Україна, Франція, Італія, Греція, Німеччина, Туреччина, Сирія, В’єтнам, Лаос, Нікарагуа, Африканські країни – ПАР, Мозамбік, Нігерія, Малі, Алжир, Єгипет, Мадагаскар і ін.;
- 25 – 34% (32 країни). У тому числі Росія, Середньоазіатські республіки колишнього СРСР, Молдавія, Румунія, Угорщина, Великобританія, Португалія, Китай, Іран, Канада, Скандинавські країни (Швеція, Фінляндія), Венесуела, Чилі, Парагвай, Еквадор, Африка – Заїр, Танзанія й ін. [78].
Всесвітній економічний форум (ВЕФ) групує країни відповідно до стадії розвитку їх економіки на: країни з факторно (ресурсно)-орієнтованою економікою (38 країн), з економікою орієнтованою на ефективність (33 країни, в тому числі і Китай) та інноваційно-орієнтовані країни (35 країн). Щодо України, то в такому рейтингу вона знаходиться на другій стадії розвитку економіки, тобто належить до ряду країн з економікою орієнтованою на ефективність.
Такий рейтинг ВЕФ базується на Індексі глобальної конкурентоспроможності (ІГК), який був розроблений для Всесвітнього економічного форуму та запроваджений у 2004 році. ІГК включає 110 показників, розділених на 12 категорій: інститути, інфраструктура, макроекономічне середовище, охорона здоров’я та початкова освіта, вища освіта та професійна підготовка, ефективність товарного ринку, ефективність ринку праці, розвинутість фінансового ринку, технологічна готовність, розмір ринку, розвиток інновацій (рис. 1.2) [66].
Рис. 1.2. Індекс глобальної конкурентоспроможності
(Складено автором на однові публікації Всесвітнього економічного форуму “The Global Competitiveness Report 2012-2013”)
Будь-які країни, що потрапляють у дві з трьох стадій розвитку економіки вважаються країнами “перехідного періоду”. Для цих країн, терези плавно зміщуються, відображаючи плавний перехід від однієї стадії розвитку до іншої. Це дозволяє зосередити більше уваги на тих областях, які стають важливішими для конкурентоспроможності країни в міру її розвитку, а також дає змогу забезпечити те, що ІГК може поступово “карати” ті країни, які не готові до наступного етапу [66].
Отже, на сьогодні відсутня єдина оптимальна класифікаційна схема країн світу. Проте, кожна схема виявляє певні типологічні особливості країни, а також не завжди в повній мірі відображає стовідсоткову належність окремої країни до тієї чи іншої класифікаційної ознаки. Так, наприклад, класифікація Світового банку позитивно відрізняється від класифікації ООН тим, що вона встановлює чіткі межі, які можна вимірювати та визначати тип держави. Але й вона не позбавлена певних хиб. Справ в тому, що в одну групу часто попадають країни, які дуже відрізняються одна від одної за структурою економіки, продуктивністю праці та за іншими параметрами. Основний недолік схеми Світового банку полягає в тому, що тут не враховується галузева структура, а також немає оцінки економічного потенціалу в цілому.
Таким чином, жодна з перелічених типологічних класифікацій країн світ не позбавлена суттєвих вад. Виявляється, що один критерій сам по собі не може сформувати цілісну систему типологічної класифікації. До того ж, оскільки світова економіка знаходиться у безперервній динаміці, співвідношення між економічними показниками країн постійно змінюються.