1.3. Теоретичні основи системного управління діловою кар’єрою менеджера
Суттєві зміни, обумовлені неоднозначними процесами в суспільно-політичному і економічному житті України, в умовах переходу національної економіки до ринкових відносин на фоні глобалізації та інформатизації вимагають застосування більш досконалої системи управління.
Вищезазначене, а також інтенсивне використання інформаційних технологій і досягнень науково-технічного прогресу суттєво розширили межі застосування системного підходу на усіх рівнях управління. В цих умовах особливе місце займає проблема дослідження діалектики розвитку системного управління.
У зв’язку з введенням у науковий обіг системного підходу за останні десятиріччя значно виріс інтерес до проблеми дослідження основних аспектів системного управління і його ефективного використання в основних сферах діяльності людини, зокрема в сфері управління діловою кар’єрою менеджера.
В цих умовах особливе місце належить поглибленому дослідженню розвитку управління в контексті системного підходу. Значний внесок в наукове обґрунтування системного підходу в управлінні зробив американський професор Стєнлі Янг, який одним з перших теоретично осмислив цю категорію, спроектував цілісну теоретичну систему управління і застосував цю ідею до практики перебудови системи управління в конкретній організації. У середині 60-х років він виклав свої ідеї і результати досвіду в монографії [ ], [див.: Stanley Joung Managtmtnt a systems analysis Scott, Foresman and Company Glenview-Illinois – 1966], яка у 1972 році вийшла з друку російською мовою під назвою „Системне управління організацією” [ ]. [див.: Япг С. Системное управление организацией].
У цілому, набутий С. Янгом в 1960—1964 рр. досвід перебудови бюрократичної системи управління організацією показав, що перехід до „системної” моделі — це тривалий і складний, подекуди хворобливий процес. При переході до системного управління вирішальну роль відіграють керівники вищого рівня, які повинні поступовими, але твердими адміністративними заходами руйнувати систему управління, що склалася, і будувати нову [, с. 11]. [див.: Stanley Joung Managtmtnt a systems analysis , с. 11].
У цей період, окрім С. Янга, дослідження системного управління проводились в інших площинах, що зумовлено дещо іншими ідеями (кібернетика, загальна теорія систем, теорія інформації тощо.) У цьому напрямі успішно працювали вчені США, Дж. Форрестер [ ], [див.: Форрестер Дж. Основы кибернетики предприятия. Изд-во «Прогресс», 1971.], Р. Джонсон, Ф. Каст, Розенцвейг Д. [], [див.: Джонсон Р., Каст Ф., Розенцвейг Д. Системы и руководство. Изд-во «Советское радио», 1970], А. Холом, С. Оптнер Дж. Марч, Г. Саймон [ ], [див.: March J. G., Simon H. A. Organizations, N.Y., 1958],Р. Каэрт і Дж. Марч [ ], [див.: Суегt R. М., Магсh J. G. A Behavioral Theory of the Firm. Englewood Cliffs, N.J. Prentice Hall, 1963], Ч. Бонини [ ], [див.: Воnini C. P. Simulation of Information and Decision Systems in theFirm. Stanford University GradueteShcool, Calif, May, 1962,], М. Месарович [ ], [див.: Mesarovic M. D., Macko D., Takahara Y. Theory of Multy-level Hierarchical Control Systems. Academic Press., N.Y., 1970.] та інші; в Англії — С.Бир [ ]; [див.: Бир Ст. Кибернетика и управление производством. Изд-во „Наука”, 1965]; у ФРН — И. Хойслер [ ]. [див.: Hois1ег I. Burotechnik und Organization, 1969 № 5, p. 334—338, 371, № 6, p. 414—420; N 7, p. 498—504. 16].
З кінця ХХ сторіччя суттєво розширені межі застосування системного підходу, який успішно використовують в основних сферах суспільного життя. В цих умовах особливе місце займає визначення сутності і особливостей системного підходу в управлінні. Його сутність полягає у здійсненні комплексу заходів, спрямованих на розвиток системи управління в цілому. Він передбачає: чіткий розподіл функцій по вертикалі між окремими підсистемами (ланками) управління, при їх оптимальній кількості; постійне поліпшення структури управління під дією інформаційних технологій і науково-технічного прогресу, з метою досягнення ефективної управлінської діяльності.
За останні десятиріччя вийшла з друку низка фундаментальних наукових і навчально-методичних праць провідних закордонних і вітчизняних дослідників, в яких висвітлені окремі аспекти системного управління. У цьому напрямі успішно працюють вчені Західної Європи і США: Р. Акофф, М. Альберт, Друкер Пітер Ф., Джек У. Дункан, Д. Кунц, А. С. Лауфер, М. Х., Мескон, Дж. Томас, Р. Олдкорн, Ф.Хедоуорі та інші. Українські вчені: В.І. Бажин, В.П. Бєлогуров, В.В. Бурега, В.А. Василенко, В.Г. Герасимчук, Г.К. Губерна, Г.А. Дмитренко, В.В. Дорофієнко, Й.С. Завадський, А.В. Катренко, В.М. Колпаков, С.П. Кулицъкий, В. М. Лобас, В.І. Луговий, В.К. Майборода, І. А. Маркіна, Н.Р. Нижник, В.О. Новак, В.Н. Огаренко, С.Ф. Поважний, О.С. Поважний, Ю.П. Сурмін, В. І. Токарєва, Ф.І. Хміль, О.І. Черниш, та інші. Російські та білоруські вчені: B.C. Анфілатов, О.С. Віханський, В.В. Гончаров, В.І. Кноррінг, С.Н. Князєв, Є.М. Коротков, В.І. Мухін, Р.А. Фатхутдінов та інші.
Використання системного підходу в управлінні висвітлено в наукових і навчально-методичних працях відомих українських науковців в галузі державотворення В. Б. Авер'янова, В.В. Буреги, В.А. Г.К. Губерної Г.А. Дмитренка, В.В. Дорофієнка, В. М. Лобаса, В.І. Лугового, В.К. Майбороди, Н.Р. Нижник, В.Н. Огаренка, С.Ф. Поважного, О.С. Поважного, Ю.П. Сурміна, В. І. Токарєвої, О.І. Черниш, та інших. Головне призначення системного підходу в державному управлінні полягає не просто в аналізі якихось систем, а в системному управління, щодо чого мова йтиме у наступному викладі (гл. YI.1), можна уявити як систему органів, систему службовців (посадових осіб), систему функцій, систему повноважень і т.ін.
Одначе сама постановка питання щодо будь-якого управлінського об'єкта як системи втрачає сенс без чіткого розуміння категорії «система», що є базовою у системному підході розгляді деяких сукупностей елементів і зв'язків між ними, які дослідник відповідно до своїх завдань визначає саме як системи. Причому на підставі одного й того ж досліджуваного об'єкта можуть бути змодельовані різноманітні системи — залежно від обраного критерію, тобто того його компонента або властивості, яка буде визначена як так звана системоутворююча ознака. Наприклад, апарат державного. На нашу думку, можна погодитися з висновком, що найбільш суттєвим та визначальним атрибутом будь-якої соціальної системи є її цілісність. А це означає наявність інтегративного ефекту (його ще позначають як синергетичний або емерджентний) взаємодії елементів системи, якій не дорівнює результат простого підсумування дій цих елементів окремо один від одного. [ ]. [Державне управління: теорія і практика / За заг. ред.проф. В. Б. Авер'янова. — К.: Юрінком Інтер, 1998. — с.13}.
Відповідно до сказаного, в управлінських дослідженнях доцільно оперувати визначенням поняття системи як цілісного утворення з новими інтегративними якостями, що не властиві його компонентам окремо, а виникають завдяки їх взаємодії в системі [ ]. [див. Афанасьев В. Г Системность и общество / В. Г. Афанасьев. – М.: Политиздат, 1980. – 368 с.).
Важливе місце в дослідженні системного управління належить поняттю „вплив”, який можна класифікувати за такими видами: особистісний, моделюючий, ідеологічний і системний. В свою чергу системний вплив можна розділити на зовнішній і внутрішній. Види системних впливів і порівняння їх рівнів прояву в Росії і Західній Європі, США наведено в табл. 1.7.
Таблиця 1.7.