Поширення скаутського руху в світовому масштабі

Заледве книга „Скаутінґ для хлопців" з'явилася в книгарнях, як почали масово по всій Англії та за її межами засновуватися скаутські гуртки і курені. І сильніші, і слабші країни відчули в скаутінґу потребу. Одні прагнули зберегти свої позиції в світі, інші — здобути їх собі. Але в обох випадках для цього слід було виховати нове покоління громадян-патріотів, а скаутінґ показував шлях до цього. В скорому часі книгу було перевидано 35 мовами світу. Сам Бейден-Пауел закликав скаутів у всьому світі: „Думайте передусім про те, як можна допомогти своєму краєві, щоб він здобув належне місце к змаганнях народів світу".

В 1912 році Бейден-Пауел вирішив здійснити кругосвітню подорож, щоб зустрітися зі скаутами різних країн світу. Це дало початок переходу скаутінґу з етапу заснування окремих національних організацій до етапу поєднання його в світове братерство. На нещастя Перша світова війна перервала на деякий час цей процес.

Та все ж після її завершення в 1920 році скаути всього світу таки зібралися в Лондоні на свій перший збір — Джемборі. На ньому весела ватага різномовних скаутів проголосила Бі-Пі Начальним Скаутом Світу. І хоча пізніше заслуги Бейдеп-Пауела король Англії Юрій V відзначив титулом лорда, однак для всіх скаутів він назавжди лишився, як Бі-Пі. До речі, він прийняв титул лорда Бейден-Пауела оф Ґілвела від назви закладеного ним міжнародного вишкільного центру.

За цим Джемборі в 1924 році настала черга вже другого, який відбувався в Данії, потім третього — 1929 року в Англії, четвертого — 1933 року в Угорщині, п'ятого — 1937 року в Голландії... Врешті Джемборі перетворилися на регулярну форму світового скаутського спілкування. Наприкінці 20-х років у всьому світі скаутів вже нараховувалось понад 2 млн. членів і членкинь. Адже Бейден-Пауел заснував у 1909 році також рух скауток, а його дружина стала провідницею скауток у всьому світі. Тому, окрім Джемборі, в 1929 році виник і такий орган для координації руху, як Міжнародне Скаутське Бюро з осідком у Лондоні. Самозрозуміле, що очолив його також Бейден-Пауел.

А завершуючи свою стежку життя в 1941 році і маючи 83-літній вік, Бейден-Пауел знав, що його дітище вже не зітре ніякий вітер людської історії. До цього часу він ще написав ряд посібників для скаутування: „Підручник для вовченят" (1916 р.), „Мої пригоди на службі розвідника" (1916 р.), „Підручник для скаутмайстрів" (1920 р.), „Що скаути вміють робити" (1821 р.), „Мандрівка за успіхом" (1922 р.). А всього йому належить авторство 32 книг. Окрім того, про нього також говорять як про знаменитого вояка, письменника, митця-маляра, актора, прскрасного організатора. Він також був добрим графіком і живописцем, цікавився різьбою та аматорськими фільмами, був почесним доктором шести університетів, отримав 28 закордонних та 19 скаутських нагород і відзнак. Чим не наочний приклад різностороннього самовиховання для скаутів! У своєму передсмертному листі він написав, звертаючись до скаутів всього світу: „Дійсний спосіб, ... як досягти щастя — це роздавати щастя іншим. Намагайтеся залишити цей світ трохи кращим, ніж ви його застали...". Не виникає сумніву в тому, що сам Бейден-Пауел, помираючи, залишив цей світ кращим!