Пласт у Галичині під польською окупацією

Попри напружені зусилля перші Визвольні Змагання в XX сторіччі завершилися поразкою для української нації. Вона таки не спромоглася зберегти жодного з державних утворень, які виникали в процесі їх ведення. Становище навіть погіршилось тим, що українські землі, колись розшматовані поміж двох імперій, тепер були поділені між чотирьох держав: Велика Україна і далі перебувала під Російською окупацією (тільки вже не білою, а червоною), Галичина і Волинь — під відродженою Польською державою, Закарпаття приєдналося до Чехословаччини, а Буковина стала занедбаною румунською провінцією. Зрозуміло, що це також стало і на перешкоді подальшому розвитку одноцілого пластового руху, а в підбільшовицькій Україні його взагалі унеможливило.

Як і в час зародження Пласту, так і тепер об'єктивно кращі суспільні умови для його відродження існували в Галичині. Традиція невпокорення і організованого національного захисту дала змогу йому тут і надалі активно розвиватися, незважаючи на шалений спротив польської влади. Навіть у роки війни ряд пластових осередків зуміли відновити свою діяльність після відступу російських військ з Галичини і легальне діяли при гімназіях та інших навчальних закладах. Але з її окупацією новим займанцем, Польщею, така можливість знову припинилася. Край ніби опинився в стані облоги. Пластове життя на деякий час знову йде в підпілля. Лиш подекуди з мовчазної згоди дирекції гімназій Пласт від 1920 року починає діяти напівлегальне.

Від самого початку повоєнного відродження Пласту і до його остаточної заборони польською владою в 1930 році ведеться постійна боротьба за його існування. Щоб юридично устійнити своє становище, провідники Пласту намагаються добитися чіткого визначення його статусу. Намагання зареєструвати власний статут чи на всепольському державному рівні, а чи на рівні окремих воєводств послідовно і під різними причинами відкидаються польськими урядовцями. Існування Пласту при навчальних закладах також є нетривким, оскільки Львівська шкільна кураторія та галицькі воєводства час від часу таке існування забороняють, а за приналежність гімназистів до Пласту позбавляють права продовжувати навчання.

Єдиним прийнятним, хоч і не остаточно надійним, для Пласту залишається той вихід, аби його відділи існували при УКТОДОМ — Українському Крайовому Товаристві Охорони Дітей та Опіки над Молоддю. Його статут був зареєстрований ще в час існування Австрійської держави, 28 червня 1918 року, і без змін перезатверджувався на початку 20-х років польською владою на місцях у воєводствах. Формально він давав підстави для існування пластових відділів при цьому товаристві, оскільки його головна мета визначалась як „охорона та опіка над дітьми і молоддю української національності" та йому дозволялося в своєму складі мати різні секції і відділи. Але жодного слова в ньому не було сказано про існування при УКТОДОМ конкретно Пласту. І тому, хоч така дискусійна правова ніша і використовувалася Пластом, але це завжди було причиною для його заборони. Та до остаточного її здійснення інше правне становище для Пласту так і не було вироблене.

Отож перші кроки до легального відновлення Пласту в Галичині здійснювалися у вкрай несприятливих умовах. І хоч вже в 1920 році було відновлено Верховну Пластову Раду як окрему секцію УКТОДОМ і її очолив Олександр Тисовський, але коли постало питання про те, аби він став ще й командантом Пласту, він як державний польський службовець не захотів ризикувати своїм становищем. Натомість цю посаду зайняв його брат Степан Тисовський, який з величезною енергією приступив до відбудови структур Пласту.

В короткому часі відновили свою діяльність такі визначні пластові частини, як І Пластовий Полк ім. гетьмана Петра Сагайдачного при Львівській Академічній Гімназії, II Пластовий Полк ім. Марти Борецької при Гімназії Сестер Василіянок, V Пластовий Полк ім. княгині СлуцькоЇ при Перемишльському дівочому інституті тощо. За період 1920-1923 рр. створюється також ряд нових пластових частин по всій Галичині: в Станиславові, Стрию, Рогатині, Коломиї, Золочеві, Косові, тощо. До праці в Пласті повертаються його колишні засновники та вихованці, які пройшли крізь воєнну завірюху Визвольних Змагань в складі Українських Січових Стрільців та Галицької Армії. Надзвичайну роль в методичному налагодженні пластової праці відіграла така подія, як вихід в 1921 році в світ чергового посібника Олександра Тисовського „Життя в Пласті" Ще й до сьогодні в Українському Пласті він використовується як основний. В той же рік почав виходити друкований орган Пласту журнал „Молоде життя". В скорому часі він переріс свій вузько пластовий рівень і аж до своєї заборони в 1930 році був загальновизнаним серед української громадськості часописом.

Організаційна структура Пласту та його виховна методика базуються на вже виробленому в довоєнний період досвіді. Найнижчою структурною ланкою для Пласту служить гурток. Гуртком порядкує обраний гуртковий та провід. Його сходини відбуваються строго регулярно один-два рази на тиждень. Програма занять гуртка базується на вимогах трьох пластових проб. Через заняття в ньому та шляхом самовиховання кожен пластун готується до іспиту, складає його, осягає таким чином все вищої проби, а разом з нею і пластового ступеня.

Спочатку пластун-прихильник складає першу пластову пробу і Пластову Присягу. Лише після цього та ще підписання „Слова честі" він стає пластуном-учасником. Зміст Пластової Присяги надзвичайно близький до змісту класичної Скаутської Присяги.

Присягаюсь своєю честю, що робитиму все, що в моїй силі, щоб:

1. Бути вірним Богові й Україні,

2. Допомагати іншим,

3. Жити за глистовим законом та слухатись пластового проводу.

Неодмінним атрибутом складання Пластової Присяги є також виголошення Пластового Обіту.

В пожежах всесвітніх, у лунах кривавих,

Під громом гармат, у важкій боротьбі,

На лицарську честь і на предківську славу

Вітчизні обіти складаю такі:

Плекатиму силу і тіла, і духа,

Щоб нарід мій вольним, могутнім зростав,

Щоб в думах журливих невольнича туга

Замовкла, а гордо щоб спів наш лунав.

Красу я і щастя по всій Україні

Ширитиму, власний забуду свій труд,

Щоб чола розхмарив і випрямив спини,

Щоб зір зняв до неба відроджений люд.

Я працю й невдачі, всі злидні й недолю

Прийму як завдання великої гри,

З життям поборюся, як з трудами у полі,

Мину обережно зрадливі яри.

А летом крил скоба під хмари полину

І бистро розгляну всю землю мою,

Промірю тернисті шляхи України,

До щастя Вітчизну мою поведу.

Слова цього Пластового Обіту в час Першої світової війни склав Олександр Тисовський, на що вказує його перша строфа. А кожна наступна відповідає літерам пластового гасла СКОБ — "Сильно", „Красно", „Обережно", „Бистро".

Одночасно за поєднанням початкових літер гасла воно співпадає і з назвою гірського орла-скоба — символу пластунів. Зустрічаючись, пластуни вітають один одного саме цим гаслом та подають, як це прийнято серед скаутів, ліву руку.

Після складання другого пластового іспиту пластун відповідно отримує ступінь пластуна-розвідника, а третього — пластуна-скоба. Вимоги до іспитів на пластову пробу детально розробив у своєму посібнику „Життя в Пласті" Олександр Тисовський. Цілорічна програма занять до складання іспиту органічно завершується відбуттям пластового табору, де всі набуті вмілості є змога апробувати на практиці. Романтика таборування, а особливо таборування на знаменитому Соколі, є цілорічною мрією кожного пластуна.

Окрім вказаних пластових ступенів, існували також почесні титулування на „Гетьманського пластуна-скоба” та „Почесного пластуна”. А додатковим елементом до іспитів існує також система т. зв. „почесних" іспитів вмілостей. Вони служили для того, аби стимулювати кожного пластуна мати якусь „практичну вартісність в житті" від пластування: слюсарство, токарництво, городництво, переплетництво, різноманітні хобі тощо. До часу заборони Пласту число таких спеціальних іспитів зросло до ста. Складання 12 іспитів вмілостей поряд зі складанням іспиту третьої пластової проби давало право на іменування „Гетьманським пластуном-скобом", а іменований пластун вписувався до „Золотої книги". Слід зауважити, що до кінця 20-х років існувало всього 9 „Гетьманських пластунів-скобів".

Пластові проби і загалом вся програма пластової життєдіяльності спрямовані на формування всесторонньо розвиненої особистості. Прикмети її характеру подані за загальноскаутським зразком в Пластовому Законі. Він містить такі 14 пунктів:

1. Пластун словний.

2. Пластун сумлінний.

3. Пластун точний.

4. Пластун ощадний.

5. Пластун справедливий.

6. Пластун ввічливий.

7. Пластун братерський і доброзичливий.

8. Пластун зрівноважений.

9. Пластун корисний.

10. Пластун слухняний пластовій старшині.

11. Пластун пильний.

12. Пластун дбає за своє здоров'я.

13. Пластун любить красу і дбає за неї.

14. Пластун завжди доброї гадки.

По внутрішньопластовій структурі пластові гуртки об'єднуються в більші пластові частини — сотні та полки (пізніше — курені). В них також порядкує обраний пластунами провід і, окрім нього — досвідчений старший пластун, зв'язковий.

У своєму посібнику Олександр Тисовський запропонував також і форму пластового однострою. За розпорядженням ВПК в 1921 році всі пластові частини зобов'язано дотримуватися саме цієї форми. Пізніше до неї вносилися корективи. Але назагал вона відповідала загальноприйнятому скаутському однострою: захисного кольору сорочка, штанці чи спідничка, темного кольору ґетри і черевики, кавового кольору пластовий капелюх, хустинка кольору куреня, до якого належав пластун, та поверх неї на оливково-зеленому плетеному шнурі свисток і компас.

Важливою частиною однострою були поміщені на ньому відзнаки, які вказували на приналежність до Пласту (пластова лілейка) та до окремої пластової частини і гуртка, досягнення пластуна та займане ним діловодство. Пластун, окрім них, міг мати також нагороди. Найвища з них — „Свастика Заслуги Українського Пластового Уладу", а також „Свастика вдячності" та „Золотий Хрест".

Окремо слід зазначити про Пластовий Герб — лілейку. В ньому знайшло відображення органічне пов'язання класичного скаутінгу з його українськими особливостями — трилиста скаутська лілія мистецьки переплелася з українським гербом — Тризубом. Спосіб такого переплетення запропонував один із перших пластових приятелів Мирон Федусевич — учитель середніх шкіл у Львові. А його задум втілив на практиці маляр Роберт Лісовський.

Відповідно до скаутських приписів кожен гурток мав свій гуртковий прапорець, а більша пластова частина (полк, а пізніше курінь) — свій прапор з відповідною загальнопластовою символікою та символікою частини. Посвячення прапора пластової частини було надзвичайно святковою подією для неї.

До пластових символів входить також загальноприйнятий серед скаутів — патроном Пласту є св. Юрій.

Серед інших зовнішніх символів Пласт послуговувався також своїм гімном.

Цвіт України і краса,

Скобів орлиний ми рід,

Любимо сонце, рух, життя,

Любимо волю і світ.

Пласт — наша гордість і мрія,

Любій Отчизні — наш труд,

Буйний в нім порив, надія,

В Пласті росте новий люд.

Браття, пора нам станути в ряд,

Стяг пластовий підійняти,

Славу Вкраїні придбать!

Сонце по небі колує,

Знають і хмари свій шлях,

Вітер невпинно мандрує

По України полях.

Ми ж сонця ясного діти,

Вольного вітру брати,

Мали б в безділлі змарніти,

Цілі життя не знайти?!

Браття, пора нам станути в ряд,

Стяг пластовий підійняти,

Славу Вкраїні придбать!

Першу частину його тексту також написав Олександр Тисовський, а друга — це перероблений дещо вірш Івана Франка „В дорогу". Як і пізніше до Гімну Закарпатських Пластунів, музику до нього склав львівський композитор Ярослав Ярославенко.

Процес відновлення Пласту відбувається якраз у час найгостріших польських репресій. Особливо сильними вони були по відношенню до всього українського суспільства в 1922 році за ігнорацію ним перших сеймових виборів. Пластові відділи насильно ліквідовуються, їх майно конфісковується, а пластові провідники заарештовуються. Польські владні чинники Пласт інакше, як організація „мілітарна", „підривна", „терористична", „шпигунська", „протидержавна" тощо і не потрактовують. Найгостріших репресій зазнають пластуни Львова, Станиславова, Сокаля, Коломиї, Стрия. Аж в 1926 році Львівська шкільна кураторія визнала, що УКТОДОМ мав право провадити Пластом тільки в шкільних межах, де він повинен перебувати під пильним адміністраційним контролем.

У таких умовах для визначення подальших шляхів життєдіяльності Пласту збирається у Львові 6 квітня 1924 року його І Верховний пластовий з'їзд. Серед ініціаторів його проведення активну роль відігравав відомий в майбутньому провідник Пласту Северин Левицькнй („Сірий Лев"). 22 відпоручники пластових частин визначили основні напрями реформування Пласту. З'їзд обрав вищі керівні органи — Верховну Пластову Раду на чолі з Олександром Тисовським та Верховну Пластову Команду на чолі з Северином Левицьким, який отримав титул Верховного Отамана Пласту.

Саме Северину Левицькому та очолюваній ним Верховній Пластовій Команді через бездіяльність ВПР довелося впроваджувати визначене з'їздом реформування структури та напрямів діяльності Пласту. Хоча в складі ВПК і доводилося часто проводити зміни шляхом докооптації її членів на місце арештованих польською поліцією, але її чітка структура, діяла безвідмовно. Секретаріат та організаційна, виховна, преси та пропаганди, економічна референтури ВПК зуміли налагодити централізоване керівництво пластовими відділами та їх ефективний захист від польських переслідувань.

Сама структура пластових частіш також зазнала змін. Від травня 1924 року Верховна Пластова Команда прийняла рішення зробити ЇЇ більш гнучкою. Замість полків головним організаційним осередком мав стати курінь, до якого входило близько 50 членів, що входили до складу 3-7 гуртків. Кожен курінь обирав собі гідного до наслідування патрона (як правило, з числа видатних осіб української історії), реєструвався в ВПК та отримував від неї свій порядковий номер. Діяльність куреня спрямовувала його команда, що складалася із зв'язкового, курінного, пластового судді, писаря та скарбника. При потребі обиралися також домівкар, бібліотекар та референти з окремих ділянок праці. Одначе до остаточної заборони Пласту таке реформування до кінця так і не було завершене. В гострому протистоянні української суспільності польській владі деяким пластовим частинам більше імпонувало називати себе полками.

Для впорядкування територіального управління Пластом Верховна Пластова Команда ввела той поділ на округи, який так і не було довершено в передвоєнний період. Однак, якщо тоді весь край планувалося розбити на 11 округів, то тепер лише на шість: Пограничний (з центром у Перемишлі), Осередній (Львів), Верховинський (Стрий, згодом Дрогобич), Дністровий (Станиславів), Гуцульський (Коломия) та Подільський (Бережани, згодом Тернопіль). Пізніше додатково Осередню округу поділено на Львів-місто та Львів-округу. Відповідно до Верховної Пластової Команди виконавчою владою в кожній окрузі визначалися Окружні Пластові Команди.

Оскільки формальна відповідальність за діяльність Пласту з боку органів влади покладалася на старше громадянство, то в ньому введені інститути зв'язкового та опікуна. Їхня діяльність регламентувалася спеціальними правильниками. Зв'язковим міг бути пластун зрілого віку, що склав третю пластову пробу. Він здійснював керівництво пластовими відділами (куренями) і тримав зв'язок з вищою пластовою владою та відповідав перед нею. Опікуном була, як правило, особа з позапластового середовища українського громадянства, яка дбала про захист пластових відділів перед польською владою, надавала йому всіляку допомогу і підтримку та здійснювала зв'язок відділу Пласту з іншими громадськими інституціями.

До війни та в перші післявоєнні роки Пласт був організацією, що охоплювала виключно шкільну молодь. Однак потреба збереження решти неохопленої молоді від польських впливів привела до того, що в Пласті почали культивуватися окремі робітничі, ремісничі частини та частини Село-Пласту. Значного поширення Село-Пласт набув на Станиславівщині, ремісничі частини виникали, як правило, при відповідних професійних товариствах, а робітничі — в промислових центрах. Для розвитку пластового руху в робітничо-ремісничих середовищах велике значення мала книга його ініціатора Василя Кархута „Друга й третя проба пластуна".

В Українському Пластовому Уладі Галичини в 20-х роках виробилася також та вікова структура Пласту, яка визначає його обличчя і дотепер, і яка, в якійсь мірі, навіть вплинула на структуру ряду інших національних скаутських організацій.

Спочатку своє логічне завершення знайшов процес пошуку форм поєднання інтересів Пласту і тих його вихованців, які вийшли за межі юнацького віку. Завершивши навчання в середній школі, вони, однак, не хотіли поривати з організацією, що дарувала їм світ романтики та власного самоствердження. Вони і надалі хотіли б бути не тільки корисними їй, сприяти їй, але й бути приналежними до неї. Це стосувалося не тільки випускників гімназій, але й тих членів Пласту, що з його рядів вирушили в воєнну завірюху здобувати кращу долю Україні, а власна доля була прихильною до них, бо дарувала життя.

Отож спочатку під час мандрівки в Карпати пластунів „непластового" віку був ними створений легендарний в майбутньому курінь „Лісових Чортів". Невдовзі для назви таких пластунів стан побутувати термін „почесні". Львівські „почесні" пластуни в 1923 році новели перші свої сходини і вирішили заснувати Український Улад Почесних Пластунів. Його створення відбулося на з'їзді 24 квітня 1923 року. Новий улад дістав назву Український Улад Старших Пластунів. Членом Уладу міг стати пластун (або непластун за рекомендацією двох пластунів віком, старших 18 років), який склав „приречення" виконувати відповідні обов'язки. Для керівництва Уладом створювалася окрема управа. Його члени мали право носити пластовий однострій. Отож на відміну від англійських „олд-скаутів" чи „ровер-скаутів", українські старші пластуни не просто сприяли вихованню підростаючого покоління, але й самі належали до „Пласту".

В результаті довгорічних дискусій Улад виробив внутрішню структуру та визначив мету свого існування. Його члени об'єднувалися в гуртки та курені і ставили перед собою завдання стати основною провідною силою Пласту як у виробленні його ідеології, так і в провадженні практичного пластування. І, до слова сказати, Улад такою силою став. Недаремно його називали „альфою і омегою Пласту". Отож роль зв'язкових, інструкторів та опікунів в Пласті почали переважно виконувати старші пластуни.

Старшопластунські ряди динамічно зростали і до часу заборони Пласту вже було створено понад 30 окремих старшопластунських відділів. Найвідоміші з них: вже названий курінь „Лісові Чорти", „Чорноморці", „Орден Залізної Остроги", „Червона Калина". Історики підраховують, що загалом до заборони Пласту в його рядах налічувалося більше як 6 тис. пластунів і 435 старших пластунів.

Органічно зі створенням Уладу Старших Пластунів назріла потреба і створення всередині Пласту такого Уладу, який би об'єднував і найменшеньких нащадків українських родин. Адже саме в процесі своєї виховної праці старші пластуни виявили ту виховну прогалину, що ними ніхто організовано не займається. Але ж з виховання цих найменшеньких будується міцний фундамент українства загалом і Пласту зокрема.

Активне обговорення цього питання припало також на 1923 рік. Так у Пласті появився ще один Улад — Новаків. Він об'єднував в своїх рядах „вовченят" і „лисичок", які також гуртувалися в гуртки та зв'язки. Їхню працю спрямовували пластуни-юнаки, які пройшли відповідний вишкіл. Головною метою цього Уладу була підготовка дітей, які не досягли 14-річного віку, до вступу в Пласт. Вся робота велася за програмою „Сім проб". Керувала Уладом Новаків „Наказна Управа", призначена Верховною Пластовою Командою. Остаточного оформлення Улад Новаків набув на своєму І З'їзді в лютому 1928 року, коли його чисельність досягла 400 членів. До цього часу для виховної праці була вже напрацьована й методична база.

З оформленням цих Уладів цілком логічним поставало питання про формальне означення того „основного" Уладу, який існував від самого створення Пласту. Отож у 1927 році Верховна Пластова Команда з „юнацьких" (на відміну від „старшопластунських" і „новацьких") пластових відділів створила Улад Пластунів-Юнаків. Зрозуміло, що цей Улад складав основну масу членів Пласту і до часу заборони Пласту мав у своєму складі 93 зареєстровані та 20 підготовчих (в стані підготовки до реєстрації) куренів.

Завершенням системи вікових Уладів Пласту стало створення в 1930 році Уладу Пластунів Сеніорів. До нього входили пластуни після досягнення ними 25-річного віку та інші громадяни за відповідними рекомендаціями. В січні 1930 року у Львові виник єдиний в Галичині сеніорський курінь ім. Степана Тисовського, який очолив один із засновників Пласту Іван Чмола. До його складу входили 40 членів. У липні цього ж року вони провели свій єдиний табір в Підлютому. Серед його учасників були Северин Левицький, Іван Чмола і, що цікаво, навіть сімдесятирічний корабельний лікар з Рогатина п. Вербенець, який ні в руханці, ні в будь-чому іншому не поступався активністю іншим.

Матеріальні основи існування Пласту були неможливі без постійної підтримки і допомоги з боку українського громадянства. Чи не найперше місце серед багатьох громадських інституцій, які сприяли Пластові, належить Українській Греко-Католицькій Церкві і, особливо, її митрополитові Андрею Шептицькому. Саме з його благословення і на дарованій ним землі постав табір Сокіл, що став „Меккою" для всіх українських пластунів. Небайдужі до справи сприяння Пластові активісти громадського життя в березні 1930 року об'єдналися в „Товариство приятелів пластової молоді" як окрему секцію УКТОДОМ. Таким чином у структурі Пласту виникла ще одна важлива ланка --„Пласт-Прият".

Від самого початку свого заснування діяльність Пласту базувалася на принципах скаутінгу, розроблених його засновником Бейден-Пауелом. Тому зрозуміло, що Пласт вважав себе органічною частиною світового скаутського братерства. Послідовно в 1923, 1924 та 1929 роках його провід подавав прохання про прийняття до Всесвітньої Організації Скаутського Руху. Однак так же послідовно це прохання відхилялося з тих мотивів, що українська нація не є державною.

Цікавою сторінкою пластової історії є участь старших пластунів у чинній підпільній боротьбі з польською окупаційною владою. Її безнастанні переслідування всіх українських національних інституцій загалом та Пласту зокрема робили велику „ведмежу послугу" польській державі. Це тільки активізувало процеси антипольського спротиву, сприяло витворенню в українському суспільстві стану щоденного протиборства. Особливо ж молодь захоплювалась чином революційної боротьби. Бойова діяльність Української Військової Організації давала тому приклад, а постійний контроль з боку шкільної адміністрації над діяльністю пластових відділів підштовхував до його наслідування. Не дивно отож, що романтика підпілля та конспірації панувала і в пластовій організації.

Більше того, велика кількість старших пластунів паралельно належала до членства УВО та творила інші молодіжні націоналістичні організації. Такі старші пластуни і в - майбутньому видатні діячі ОУН, як Богдан Кравців, Степан Охримович, Іван Габрусевич стояли біля джерел утворення Групи Української Державницької Молоді у Львові. А Степан Бандера, Роман Шухевич, Зенон Коссак, Ярослав Карішнець, Володимир Янів та інші творили Організацію Вищих Кляс Українських Гімназій. Пізніше, в 1925 році ш дві організації об'єдналися в Спілку Української Націоналістичної Молоді. Вона ж, у свою чергу, була одним із ініціаторів скликання Конгресу Українських Націоналістів та створення Організації Українських Націоналістів, а сама ОУН в Краю розбудовувала свою мережу переважно на основі мережі СУНМ. Її перша Крайова Екзекутива на Західно-Українських Землях складалася майже виключно з членів проводу СУНМ, а серед перших її Провідників були Богдан Кравців та Степан Охримович.

Після утворення ОУН в 1928 році серед старших пластунів сформувалася дуже впливова група, яка виступала за перехід старшого пластунства до рядів ОУН. Виразником її інтересів виступав Степан Охримович. Однак їй опонувала значна частина пластового проводу на чолі з Олександром Тисовським. І тим не менше, старші пластуни брали активну участь в діяльності ОУН, в її бойових акціях. Коли ж за таку діяльність вони поставали перед польським судом, то намагалися всіляко вигороджувати Пласт і доказувати його непричетність до революційної роботи. А заборона Пласту в 1930 році тільки сприяла зміцненню ОУН пластовими кадрами.

Під впливом Галичини в більшій чи меншій мірі, але Пласт знаходить свій розвиток і в інших українських теренах, що перебували поза межами більшовицької окупації: на Волині, Буковині та Закарпатті. Верховна Пластова Команда зі Львова намагалася тримати тісний контакт з цими краями, надавати методичну допомогу пластовою літературою, забезпечувати кадрами, здійснювати централізоване управління або ж координацію дій.

Статут Пласту — Української Скаутської Організації визначає себе як „добровільну всеукраїнську громадську організацію дітей та молоді, створену для сприяння всебічному, патріотичному вихованню та самовихованню на засадах християнської моралі”. Пласт ставить перед собою мету —“виховання доброго громадянина, провідника суспільства на ідейних засадах Пласту, з'ясованих у Трьох Головних Обов'язках, Пластовій Присязі та Пластовому Законі”. Вони ж залишилися незмінними від часу його заборони на Рідних Землях польською владою.