80. Самовиховання. Самоконтроль. Самоорганізація.

Шлях до досконалої людяності пропонує етична тео­рія. Вона утверджує ідею діяльнісного відношення людини до навколишнього світу та до себе самої. Пізнавальна діяльність, спрямована суб´єктом на себе, дозволяє віднайти у собі приро­дою покладені здібності, а отже, послідовно удосконалювати їх, щоб утвердитися як неповторна особистість, а не як "копія" наявного взірця. І. Кант, розглядаючи питання морального виховання, спеціально наголошує, що вихователі не повинні утруднювати молодь "прикладами так званих благородних (над-доброчесних) вчинків, а звертати головну увагу на обов´язок і на ту гідність, яку людина повинна і може досягти у власних очах від усвідомлення того, що вона не порушила обов´язку. Моральний самоконтроль — сутність і механізм самостійного регулювання особистістю своєї поведінки, її мотивів і спонук. Механізм самоконтролю охоплює її почуття й уявлення, самооцінку дій, спонук, мотивів. Самовладання — один із виявів самоконтролю, що полягає у здатності людини, контролюючи свої почуття, спрямовувати діяльність на розв'язання свідомо поставлених моральних завдань. Виявляється самовладання у формі витримки. САМООРГАНІЗАЦІЯ — один з проявів спонтанних процесів у суспільстві, колективах, групах; самоздійснювані процеси  соціального регулювання. С. виникає як результат, «рівнодіюча»  цілеспрямованих дій у рамках більш широких соціальних систем і процесів. Виступаючи як фактор посилення цілеспрямованого керуючого, впливу, С. відіграє конструктивну роль.  Деструктивним чинником вона стає у разі виникнення небезпеки  переважання другорядних потреб над стратегічними потребами суспільства, індивідуальних, групових, відомчих інтересів над суспільними.

81. Мораль і мистецтво.

Предмет моралі — людяність спілкування. У моральному спілкуванні процес має самоцінний характер. Духовний досвід одного з суб´єктів "згасає" в досвіді іншого і навпаки. Зрештою він певним чином виявить себе. Трансформуючись в особистісний досвід іншого, суб´єктивуючись, він заявить про себе в інших формах. В першу чергу це мистецтво. Специфіка мистецтва — в об´єктивації досвіду засобами художньої образності. В художньому образі духовність конкретизує себе предметними формами. Тобто дух, що розгорнувся навколо предмета небайдужості, надає останньому ідеального буття в образі. Форми, в яких моральне явлене мистецтвом, не є зовнішніми щодо сутності моралі. Вони зумовлені природою художньо-естетичного процесу, в якому досконалість у її самоцінності, тобто краса, споріднена з істиною людського, що виявляє себе як добро. Отже, на ґрунті краси мистецтва органічно поєдну ються істина і добро.Духовний досвід, закріплений у мистецтві у символічно-образній формі, постає в його істині як досвід моральнісний. В ньому ідеал людяності здобуває свою повноту не лише як естетично-художня реальність. Він постає дійсним і звернений до дійсності, оскільки досконале естетичне формування завжди базується на моральності відношення до предмета небайдужості. Надання предмету форм, органічних його сутності, засвідчує не лише повагу митця до об´єкта небайдужості, а й таку закоханість у своє творіння, що породжує здатність "вдихнути" в нього життя. Не випадково, Ф. Шіллер називає митця "медіум" (лат. теdius — посередник між людьми і "світом духів").