57. Еволюціоністська етика г. Спенсера

Під впливом ідей Ч. Дар-віна про "суспільні інстинкти", наявні не лише у людей, але й у тварин, починає складатися нова галузь етичного знання — "еволюційна етика". Представник еволюційної етики Герберт Спенсер ототожнював поняття "суспільний інстинкт" у людини і тварини, вказавши, що у лю­дей він набуває якостей свідомого морального почуття. Спенсер у працях "Соціальна етика" та "Основи етики" ви­словив думку про еволюційність процесу становлення моралі. Він здійснювався шляхом витіснення рис войовничості в ха­рактері людини і заміни їх почуттями симпатії та співчуття. Завдання етики Спенсер бачить в установленні правил моральної поведінки на науковій основі. Він говорить про необхідність встановити моральнісні начала як прояви еволюції, узгоджені з законами фізичними, біологічними та соціальними. Цікава думка Спенсера щодо засобів "підсилення життє­вості". Забезпечення її дає "промислове співробітництво", тоб­то спільне творення умов виживання. Справді, людина змінює середовище життєвості не шляхом механічного пересування, як це роблять тварини, мігруючи з одного несприятливого регіону в інший, сприятливіший, а шляхом якісної зміни середовища. Вид "людина" еволюціонував у напрямку звільнення від цілковитої залежності перед природою. Однак відчуження від природи правомірно характеризувати як один із етапів розвитку стосунків з нею. Нині усвідомлення цінності природи як джерела життя покладене на людину як її мораль­ний обов´язок. Тобто свідомість за умови її морального спряму­вання покликана виступити гарантом збереження планетарно­го життя

58. Етика позитивізму

Засновник позитивізму Огюст Конт викладає основи свого вчення у працях: "Курс позитивної філософіїта "Система позитивної політики" (1851 —1854). Він вважає, що етика покликана внести порядок у соціальні явища. Можливості виконати цю функцію наявні в етиці завдяки опорі на розум. Послідовна опора на принцип розумного — шлях морального удосконалення. Пристрасті, до яких належить егоїзм, мають бути упорядковані розумом. Суспільство на вищому рівні його розвитку ("позитивна стадія", стадія "промислового життя") має жити згідно із законами "позитивної філософії". У ньому повинна панувати миролюбна мораль, альтруїзм, суспільна злагода на засадах остаточного розподілу прав і обов´язків громадян. Доброчесністю є не завищені претензії на всезагальну рівність, а позитивне розуміння обов´язку, добровільне підпорядкування вищим за себе з метою уникнення анархії та розбрату в суспільстві. Для збереження суспільної злагоди він вважає необхідною гармонійну взаємодію трьох основних засад Життя: матеріальної, духовної, моральнісної. У людській природі їм відповідають три здібності: воля, розум, почуття. Воля спрямована на матеріальну сферу, розум — на інтелектуальну Діяльність, а почуття — на душевну злагоду. Суспільство можна уподібнити людині й відповідно розглядати його як цінність, складниками якої будуть: держава, церква, сім´я. Держава регулює майнові питання, церква — духовні, сім´я — моральні (душевні). Формуючи принципи альтруїзму (це поняття введене Контом), він висуває такі максими: "Люблю тебе більше, ніж себе і себе люблю тільки заради тебе"; "Жити для інших, забути про себе".

Моральність, на думку Спенсера, складалася під впливом суспільних інстинктів: зі страху осуду з боку інших членів суспільства. Позитивна оцінка народжувала почуття задоволення, приязні до середовища. Так складалися здібності альтруїзму, а, отже, свідомого дотримання вимог середовища: з відчуття морального обов´язку. Позитивні моральні якості, оскільки вони об´єктивно необхідні як для людини, так і для суспільства, закріплюються у процесі природного відбору. Відбувається поступове удосконалення психічних структур людини, з яких усуваються агресивні інстинкти. Вони підпорядковуються почуттю справедливості та приязні. Джерелом суспільного прогресу Спенсер вважав не соціальні умови, а індивідуальні стосунки, у процесі яких удосконалюються моральні почуття людини. Вона гармонізує свій внутрішній світ, спираючись на досвід почуттів, що регулюють усі інші психічні прояви. Поняття корисності в етиці Спенсера не має вузько прагматичного характеру. Корисність спрямована не на егоїстичні, а на суспільні потреби. Цінність життя Спенсер бачить у розумному поєднанні узгодженості стосунків, з одного боку, при неповторності проявів у людині її людських якостей, — з іншого.Належне місце Спенсер відводить питанням морального самоконтролю. Основою істинності морального почуття він вважає моральну інтуїцію — наявне у людині почуття доброго і недоброго, справедливого і несправедливого. Моральна інтуїція не виводиться з індивідуального досвіду.