44. Натуралістична етика Тома Гоббса

Томас Гоббс у трактаті "Про людину" розглядає людину як суб´єкт свідомості, а отже і політики. Досліджуючи людські почуття і пристрасті , філософ виявляє їх відношення до морально цінного — до добра та його протилежності — зла. Зважаючи на суперечливість уявлень про добро і зло, він дохо­дить висновку, що мораль — це певна "угода", встановлена між людьми у межах певної спільноти — у межах держави. В основу його розуміння мо­ральності покладено не природно-суспільні засади людського життя, а зовнішні приписи, що їх здійснює держава. Філософ розглядає суспільство як засіб захисту людей від пристрастей, що їх перепов­нюють. Моральні закони, якими керуються люди у стосунках, Гоббс визначає як "закони природи", маючи на увазі природу людини. Нa цій підставі до законів природи він відносить такі: дотри­мання угод, прагнення бути корисним, милосердним, не обра­жати інших тощо. " Суспільство у формі держави є гарантом свободи особи. Сенс закону Гоббс бачить "не у тому, щоб мучити злочинця, адже те, що зроблене, не може стати таким, що не здійснилося, а уто­му, щоб зробити злочинця й інших людей справедливими..." . В етиці Гоббса велика увага приділена практичній моралі. Вимоги її висуваються і обґрунтовуються як корисні та доцільні.

45.Етичний релятивізм б.Спінози

Основою моралі Спіноза справедливо бачить розум. Філософ відкидає такі поняття релігійної моралі як безсмертя душі, одкровення, страх гріха тощо. Людина є частиною природи, вона є чуттєвою істотою, що керується бажаннями. Бажання, на думку Спінози, не свобідне, на відміну від волі. Спіноза говорить про природність людських бажань, а причи­ни бажань виводить із того, що природою людина залучається до чогось, приємнішого, ніж попереднє. Отже, причини злого у людині виводяться не з її потреби отримувати приємне, а з її помилкових уявлень про речі, які є предметом її бажань. На відміну від пристрастей, що базуються на судженнях (ча­сто хибних), "любов є з´єднання з об´єктом, котрий наш розум вважає прекрасним і добрим,. Спіноза наголошує на мораль­ному зв´язку зі світом у його чуттєво даній достовірності. Вклад Спінози в історію етичної думки, як бачимо, зумовле­ний якісно новим підходом до розуміння сфери дії моралі. У її компетенції не лише стосунки людини з Богом (теоцентрична мораль) чи її стосунки з іншими людьми (античний та ренесан­сний гуманізм). У сферу стосунків людини Спіноза включає увесь природний світ. Його етика зорієнтована на діяльного суб´єкта. Поступово звільняючись від релігійно-теологічних уявлень про цінності життя, вона відчуває потребу в теоретичному обґрун­туванні шляхів розумного вибору діяльності, засобів здійснен­ня розумного. Знаменно, що завершальною тезою його "Етики" є міркування щодо зв´язку доброчесності та блаженства.

46. Етичні ідеї Європейського Просвітництва

Мислення розглядається як складова природи людини, а розумний вибір вчинків як основа свободи. Єдність мислення та моральності, пізнання та свободи — найважливіші ідеї просвітницького світогляду. Центром філософії є людська особистість, а центром дослідницького пошуку — дві основні проблеми. Перша — пізнання інтелектуальних, вольових та емоційних потенцій людини. Друга — критика наявних соціальних інституцій з огляду відповідності їх потребам реалізації природних потенцій людини. Англійське Просвітництво виростало на ґрунті ідеї розумності людської природи, що зумовлює становлення розумний стосунків між людьми. Регулятором стосунків бачилася держава, існування якої виводилося з потреб та інтересів моральної природи людини. Дослідження проблем етики у взаємозв´язку з проблемами естетики — характерна особливість творчої спадщини Шефтсбері та Хатчесона. Етика Шефтсбері базується на ідеї природної схильності людини до морально доброчесної діяльності. Джерелом моральних по­чуттів він бачить об´єктивну ідею блага — краси. У триєдиній системі форм досконалості: Істина, Добро, Краса — чільне місце Шефтсбері відводить добру, тобто морально-етичній сфері.

Хатчесону належить чітке розмежування моральних та естетичних почуттів. Естетичні почуття визначені як "внутрішні". Моральні ж — як такі, що спрямовані на переживання вияву моральності у її суб´єкті. Естетичне без морального втратило б свою повноту, адже У ньому не було б морального задоволення, що викликане любов´ю, дружбою та доброзичливістю. Краса людини, як наголошує Хатчесон, є поєднанням зовнішньої привабливості та моральних чеснот. Більше того, зовнішня краса стає дійсною лише тоді, коли у ній відсвічують моральні чесноти людини. Моральне виховання філософ розглядає як шлях до відчуття благородної насолоди доброчесністю. Юм виклав позицію, протилежну до оптимістичного погляду на мораль та її можливості удосконалювати життя.