36. Теорія щастя Епікура.

Етика в Епікура виступає як наука про поведінку людей,метою якої є – навчити людей бути щасливими.Його етика має чуттєвий характер.Епікур вважав насолоду єдиним благом для людини,а насолоду при цьому розумів як відсутність страждань.Кращим способом від позбавлення страждань він вважав самоусунення від неспокою,досягнення незалежності від зовнішніх умов,закликаючи своїх послідовників прожити незамітно.Мета людського життя за Епікуром полягає не в звірячій насолоді,пиятстві,оргіях,розпусті,а у тверезому виборі необхідного для життя ,де людина маючи інколи лиш хліб і воду не стане нікому заздрити, бо вона має свободу від страждань тіла,і від тривог дущі.

37. Етика стоїцизму.

Будь-яка моральне дія, згідно стоїкам, є нічим іншим, як самозбереженням і самоствердженням і це збільшує загальне благо. Всі гріхи і аморальні вчинки - це саморуйнування, втрата власної людської природи. Правильні бажання і стриманості, вчинки і справи - гарантія людського щастя, для цього треба всіляко розвивати свою особистість на противагу всьому зовнішньому, не схилятися ні перед якою силою.Головна ідея стоїчної етики - телеологічний і каузально встановлений хід світових подій. Мета людини полягає в тому, щоб жити "в злагоді з природою". Це єдиний спосіб досягнення гармонії."Хто згоден, того доля веде, хто не згоден, того вона тягне" ( Сенека).Стоїки виділяють чотири види афектів: задоволення, відраза, жадання і страх. Їх необхідно уникати, користуючись правильною думкою (ортос логос).Всі речі стоїки ділять на благо, зло, байдужість ( адіафора).Існують погані і добрі вчинки, середні вчинки називаються "належними", якщо в них реалізується природна схильність.За часів імперії вчення стоїків перетворилося на свого роду релігію для народу. Етика стоїцизму користувалася великим впливом у середні століття і епоху Відродження

38. Образ стоїстичного мудреця.

Мудрість за стоїками полягає в тому щоб зрозуміти що є стене добро,а що істене зло,і що ні те,ні інше,тобто сприймати все,як воно є:Життя і смерть,Красу і потворність,задоволення і страждання.Втіленням ідеалу доброчинності у стоїків є мудрець.Стоїстичний мудрець-ідеальна людина ,мудрець, який досяг чесноти і безпристрасності , мудрець що не залежить від зовнішних обставин. Він діє у згоді з природним законом; Всі його вчинки правильні, вони виходять з постійного доброчесного складу душі. Йому властива стриманість та терпеливість.Йому не потрібно ніякого щастя.В основі його радощів лежить душевний спокій,джерелом якого є усвідомлення свого обов’язку і гармонії з космосом.

39. Основи християнської моралі.

Християнство пропонує свою модель моралі і в основі її лежить абсолютне добро - Бог. Заповіді Божі (закон) встановлені виключно для блага людини, і в них не криється якась вигода для Бога. Вони є шляхом до щастя людини, і дотримування їх є надійним гарантом успіху. Без довіри до того, хто встановлює закон, неможливо цей закон успішно виконувати. Порушення закону (заповіді) називається гріхом і тягне за собою відповідальність за порушення (кара за гріх). Між гріхом і карою не завжди можемо простежити зв'язок, але зло не зникає безслідно, а завжди тягне за собою біль, страждання, муки (фізичні, моральні), і це є карою за гріх. Бог ніколи не порушує своїх заповідей і ніколи їх не скасовує, тому вони є незмінно вічні і потребують дотримання їх кожною людиною і в усі часи. Заповіді врегульовують життя між Богом і людьми та між самими людьми, тому їх дотримання забезпечує нормальні стосунки в суспільстві. Людина живе за законами Божими, і найважливішими серед них є моральні закони (Заповіді Божі).

Від самого початку людина отримала від Бога певні моральні настанови і моральні обов'язки. Адамові було дано право порядкувати на землі і заборонено їсти плід із дерева пізнання добра і зла. При цьому Бог поставив біля заповіді конкретну умову: якщо порушиш, то вмреш. Людина порушила заповідь Божу і допустила у світ гріх, і тому Бог встановив нові заповіді, щоб допомогти людині повернутися до втраченого щастя. При цьому Бог встановлює кару за порушення заповіді. Бог не карає - карає себе сама людина, коли порушує Божий моральний закон. В десятьох Заповідях Божих вміщено все необхідне, щоб не віддалитись від Бога. Ісус Христос пригадує, що весь закон можна звести до виконання двох заповідей: люби Бога свого всім серцем і люби ближнього свого, як самого себе. Хто любить, той ніколи не вчинить чогось немилого Богові і шкідливого для людей. Як пише Апостол Павло: “Любов є виконання закону”.