11. Льодовикові та водно-льодовикові відклади України, їх поширення, властивості, вплив на грунтотворення.

Флювіогляціальні відклади (лат. fluvius — потік и glacies — лід, також водно-льодовикові відклади) — продукт діяльності потоків талих вод льодовиків. Представлені галькою, гравієм, пісками з валунами, супісками, суглинками і глинами. Характеризуються слабкою сортування, різноманітністю мінералогічного складу. Широко поширені в областях стародавнього материкового зледеніння, а також у гірських країнах, що містять льодовики. Поширені в зоні Полісся України.

Льодовикові та флювіогляціальні утворення древнього зледеніння Українських Карпат наявні у високогірській зоні, переважно на північних і північно-східних схилах, які належать до Івано-Франківської області.

Льодовикові відклади сформовані давніми покривними льодовиками, які двічі наступали на північні території України зі Скандинавії. Льодовики несли перед собою і на собі різні уламкові породи – валуни, піски, супіски, суглинки, глини. Вони відкладалися на окраїні льодовиків або ж під час їх танення у вигляді морен – скупчення невідсортованих гірських порід.

Водно-льодовикові відклади (піски, супіски, суглинки, глини, галечник) утворювалися внаслідок діяльності талих вод льодовиків. Льодовикові і водно-льодовикові відклади поширені на Поліссі і вздовж долини Дніпра (приблизно до м. Дніпропетровська), куди сягав один з велетенських виступів дніпровського зледеніння.

Із покривним зледенінням пов'язують також походження окремих еолових (вітрових) відкладів. Припускають, що з поверхні льодовика, який мав кілька сот метрів товщини, на сусідні території дули сильні вітри. Вони піднімали піски й суглинки та розвіювали їх на великих територіях. Згодом там нагромаджувалися потужні товщі пилуватої породи жовтуватого кольору – леси. Вони вкривають майже 70 % території України і є основою сучасного ґрунту, що відзначається великою родючістю (насамперед, чорноземів). Льодовикові і водно-льодовикові відклади поширені на Поліссі і вздовж долини Дніпра (приблизно до м. Дніпропетровська), куди сягав один з велетенських виступів дніпровського зледеніння.

11. Грунтотворні породи Лісостепу і Степу, їх вплив на властивості грунтів.

Переважаючі ґрунтотворні породи Лісостепової зони – леси, лесовидні глини і суглинки, а також продукти переробки корінних порід. Подекуди ґрунтоутворення іде безпосередньо на масивно кристалічних породах. Чорноземи можуть утворитися на найрізноманітніших материнських породах. Головною особливістю є карбонатність, сприятливі фізичні і фізико-хімічні властивості. Кальцій лесів сприяє закріпленню у грунтах органічних речовин(гумусу).

Грунтовий покрив цієї зони досить різноманітний, що зумовлюється неоднорідністю природних умов, які помітно вплинули на процеси грунтотворення. Поширеними грунтами в Лісостепу є мало- і середньо гумусні типові чорноземи, опідзолені чорноземи,темно-сірі грунти,сірі та ясно-сірі лісові грунти. На терасах Дніпра трапляються солонцюваті грунти, солонці, солончаки, в річкових долинах – лучні, дернові, болотні грунти. У заплавах річок поширені лучно-чорноземні грунти. Чорноземи – грунтотвірні породи – переважно леси та лесовидні суглинки.

Степ поділяється на три підзони.

Північний Степ – основна частина зони. Чорноземи звичайні. Виділяється Донецький кряж, у грунтовому елювії різних щільних порід.

Центральний Степ – проміжна частина зони. Грунтотворні породи стають більш важкими – переважно легко глинистими, погано проникними для води. Чорноземи південні.

Південний або сухий Степ – займає незначну територію в най південнішій частині Причорноморської низовини. Каштанові грунти(менший вміст гумусу ніж у чорноземів).

У зв'язку з тим, що в південному Степу грунтоутворюючі лесовидні породи часто бувають засоленими і містять багато натрію, то чорноземи південні також бувають засоленими і солонцьованими.