Народна освіта у країнах Західної Європи XVII-XVIII ст. Моніторіальна система Белл-Ланкастера

У XVI – XVII ст. у країнах Західної і Центральної Європи почали складатися, з однієї сторони, народна школа з навчанням рідною мовою, а з другої сторони – школи типу класичної гімназії, які займали панівне становище у системі народної освіти аж до XX cт.

Протягом XVII – XVIII ст. народна школа перетворилась у тип навчально-виховного закладу, що призначався для дітей нижчих шарів суспільства. Ця школа обмежувалась навчанням дітей читанню, письму і рахунку. Основною її метою було релігійно-моральне виховання в дусі католицизму або протестантизму.

Основу змісту середньої освіти у гімназіях складали стародавні мови і література, переважно, латинська, що була схвалена церквою. Така школа готувала своїх учнів або до духовної кар’єри, або до чиновницької служби у бюрократичному апараті певної держави.

У другій половині і в кінці XVIII ст., в умовах поширення мануфактури і фабричного виробництва, у країнах Західної Європи стали з’являтися “школи навчання“. Вони мали на меті дати елементарну освіту дітям робітників, кількість яких була на той час уже великою. Причому старалися охопити якомога більшу кількість дітей.

Яскравим прикладом школи навчання є ланкастерські школи (або школи взаємного навчання). Робота цих шкіл організовувалась на основі Белл-Ланкастерської системи взаємного навчання. При цій системі старші і більш підготовлені учні (монітори) ставали помічниками учителя і під його керівництвом проводили заняття з рештою учнів. Свою назву вона отримала за іменами англійських педагогів А.Белла та Дж.Ланкастера, які незалежно один від одного висунули подібний метод навчання.

Школи взаємного навчання були розраховані на маси народу. В одній залі могли збиратися до 600-1000 дітей. Тут вчили читати релігійні книги, письмо, рахунок. У цих школах не було класів. Учні, розділені на десятки, навчались у своїх старших товаришів, які називались моніторами. Останні отримували інструкцію від педагога чому і як треба вчити на наступний день. Книг не було. Навчальну роботу стимулювали змаганнями: монітори оцінювали відповідь учня і давали йому команду зайняти відповідне місце у шерензі.

При взаємному навчанні учні швидше, ніж у звичайній школі, оволодівали навичками читання, письма і рахунку, але знання залишались несистематичними і мінімальними. Адже, монітори знали не набагато більше від інших учнів. Тому проти Белл-Ланкастерської системи виступали противники механічного зазубрювання, особливо швейцарський педагог Песталоцці та його послідовники.

Практична і теоретична діяльність, світогляд

Народився 19 лютого 1824 р. у м. Тулі у небагатій дворянській сім’ї. Його батьки, вихідці з Чернігівщини, мали невеликий маєток поблизу Новгород-Сіверського, де Костянтинбирщшснтшлгшиак Дмитрович закінчив гімназію. Протягом 1840-1846 рр. навчався на юридичному факультеті Московського університету. Здобувши вищу освіту, працює за призначенням на посаді професора у Ярославському юридичному ліцеї по кафедрі камеральних наук (законодавство, право, фінанси). У роботі відзначався демократичністю, через що 1849 року його звільнили з посади.

З Ярославля їде в Петербург, де зустрів багато проблем у пошуках роботи. Вимушений працювати дрібним чиновником у міністерстві внутрішніх справ. Багато часу присвячував самоосвіті. Займався журналістикою, був перекладачем у журналі "Современник".

З 1854 р. Ушинський працював викладачем словесності і законодавства, а згодом став й інспектором Гатчинського сирітського інституту. На новій посаді робить ряд нововведень, через що у закладі різко зросла успішність. У "Журналі для виховання" надрукував ряд статей, серед яких "Про користь педагогічної літератури" (1857), "Три елементи школи" (1857), "Про народність у громадському вихованні" (1857) та ін.

На прохання Ушинського 1859 року йому дають призначення на посаду інспектора Смольного інституту шляхетних дівчат. Тут він відзначився як прогресивний реформатор жіночої освіти. На перше місце поставив вивчення рідної мови, літератури, історії, запросив до закладу багато прогресивних педагогів.

Майже одночасно з приходом до Смольного інституту Ушинський став редактором часопису "Журнал Міністерства народної освіти". Перетворив його на цікавий науково-педагогічний журнал. Тут надрукував ряд своїх статей: "Праця в її психічному і виховному значенні" (1860), "Рідне слово" (1861), "Проект учительської семінарії" (1861) та ін. Видатною подією в історії педагогіки був вихід у світ його підручників "Дитячий світ" (1861) та "Рідне слово" (1864).

1862 р. Ушинського звинуватили в атеїзмі і звільнили з роботи у Смольному інституті. Щоб завуалювати незаконне звільнення, уряд відрядив його за кордон для вивчення жіночої освіти. Ця поїздка була по суті замаскованим засланням. За 5 років (1862-1867 рр.) Ушинський побував в Австрії, Швейцарії, Бельгії, Франції, Німеччині. Після повернення з-за кордону друкує свою фундаментальну працю "Людина як предмет виховання. Досвід педагогічної антропології" (1867-1869).

Протягом 1869-1870 рр. жив в Україні, яку вважав своєю батьківщиною. Помер 22 грудня 1870 р., похований у Києві на території Видубецького монастиря.

Світоглядні позиції Ушинського у галузі філософії виражалися непослідовно. Він критикував ідеалізм і матеріалізм за їх однобічність, але в теорії пізнання стояв на матеріалістично-сенсуалістичних позиціях. За політичними поглядами виступав як демократ і просвітитель. Послідовно відстоював інтереси народу у сфері освіти. Обґрунтовував необхідність всезагальної початкової освіти. В історичному розвитку суспільства вирішальну роль приписував досконалому розуму, тому головним рушієм суспільного прогресу називав науку і освіту.