Острозька школа-академія

Острозька школа-академія є однією з перших шкіл вищого ступеня в Україні і найвизначнішою серед православних навчальних закладів XVI-XVII ст., що їх відкривали українські магнати.

Школа-академія в Острозі була організована князем К.Острозьким на його кошти 1576 року. Від самого початку заснування їй призначалась відповідальна політична роль – протистояти полонізаторському впливові на українську та білоруську молодь католицько-єзуїтських навчальних закладів. Тому в навчальному процесі багато уваги приділялося вихованню в учнів почуття патріотизму, любові до культури, мови, традицій свого народу.

Вибір Острога як культурно-освітнього, видавничого і пропагандистського центру виявився не випадковим. По-перше, з чисто престижних міркувань князеві було вигідно розмістити школу в "домоначальному граді", тобто місті, яке дало назву аристократичному родові Острозьких. По-друге, Острог мав відповідну матеріально-технічну базу. По-третє, він був традиційно культурним центром в Україні. У кінці XV- поч. XVI ст. тут звелися найбільш монументальні православні храми. Саме тут виник в останній чверті XVI ст. відомий в Україні і в Білорусі острозький церковний напів, чому, без сумніву, мало передувати довготривале плекання традицій вітчизняного хорового мистецтва. Підтвердженням зростаючої ролі Острога у XVI ст. є й те, що, починаючи з цього часу, дане місто значиться на більшості карт Східної Європи.

На сер. XVI ст. Острог був значним центром науки. У цьому місті знаходили притулок багато вільнолюбних і сміливих мислителів, які зазнали переслідувань у себе на батьківщині. Острозька школа стала організаційним центром діяльності наукового гуртка, який об’єднував талановитих вчених латинської, грецької, слов’янської мов, видатних математиків, астрономів, філософів. Тут діяли літературно-науковий гурток, а також друкарня І.Федорова (з 1577 р.). В Острозі Федоров надрукував понад 20 книг. Першим відомим на сьогодні друком, пов’язаним з Острогом, є друга його "Азбука" (1578 р.). Тут вийшла і знаменита перша "Біблія", написана церковнослов’янською мовою (1581 р.). Редактором "Біблії" став Герасим Смотрицький – перший ректор Острозької школи-академії.

Острозьку школу називали "тримовним ліцеєм" або "слов’яно-греко-латинською академією". Іншими словами, її заснування було початком компромісу між представниками східнослов’янської просвітньої традиції та "латинської науки".

К.Острозький першим практично реалізував ідею поєднання цих течій: в його школі вивчали не тільки слов’янську, а й грецьку, латинську, польську мови. У програму навчання Острозької школи також входили граматики цих мов та інші предмети "семи вільних мистецтв", головним чином – риторика, діалектика, астрономія. Школа брала під увагу також вивчення вищих студій, виходячи за рамки "семи вільних мистецтв", філософію і особливо богослов’я. Тут, очевидно, як і згодом у Києво-Могилянській академії, існувало 7 класів, хоч окремого класу богослов’я не було. Вчителями були як православні греки, так і протестанти.

У школі був високий рівень викладання. Її називали академією навіть прихильники і провідники католицизму. За кордоном її також знали як академію. Щоб досягти цього, К.Острозький запросив до неї найвизначніших українських і закордонних вчених. Тут працювали першодрукар Іван Федоров, відомий український письменник Герасим Смотрицький, польський математик і філософ Ян Лятос, доктори латинських і еллінських наук Кирило і Никифор Лукаріс, Данило Наливайко (брат керівника селянсько-козацького повстання Северина Наливайка) і ін. Очевидно, що об’єднання такого широкого кола вчених, полемістів-літераторів було одним із приводів називати школу "академією". Цю назву вживав на сторінках своїх книг Г.Смотрицький.

Вчилися тут як діти шляхти, так і діти селян. Вихованцями цієї школи були Мелетій Смотрицький – син Г. Смотрицького, талановитий педагог і просвітитель, письменник-полеміст, автор славнозвісної "Граматики слов’янської"; Петро Конашевич-Сагайдачний – відомий гетьман реєстрового козацтва; Іван Борецький – видатний представник української педагогічної думки і громадський діяч, перший ректор Київської братської школи та багато інших видатних людей того часу. За підрахунками протягом 60-річного існування закладу (1576-1636 рр.) його закінчили близько 500 осіб. Вихованці академії ставали вчителями, літераторами, друкарями, проповідниками.

Існує версія, що за зразком Острозької академії були складені статути Львівської та Луцької братських шкіл. Проіснувала ця академія недовго. Після смерті К.Острозького (1608 р.) вона починає занепадати. Всі виявлені документи свідчать, що академія була ліквідована з ініціативи ордену єзуїтів. Відомо, що нащадки К.Острозького окатоличились і не були зацікавлені в існуванні православної школи.

Створення Академії Наук

Гетьман Павло Скоропадський 14 листопада 1918 р. підписав закон про заснування Української академії наук (УАН) у Києві та наказ про призначення першого складу УАН Першими українськими академіками стали історик Д. Багалій сходознавець, славіст та письменник А. Кримський, літературознавець М. Петров, лінгвіст С. Смаль-Стоцький, природознавець В. Вернадський, біолог М. Кащенко, вчений у галузі механіки С. Тимошенко, геолог П. Тутковський, економіст М. Туган-Барановський, правник Ф. Тарановський, економіст В. Косинський та історик О. Левицький.

УАН виникла не на порожньому місці. Наукову традицій: України ще з XIX ст. започаткували вищі школи та наукові товариства Росії та Австро-Угорщини, що діяли в межах українських земель. Та безпосередніми попередниками УАН були передусім Наукове товариство ім. Шевченка у Львові (НТШ) та Українське наукове товариство у Києві (УНТ). Ці недержавні наукові об'єднання стояли за крок до формального перетворення в Українську академію наук.

Після Лютневої революції 1917 р. у Києві із членів УНТ було створено комісію для організації Академії наук. За концепцією голови УНТ Михайла Грушевського Академія мала бути недержавним громадським об'єднанням учених на кшталт НТШ чи УНТ. Проте за часів Центральної Ради таку реорганізацію з різних причин здійснити не вдалося.

В Українській Державі Павла Скоропадського портфель міністра народної освіти отримав Микола Василенко. На його думку, утворити національну академію наук у Києві мала держава. Для організації академії М. Василенко запросив визначного організатора науки та палкого прихильника створення мережі державних науково-дослідних установ Володимира Івановича Вернадського, який тоді перебував на Полтавщині. Комісія, яку очолив В. Вернадський, виробила законопроект про створення академії та розробила її статут. А після заснування АН та призначення гетьманом її першого складу 27 листопада 1918 р. В будинку УНТ по вул. Ярославів Вал, 36 відбулося установче Спільне зібрання (тепер на фасаді цього будинку на честь заснування УАН встановлено меморіальну дошку). Тоді першим президентом Академії було обрано В. Вернадського, а неодмінним секретарем А. Кримського. Вважаючи президентство в Академії несумісним із будь-якою політичною діяльністю, В. Вернадський наступного дня оголосив про свій вихід із кадетської партії та її центрального комітету.

Українська академія наук почала діяти, хоча умови для її праці були вкрай незадовільними. Наступні численні зміни політичної влади в Києві, розруха, голод, кінець кінцем, матеріальні нестатки стояли на заваді науковій та науково-організаційній праці вчених. Кілька місяців УАН не мала навіть свого приміщення. Нарешті в лютому 1919 р. садибу пансіону графині Левашової «з усім належним їй рухомим майном» було передано у власність УАН. Цьому Академія мала завдячувати радянській владі, що, на відміну від української Директорії, прихильно поставилася до Академії наук.

Двоповерховий будинок дівочого пансіону графині Є. Левашової було зведено за проектом архітектора О. Беретті у 1850-х роках, коли активно забудовувалась Університетська (тепер Володимирська) вулиця. У 1891-1892 рр. будівлю було реконструйовано й добудовано третій поверх. До 1919 р. тут розташовувалися різні навчальні заклади для дівчат, а також проживали близько 100 учениць жіночої Фундуклеївської гімназії. Від 1919 р. будинок по вул. Володимирській, 54 належить Академії наук. Спочатку в ньому перебували численні наукові установи Академії. Тепер, коли науково-дослідні інститути мають власні приміщення, тут перебуває Президія Національної академії наук України.

Назва Академії наук упродовж більш ніж 80-літнього її існування змінювалася кілька разів. 1921 р., щоб підкреслити загальноукраїнський характер академії, її було названо Всеукраїнською академією наук (ВУАН). 1936 р. після перейменування Української Соціалістичної Радянської Республіки (УСРР) на Українську Радянську Соціалістичну Республіку (УРСР) Академія дістала назву Академії наук УРСР. 1991 р. після проголошення незалежності України вона стала АН України і, нарешті, 1994 р. - Національною академією наук України (НАН України).

Президентами Академії після Володимира Вернадського були правник Микола Василенко (липень 1921 - лютий 1922), історик Орест Левицький (березень - травень 1922), ботанік Володимир Липський (1922-1928), мікробіолог і епідеміолог Данило Заболотний (1928-1929), патофізіолог Олександр Богомолець (1930-1946), біохімік Олександр Палладій (1946-1962). З 1962 р. президентом є учений в галузі металургії і технології металів Борис Патон.

Іменами видатних учених, які працювали у ВУАН, АН УРСР і НАН України, названі київські вулиці. Є в нашому місті вулиці М. Василенка, академіків В. Вернадського, О. Білецького, М. Біляшівського, О. Богомольця, Л. Булаховського, В. Глушкова, Б. Горбунова, М. Грушевського, М. Доброхотова, А. Кримського, О. Палладіна та ін. Імена найвидатніших учених та організаторів української науки є і в назвах численних науково-дослідних академічних установ, наприклад: Національна бібліотека України ім. В. Вернадського, Інститут мікробіології й вірусології ім. Д. Заболотного, Інститут фізіології ім. О. Богомольця, Інститут біохімії ім. О. Палладіна, Інститут кібернетики ім. В. Глушкова, Інститут електрозварювання ім. Є. Патона, Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського та ін. Праця видатних науковців вшанована численними меморіальними дошками на фасадах будинків, де вони працювали й мешкали, а також пам'ятниками. Зокрема, на проспекті Перемоги встановлений пам'ятник першому президенту НАН України В. Вернадському.