Висновки

За результатами проведеного дослідження можна зробити відповідні висновки:

1. Досліджено, що місцевий бюджет – це поліфункціональна система економічних відносин, які встановлюються між урядом та громадами у сфері утворення, використання та ефективного розподілу ВВП у грошовому еквіваленті з метою найповнішого задоволення потреб місцевого населення. Місцевий бюджет є інструментом оцінки фінансово-економічних результатів прогнозованої діяльності органів місцевого самоврядування на бюджетний рік. Слід відзначити, що основними складовими багатопланової ролі місцевих бюджетів є те, що вони виступають: важливим чинником економічного розвитку і фінансової стабільності; інструментом макроекономічного регулювання; важелем здійснення перерозподільних процесів; фінансовою базою місцевого самоврядування; інструментом реалізації державної регіональної політики; планами формування і використання фінансових ресурсів територіальних утворень; основним важелем фінансового вирівнювання; головним джерелом фінансових ресурсів для утримання і розвитку місцевого господарства, вирішення місцевих проблем; з їх допомогою реалізуються перспективні цілі національного розвитку і загальнодержавних програм, проводиться фінансування державних видатків; місцевим бюджетам належить важлива роль у забезпеченні конституційних гарантій, вирішенні соціальних проблем, піднесенні рівня добробуту населення.

2. Виявлено, що видатки місцевих бюджетів відображають економічні відносини, що виникають у зв’язку із задоволенням потреб населення конкретного регіону через використання фінансових ресурсів органами місцевої влади, виконання ними своїх функцій забезпечення фінансування ряду послуг. Визначення напрямів, форм, структури й обсягів видатків місцевих бюджетів базується на принципах раціональності, ефективності, цілеспрямованості й доцільності та відповідає стратегії соціально-економічного розвитку країни. Бюджетна політика України та зарубіжних країн на сучасному етапі має чітке соціальне спрямування, відмічається висока питома вага видатків у соціальну сферу на розвиток освіти, охорони здоров’я, соціальний захист. У свою чергу, доходи місцевих бюджетів, згідно з діючим законодавством, поділяються на доходи місцевих бюджетів, які не враховуються при визначенні офіційних трансфертів (власні), та на доходи, які враховуються при визначенні офіційних трансфертів (закріплені та регулюючі).

3. Проведено дослідження зарубіжного досвіду формування місцевих бюджетів. Визначено, що більш висока централізація бюджетної системи і більший обсяг бюджет­них коштів, що перерозподіляються, характерні для країн з високим ступенем нерівності бюджетної забезпеченості. Наприклад, у Німеччині після об’єднання західної і східної частин спостерігається нерівність бюджетної забезпеченості між землями: близько 73,0% подат­кових доходів стягуються на рівні федерації, а обсяг переданої фінансової допомоги з федерального бюджету перевищує 20 % доходів земель. Разом з тим, у Канаді, де з 12 су­­б’єк­тів федерації лише два характеризуються істотно меншою бюджетною забезпе­ченістю, у федеральний бюджет стягується тільки 48,2% податкових доходів, обсяг фінансової допомоги становить близько 15% доходів. У результаті цього і в Німеччині, і в Канаді досягається основна мета міжбюджетного регулювання – здійсню­ється бажане вирів­нювання бюджетної забезпеченості суб’єктів федерації, тобто кінцеві споживачі мають відносно рівний доступ до бюджетних послуг.

4. Досліджено особливості касового обслуговування бюджету за доходами та видатками. Варто зазначити, що на перших етапах впровадження казначейських функцій Державне казначейство за процедурами виконання державного бюджету пристосувалося до чинної на той час схеми взаємовідносин між Міністерством фінансів України, головними розпорядниками бюджетних коштів, Національним і комерційними банками, враховуючи свої особливості: рахунки, через які здійснювався рух бюджетних коштів, відкривалися в установах банків на ім’я органів Державного казначейства України; видатки бюджетних установ і організацій проводилися через їхні рахунки, відкриті в органах Державного казначейства України згідно з мережею, представленою розпорядниками бюджетних коштів відповідного рівня.

5. Проаналізовано, що протягом 2009-2011 рр. спостерігаємо зростання обсягу доходів та видатків місцевих бюджетів (без урахування коштів, що передаються з місцевих бюджетів до державного бюджету) на 50934,9 млн. грн. або на 40,06%. Частка видатків місцевих бюджетів у зведеному бюджеті становила 42,9%, що на 3,3 в. п. більше, ніж аналогічний показ­ник 2010 року. У тому числі, частка видатків загального фонду дещо зменшилася порівняно з попереднім роком і склала 43,1 %, частка видатків спеціального фонду зросла на 17,2 в. п. до 40,8%. За функціональною класифікацією найбільші зміни відбули­ся за видатками на економічну діяльність, частка яких протягом 2007-2012 рр. зросла на 1,9 в. п. і становить 6,8%. Крім того відбулося зростання част­ки видатків на житлово-комунальне господарство (на 1,7 в. п. до 4,6%), соціальний захист та соціальне забезпечення (на 1,0 в. п. до 23,2%) та зменшення видатків на охорону здоров'я (на 1,3 в. п. до 21,4%). Варто також відмітити скорочення на 2,7 в. п. частки трансфертів, що передаються з місцевих бюдже­тів до державного. Такі зміни пов'язані, в основному, зі зменшен­ням запланованого обсягу перерахування міжбюджетних транс­фертів із бюджету м. Київ унаслідок зарахування 50,0% податку з доходів фізичних осіб до державного бюджету. Загальний обсяг видатків на соціально-культурну сферу збільшився на 13,9% і склав 146,3 млрд. грн. Серед них найбільшими є видатки на освіту 59,0 млрд. грн. (або 33,1% від видатків місцевих бюджетів), на соціальний захист і соціальне забезпечення – 41,9 млрд. грн. (або 23,5%), на охорону здоров'я – 38,7 млрд. грн. (або 21,7%).

6. Досліджено, що протягом 2009-2011 рр. відбулося збільшення надходжень доходів до місцевих бюджетів (без урахування міжбюджетних трансфертів) на 15428 млн. грн. або на 21,72%. Також, слід відзначити, що частка доходів місцевих бюджетів у зведеному бюджеті становила 21,7%, що на 3,9 в. п. менше за відповідний показ­ник 2010 року. При цьому частка доходів загального фонду місцевих бюджетів у доходах зведеного бюджету зменшилася на 3,9 в. п. і склала 21,3%.

7. Виявлено, що чистий трансферт вирівнювання протягом січня-вересня 2012 р. склав понад 41,1 млрд. грн., що на 10,5% більше, ніж від­повідний показник минулого року. Також, варто відзначити, що за 2012 р. дотація вирівнювання була перерахована в обсязі 38.0 млрд. грн., що становить 73.7% річного плану, відповідний показник за січень –вересень 2011 року складав 32,6 млрд. грн. (74,7 % річного плану). Протягом 2008-2011 рр. відбулося збільшення величини інших трансфертів на 3200,4 млн. грн. або на 26,62%. Також спостерігаємо зростання обсягу дотацій вирівнювання на 14819,5 млн. грн. або на 51,44%. Протягом 2008-2011 рр. відбулося збільшення величини субвенцій з соціального захисту населення на 13098,1 млн. грн. або на 97,06%.

8. Фoрмування і рeгулювання кожного бюджетy потребує збалансoваності. Дoсягнення збалансованостi місцевих бюджетiв може здiйснюватись за рахyнок знаходження нoвих джeрел доходів та залyчення частини кoштів від приватизації дeржавного і кoмунального майна завдяки впроваджeнню комерційних кoнкурсів. Об'єктивнoю пeредумовою забезпечення oптимальної збалансованості бюджетy бyдь-якої країни є йoго реальне наповнeння.

Місцеві бюджети як фінансові плани розвитку територій мають стати реальними інструментами впливу органів влади на економічну діяльність, на добробут громадян. Їх система повинна бути інструментом економічного планування, прогнозування та стимулювання розвитку територій. Доходна частина місцевих бюджетів має відображати баланс самодостатності органів місцевої влади і залежності від держави.

9. Отже, якщо Україна прагне досягти успіхів у збереженні макроекономічної стабільності, структурної перебудови державного сектора, підвищити ефективність і якість послуг державної служби та забезпечити економічне зростання на засадах соціальної справедливості, то вона, в першу чергу мусить вирішити проблеми в системі міжбюджетного фінансування. Досі робилися неодноразові спроби поліпшити фінансове становище на місцевому рівні, проте вони були здебільшого спрямованими на вирішення часткових питань. Заходи, які вживав уряд України, усе ще не змогли забезпечити реальної передачі органам влади нижчих рівнів відповідальності та прав приймати рішення. В адміністративній децентралізації було досягнуто більших успіхів, ніж у фіскальній. Частково через це заходи щодо міжбюджетного реформування не дали очікуваних результатів. Успішне функціонування органів місцевого самоврядування безпосередньо залежить від забезпечення реальної фінансової самостійності місцевих бюджетів. Світовий досвід переконує, що без самостійних фінансово незалежних представницьких органів держава як демократична структура розвиватись не може. На сьогоднішній день в Україні назріла гостра необхідність створення прозорої та справедливої системи міжбюджетного фінансування, яка характерна для більшості демократичних країн.