Розділ 2 особливості формування коштів місцевих бюджетів

2.1. Організація місцевих бюджетів в Україні

Державне казначейство за процедурами виконання державного бюджету пристосувалося до чинної на той час схеми взаємовідносин між Міністерством фінансів України, головними розпорядниками бюджетних коштів, Національним і комерційними банками, враховуючи свої особливості:

• рахунки, через які здійснювався рух бюджетних коштів, відкривалися в установах банків на ім’я органів Державного казначейства України;

• видатки бюджетних установ і організацій проводилися через їхні рахунки, відкриті в органах Державного казначейства України згідно з мережею, представленою розпорядниками бюджетних коштів відповідного рівня.

У контексті дослідження зазначимо, що нормативно-правове забезпечення місцевих бюджетів в Україні регулюється законодавчими актами та нормативно-правовими документами, загальний перелік яких визначений статтею 4 Бюджетного кодексу України [2]. До них відносяться: Конституція України; Бюджетний кодекс України; Податковий кодекс України, щорічні закони про Державний бюджет України; інші закони, що регулюють бюджетні правовідносини, які виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів та розгляду звітів про їх виконання, а також контролю за виконанням бюджетів; рішення органів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Нормативно-правове забезпечення місцевих бюджетів в Україні (авторський підхід)

Так, слід відзначити, що центральне місце в нормативно-правовому полі нашої держави, що регламентує порядок функціонування місцевих бюджетів, належить Конституції України. Цим законодавчим актом встановлено засади функціонування бюджетної системи, окреслено найважливіші повноваження органів державної влади, державного управління й місцевого самоврядування стосовно організації та правового забезпечення формування і використання коштів місцевих бюджетів. Також Конституція гарантує права територіальних громад безпосередньо та через утворені ними органи місцевого самоврядування затверджувати бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць, контролювати їхнє виконання, встановлювати місцеві податки і збори відповідно до закону, вирішувати інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції [32, с. 38].

Ключовим моментом в історії розвитку вітчизняної системи казначейського обслуговування місцевих бюджетів стало затвердження 21 червня 2001 р. Бюджетного кодексу України, який передбачив його обов'язковість і визначив основні повноваження і функції органів казначейства. Починаючи з 2004 р. всі місцеві бюджети переведені на повнофункціональне казначейське обслуговування – як у частині доходів, так і витрат [2].

В Україні розроблена така казначейська модель, яка передбачає існування внутрішньої платіжної системи Державного казначейства та консолідацію всіх бюджетних коштів на загальному казначейському рахунку, відкритому в Національному банку України.

Основним, але не єдиним, завданням казначейства є здійснення касового виконання бюджетів. Касове виконання місцевих бюджетів – це діяльність, пов'язана із зарахуванням коштів до місцевих бюджетів, їх заощадженням, використанням на передбачувані в бюджеті мети, а також урахуванням їх наявності.

Слід відзначити, що в Україні використовується казначейська модель касового виконання місцевих бюджетів, яка передбачає закріплення провідної ролі в цьому процесі перед органами державного казначейства.

Казначейське обслуговування місцевих бюджетів – це діяльність органів казначейства щодо здійснення віднесених до їх компетенції завдань і функцій у процесі виконання місцевих бюджетів.

Функції органів Державного казначейства України як учасників бюджетного процесу на місцевому рівні діляться на дві основні групи:

1. з обслуговування місцевих бюджетів за доходами;

2. з обслуговування видаткової частини місцевих бюджетів [29, с. 22].

Так, однією з найважливіших функцій державного казначейства є розрахункове обслуговування бюджетних установ – це діяльність органів казначейства щодо зарахування коштів на рахунки бюджетних організацій, прийняття від них розрахункових документів, здійснення на основі цих документів грошових переказів та надання бюджетним установам інформації про рух коштів на їх рахунках.

Органами казначейства, на відміну від банків, не відбуваються операції з готівковими коштами. Діяльність Державного казначейства України у сфері бюджетного обліку охоплює два основних напрямки роботи:

1. По-перше, воно формує правові та методичні засади бюджетного обліку, встановлюючи за згодою Міністерства фінансів загальні правила бухгалтерського обліку фінансових операцій, активів і фінансових зобов'язань держави та місцевого самоврядування;

2. По-друге, органи казначейства здійснюють облік виконання бюджетів [26, с. 23].

Визначимо облікові функції Державного казначейства:

1. Центральний апарат Державного казначейства:

   • методичне забезпечення бюджетного обліку;

   • бухгалтерського обліку виконання місцевих бюджетів) бухгалтерського обліку виконання кошторисів бюджетних установ.

2. Територіальні органи казначейства:

   • здійснення обліку виконання місцевих бюджетів;

   • активів бюджету;

   • зобов'язань бюджетів;

   • коштів бюджетів, розпорядників та одержувачів коштів;

   • розрахунків, які виникають у процесі виконання бюджетів;

   • результатів виконання бюджетів;

   • доходів місцевих бюджетів;

   • видатки місцевих бюджетів;

   • управлінський облік;

   • збалансований облік [40, с. 5].

Одним з обов'язкових атрибутів казначейського обслуговування місцевих бюджетів є реєстрація та облік зобов'язань бюджетних установ, що фінансуються з цих бюджетів.

Від розпорядників коштів, приймаються реєстри зобов'язань та фінансових зобов'язань разом з початковими документами чи їх копіями в межах залишків бюджетних асигнувань. Органи казначейства мають право відмовити в реєстрації бюджетного зобов'язання у разі, якщо воно не відповідає:

1. обсягом наведених бюджетних асигнувань;

2. затвердженим кошторисом бюджетної установи. Погашення бюджетних зобов'язань здійснюється одночасно із здійсненням касових видатків розпорядників коштів шляхом оплати їх платіжних документів та надання їм дозволів на отримання готівки в установах банків на цілі, передбачені в кошторисах [58, с. 134].

Складання органами казначейства звітності про виконання місцевих бюджетів обґрунтовується на використанні даних бухгалтерського обліку, які накопичуються і зберігаються в інформаційній системі казначейства.

У процесі касового виконання дохідної частини місцевих бюджетів органи казначейства здійснюють такі функції:

1. Зараховують до місцевих бюджетів податки і збори, інші доходи визначені бюджетним законодавством.

2. Перераховують кошти до бюджетів інших рівнів шляхом використання нормативних щоденних відрахувань від суми доходів загального фонду місцевих бюджетів, що враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів.

3. Здійснюють акумуляцію доходів місцевих бюджетів, які надійшли протягом дня, і щодня перераховують їх на рахунки обліку коштів загального та спеціального фонду місцевих бюджетів.

4. Проводять поточний контроль за правильністю зарахування доходів до місцевих бюджетів.

5. Здійснюють облік усіх надходжень, що належать місцевим бюджетам.

6. Формують виписки з рахунків, призначених для обліку бюджетних надходжень, і оперативну звітність про виконання дохідної частини місцевих бюджетів [72, с. 304].

Слід відзначити, що казначейське обслуговування видаткової частини місцевих бюджетів охоплює такі основні етапи:

1. отримання органами казначейства рішень про місцеві бюджети;

2. формування даних про мережу розпорядників коштів бюджетів;

3. відкриття рахунків розпорядникам та одержувачам бюджетних коштів;

4. отримання розписок місцевих бюджетів;

5. отримання кошторисів, планів асигнувань із загального фонду місцевих бюджетів планів використання бюджетних коштів;

6. фінансування головних розпорядників коштів і встановлених місцевими бюджетами програм на підставі розпоряджень місцевих фінансових органів та виконавчих органів місцевого самоврядування;

7. фінансування розпорядників нижніх рівнів та одержувачів коштів щодо поділу вищих розпорядників;

8. здійснення контролю органами казначейства відповідно бюджетних асигнувань розписках місцевих бюджетів;

9. реєстрація та облік розпорядників та одержувачів коштів місцевих бюджетів;

10. здійснення контролю за цільовим використанням бюджетних коштів та притримування бюджетних повноважень при проведенні платежів;

11. оплата витрат бюджетних установ;

12. ведення обліку і складання звітності про виконання видаткової частини місцевих бюджетів [43, с. 45].

Важливе місце в системі казначейського обслуговування бюджетів займає переклад міжбюджетних трансфертів. Розрахунки за міжбюджетними трансфертами відображають два рівні відносин:

1. Між державним бюджетом та бюджетом АР Крим, обласними, районними бюджетами та бюджетами міст районного та обласного значення, Києва та Севастополя.

2. Між районними бюджетами та бюджетами територіальних громад, сіл, селищ, міст та їх об'єднань.

Удосконалення порядку перерахування міжбюджетних трансфертів органами казначейства пов'язано також з вирішенням таких завдань:

1. оптимізацією структури органів казначейства і поліпшенням взаємин між їх структурними підрозділами;

2. розробкою та запровадженням єдиного програмного продукту. Призначеного для здійснення органами казначейства операцій з обслуговування як доходної, так видаткової частин бюджетів [58, с. 136].

Здійснення органами казначейства функції, яка віднесена до третьої групи – функція «контролера», обумовлена ​​необхідністю забезпечення ефективного контролю з боку держави за цільовим спрямуванням, законністю і правильністю використання коштів місцевих бюджетів.

Здійснюється контроль:

1. за дотриманням єдиних правил ведення бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання місцевих бюджетів, кошторисів та інших документів;

2. відповідно кошторисів бюджетних установ розписках місцевих бюджетів;

3. цільовим використанням коштів місцевих бюджетів;

4. своєчасністю і повнотою повернення боргів, даних місцевим органам державної виконавчої влади та органам місцевого самоврядування з єдиного казначейського рахунку [46, с. 49].

Органи казначейства мають право призупиняти виділення бюджетних асигнувань з місцевих бюджетів у разі:

• порушення розпорядниками коштів місцевих бюджетів умов взяття ними бюджетних зобов'язань;

• нецільового використання бюджетних коштів;

• невиконання умов ведення бухгалтерського обліку, складання звітності, організації внутрішнього фінансового контролю за використанням бюджетних коштів;

• несвоєчасної, неповної подачі звітності або подача неправдивих звітів про виконання місцевих бюджетів [43, с. 45].

Обслуговування місцевих бюджетів здійснюється територіальними органами державного казначейства за функціями, визначеними статтею 48 Бюджетного кодексу України відповідно до Порядку, затвердженого наказом ДКУ від 4 листопада 2002 р. № 205 [2].

Головним їх призначенням є сприяння ефективному управлінню регіональними фінансовими ресурсами шляхом застосування оптимальних механізмів формування та використання бюджетних коштів.

Діюча система, на нашу думку, є ефективнішою від банківської, так як дозволяє в режимі реального часу забезпечити консолідацію повної та об'єктивної інформації про стан надходжень та видатків місцевих бюджетів, працює в напрямку підвищення ефективності управління бюджетними коштами та посилює контроль за їх використанням. Проте, не зважаючи на успіхи, помітні у казначейській сфері, існує ряд проблемних питань, що ускладнюють роботу органів казначейства в напрямі обслуговування місцевих бюджетів. Тривалість процесу казначейського обслуговування розпорядників та одержувачів бюджетних коштів призводить до виникнення кредиторської заборгованості бюджетних установ [29, с. 20].

Отже, слід відзначити, що казначейство – державний чи муніципальний орган, головним завданням якого є здійснення касового виконання бюджету. Головна мета введення казначейської форми здійснення бюджету – підвищення ефективності управління суспільними фінансами. Переведення місцевих бюджетів на казначейське обслуговування дало змогу зробити прозорими міжбюджетні відносини, зміцнити фінансову дисципліну та забезпечити дотримання органами місцевого самоврядування повного спектру даних, необхідних для здійснення аналізу та управління бюджетними ресурсами.