1.1.5. Парадигми „Психології праці"
Важлива роль у розвитку науки належить "парадигмі", яка інтегрує у собі теорію, спосіб діяльності в науці, модель, зразок рішення дослідницьких задач. Суш ієн. парадигми частково розкривається поняттям "дисциплінарна матриця". Дисциплінарна тому, що враховує належність учених до певної дисципліни. Матриця -тому, що вона складена з упорядкованих елементів різного роду, кожний з яких передбачає подальшу специфікацію. Основними компонентами дисциплінарної матриці є:
- символічне узагальнення (такі дефініції та відношення, які вчені використовують без сумніву та одностайно);
- метафізичні парадигми загальноприйняті настанови, переконання в специфічних моделях, ям допомагають визначитись щодо того, що може бути прийнято як рішення чи пояснення;
-цінності (формують у вчених єдність у трактуванні положень загального характеру значно більш узагальнених, ніж символічне узагальнення та концептуальні моделі).
Доповнюючи концепцію наукової парадигми, можна виділити три рівні наукової методології, прийнятої у вітчизняній психології:
Загальна методологія (філософська та загальнонаукова - діалектичний матеріалізм).
Спеціальна методологія сукупність методологічних принципів, які використовуються в конкретній галузі знань та така, що виступає як реалізація певних філософських принципів і загально методологічних підходів, які можна використовувати в конкретній науці.
Методологія - сукупність конкретних методичних прийомів.
Важливі компоненти понятійного апарату науки:
Закони - відкриті стійкі зв'язки між явищами дійсності, які дозволяють їх описати, пояснити та передбачити.
Теорії - формулювання цілісного уявлення щодо закономірностей та суттєвих властивостей певної предметної галузі дійсності, що виникають на основі гіпотез.
Гіпотези - наукові передбачення стосовно властивостей та зв'язків, що вивчаються.
Можна назвати такі характерні ознаки основних парадигм психології праці:
залежність наукової дисципліни від предмета, засобів та умов праці;
здатність дисципліни швидко розвиватися, інтегруватися з іншими, диференціюватися в самостійні наукові підходи і напрямки; активне залучення до вирішення наукових і практичних проблем практиків та представників інших наук (медицини, фізіології, соціології, техніки тощо).