1.3.4. Ергономіка

Ергономіка - галузь знань, котра комплексно вивчає трудову діяльність людини в системі "людина - техніка - соціальнопсихологічне середовище" (СЛТС) з метою забезпечення її ефективності, безпеки та комфорту.

Проблеми ергономіки:

• недостатня ефективність СЛТС;

• зростання травматизму;

• висока плинність кадрів;

• зростання кількості нервово-психічних захворювань.

Основні цілі ергономіки:

• безпека праці;

• підвищення ефективності СЛТС;

• забезпечення умов для розвитку особистості в процесі праці.

Беручи до уваги основні проблеми та цілі, можна сформулювати теоретичні завдання ергономіки:

1. Розробка теоретичних основ проектування діяльності людини-оператора з урахуванням особливостей технічних систем та середовища.

2. Дослідження закономірностей взаємодії людини з технічними системами та навколишнім середовищем.

3. Формулювання принципів створення СЛТС та алгоритмів діяльності людини.

4. Формулювання та перевірка гіпотез про перспективи розвитку праці в СЛТС.

5. Створення методів дослідження, проектування та експлуатації СЛТС.

6. Розробка специфічних категорій ергономіки, що відображують особливості її предмета, змісту, методів.

7. Пошук та описання факторів, що демонструють зв'язок якості праці людини з ергономічними параметрами технічних систем та зовнішнього середовища.

Ергономіка органічно пов'язана з дизайном (художнє конструювання, моделювання), проектною діяльністю.

1.3.5. Організаційна психологія

Організаційна психологія - психологія організаційного розвитку.

Соціальна організація - свідомо координоване соціальне утворення, яке має певні межі та функціонує на відносно постійній основі для досягнення спільних цілей членів спільноти.

В організаційній психології прийнято виділяти низку взаємозв'язаних положень:

1. Поведінка окремих робітників залежить не тільки від їх індивідуальних особливостей, але й від зовнішнього середовища, особливостей організації та груп, що у ній функціонують.

2. Ефективність організації визначається діяльністю її персоналу.

3. Науковий підхід сприяє більш успішному вирішенню проблем організації, що виникають унаслідок її розвитку та розвитку суспільства.

4. Сутність організації та суб'єкта діяльності історично змінюються, так само як і уявлення про них учених та практиків.

Поняття організація має декілька значень:

1. Внутрішня упорядкованість, узгодженість, взаємодія більш-менш диференційованих та автономних частин цілого, які зумовлюють її будову.

2. Сукупність процесів або дій, що приводять до утворення та вдосконалення взаємозв'язків між частинами цілого.

3. Об'єднання людей, які спільно реалізують програму або мету і діють на основі певних правил та процедур.

До основних характеристик організації відносять:

1. Її розмір як фактор, що визначає міжособистісні стосунки співробітників.

2. Складність, що пов'язана з ступенем диференціації (спеціалізації та розподіл праці, рівні ієрархії управління, територіальний розподіл підрозділів).

3. Формалізація як вираз потреби у структурованому контролі (викладені в письмовій формі правила та процедури, що виступають орієнтирами і критеріями поведінки та діяльності співробітників).

4. Раціональність як форма впорядкування соціотехнічної системи, заснована на логіці діяльності, науковому знанні та здоровому глузді, що орієнтує співробітників на вирішення власних завдань, та сприяє досягненню спільних цілей.

5. Ієрархічна структура, що відображає розбіжності владних повноважень на різних управлінських рівнях.

6. Спеціалізація як типи об'єднання окремих видів діяльності, що виконуються різними співробітниками.

7. Сучасний підхід до організації як соціальної системи передбачає виділення та аналіз основних компонентів, що її утворюють, а також взаємозв'язків між ними.

Структура організації - її архітектоніка.

Технології, які використовуються в організаційній психології - це сукупність прийомів перетворення предмета праці; механізм діяльності організації щодо перетворення предмета праці в результати, які є цілями організації.

Управління - функція організованих систем різної природи (біологічних, соціальних, технічних), яка забезпечує збереження їх певної структури, підтримує режими діяльності, реалізацію програм та цілей.

В одній з класифікацій ресурсів влади (Ж.Френча та Б.Равена) увага сфокусована на засобах впливу керівника на підлеглих, при цьому виділяються:

1. Винагорода (влада заохочення).

2. Примушення (влада сили).

3. Легітимність (посадова влада, яка закріплена законами, нормами, правилами).

4. Експертні знання (експертна влада).

5. Харизма (референтна влада).

6. Інформація (інформативна влада).