37. Психологічний аналіз учіння. Структура учіння. Мотиви учбової діяльності та їх класифікація. Діагностика мотивації учіння

Учіння - це особлива форма соціальної активності суб'єкта взаємодії з реальними суб'єктами та об'єктами навколишньої дійсності, регуляції систем суб'єкта згідно з програмами виконання певних завдань, а також із потребами особистості. Основна ознака учіння - усвідомпеність, яка відзначається почуттям відповідальності за навчальні досягнення, активністю і самостійністю застосування знань, оволодінням прийомами розумової діяльності, що забезпечує саморегуляцію навчальної діяльності.

Мотивація учбової діяльності. Їі класифікація та діагностика

Динамічні характеристики мотивації учіння. Це стійкість мотиву, емоційне забарвлення (приємне -неприємне) та модальність (за критерієм досягнення - уникнення певної ситуації учіння); ступінь задоволеності - незадоволеності мотиву; швидкість виникнення; сила мотиву та його інтенсивність і перемикання.

Етапи еволюції навчальних мотивів. О.М.Леонтьєв виділяє три етапи еволюції навчальних мотивів. Перший етап розвитку мотивації учіння - це час домінування у свідомості учнів мотивів, що лежать у самому учіння як уперше об'єктивно значущій та суспільно цінній діяльності дитини. Другий етап виводить на передній план мотиви, які містяться в самому шкільному житті, у взаємовідносинах, які виникають у колективі класу, в школі. Третій етап динаміки мотивів пов'язаний з мотивами, що домінують у широкому соціальному житті та пов'язаних з ним життєвих перспективах. Основний мотив учіння у віці 6-7 років - це інтерес до школи, який має загальний характер, тобто дитині цікава будь-яка активність, пов'язана з атрибутивними характеристиками шкільного життя: відвідування приміщення школи, носіння форми, сидіння за партою. Основним мотивом учіння на цьому етапі є прагнення дитини зайняти нове соціальне становище, виконувати пов'язану з ним суспільно визнану діяльність, яка називається учінням. Пізнавальні інтереси як інтереси до змісту навчальної інформації не є домінуючим чинником детермінації учіння в початковій школі. Підлітковий вік. Перед учнем відкриваються великі можливості пошуку сфер навчально-пізнавальної діяльності, найбільш відповідних для реалізації власних здібностей та апробації їх. Провідне місце в ієрархії мотивів займають пізнавальні інтереси. Якщо внутрішні й зовнішні умови навчальної діяльності недостатньо розвинені, то мотиви учіння переходять на оцінку або на інші опосередковані стимули навчання. Це створює певні труднощі навчальної діяльності, оскільки підкорення дії мотивові, який стосується змісту дії, не породжує прямого інтересу до неї, а потребує вольового характеру навчальної діяльності. Старший шкільний вік. Мотиви учіння пов'язані з перспективами майбутньої професії. Для сучасного старшокласника характерними є виражені мотиви самоосвіти, які проявляються в інтересі до способів конспектування й реферування літератури, до роботи зі словниками, довідниками тощо.

Змістові характеристики моїивації учіння. Це ті фактори, які пов'язані з внутрішніми особливостями н. ніч. нн.ної діяльності та зі становленням учня як суб'єкта цієї діяльності.

Методика «Мотивація навчання у ВНЗ». Автор-розробник Т.І.Ільїна (1974 рік). Методика спрямована на ииніииміня прагнення до отримання знань, допитливість, спрямованість на оволодіння професійними знаннями 1.1 формування професійно важливих особистісних якостей, зорієнтованість на зовнішнє, формальне засвоєння нині. Опиувальник складається із 50 тверджень, які утворюють 3 шкали: мотивація отримання знань, мі 11 иі|, іція оволодіння майбутньою професією та мотивація отримання диплома.

- Мотив учіння - це усвідомлена потреба учня здійснювати організовану навчапьно-пізнавальну

дінііі.ііісіь.

■ Мотиви учіння за Л.І.Божович . Перший вид пов'язується з розвиток особистості учня. Вони втілюють ті нр.ііноііня й потреби дитини, які випливають з усіх обставин її життя та які пов'язані з основною спрямованістю п особистості. Другий вид мотивів учіння утворюють мотиви, народжені переважно самою навчальною дінпі.шсгю. До складу цієї групи входять різноманітні навчально-пізнавальні інтереси, задоволення, які ниник.іюгь у дитини внаслідок напруженої інтелектуальної активності, трудового зусилля, подолання іруднощів.

Опитувальники пізнавальної мотивації. Методика «Спрямованість на здобуття знань або на оцінку» Розроблена Є.П.Ільїним та Н.О.Курдкжовою у 2003 році. Зорієнтована на вивчення мотивації

' іпі.пої діяльності школярів Формулювання питань легко переносяться на ситуації навчання у ВНЗ. Текст

.'іію)і:.іпі,ника складається з 24 питань, за допомогою яких виявляється мотивація на отримання знань або мцінк/ Виділяються наступні мотиви навчання: ідейно-політичні, пізнавальні, практичні і професійно-значущі, і оці.ніьного престижу, комунікативні, самовиховання, інтенсифікація (тиск), особиста незалежність, утилітарні.

:ів Психічний розвиток і навчання. Основні форми навчання (традиційне, проблемне, програмоване навчання). Концепція розвиваючого навчання (Д.Ельконін. В.Давидов. А.Маркова та інші)

^.Навчання — це специфічний вид діяльності, що його здійснює педагог, організатор педагогічного процесу, з метою передати учням у педагогічне опрацьованій формі дозовану частку певної науково-практичної інформації. У результаті цього процесу в учня формуються певні знання, уміння і навички, а також загальні пі ш.шальні здібності.

Пояснювально-ілюстративний спосіб передавання інформації. Повідомлення знань - у вигляді пононення, доведення. Засвоювання знань - заучування після усвідомлення. Відтворювання знань - по суті й піненими словами. Застосування знань на практиці - свідоме.

Проблемне навчання - це метод навчання, що базується на здобуванні учнями нових знань через ро.нїнзання теоретичних і практичних проблем. Вчитель підводить учня до необхідності засвоєння навчальної інформації через постановку перед ним проблеми, розв'язання якої потребує засвоєння учнем нових знань. І Іонідомлення знань - проблемне викладання. Засвоювання знань - засвоювання на основі продуктивного мислення. Відтворювання знань - свідоме та творче. Застосування знань на практиці - творче. Таке навчання о.пусгься на самостійному пошуку й відкриванні учнями певних істин у ході розв'язування проблемних і иіуацій, які організовує педагог.

.■ Програмоване навчання. Головний елемент системи програмованого навчання — навчальна проірама. Вона будується так, що кожний правильний крок учня підкріплюється, і це слугує сигналом для д.іііі.іііого виконання програми. Це лінійне програмування. Розгалужене програмоване навчанняе складнішою формою, яка, надаючи постійний зворотний зв'язок учневі і педагогові про хід навчання учня, орієнтована насамперед, на розвиток процесу мислення останнього. Ця програма являє собою достатньо великий текст, до нкоіо сформульовано запитання. Тут же в рамках містяться й відповіді, які обирає або самостійно формулює учені,. Відповіді на запитання або позитивно оцінюються (і тоді можна рухатися далі до інших запитань за носкім), або відхиляються (тоді учень повинен знову вернутися до тексту, подумати й знайти правильне рішення). На вітчизняному ґрунті програмоване навчання набуло дальшого розвитку через ідеї алгоритмізації іі.пічіїїтя, програмування навчального процесу як алгоритму управління ним з позиції теорії поетапного формування розумових дій та розробки психологічних засад створення навчальних програм на основі іпдипідуалізованого навчання. Таке навчання основується на конкретній моделі особистісно-пізнавальних

ьпипостей учня (для цього на початку роботи учнів з програмою використовуються спеціальні претести) і

модифікує навчальну програму з урахуванням цієї моделі.

Психологічні теорії розвиваючого навчання. Принципи навчання на основі теорії Л.Занкова: 1. Принцип провідної ролі теоретичних знань у початковому навчанні 2. Принцип усвідомлення учнями всіх ланок процесу уміння. 3. Принцип навчання на високому рівні трудності. 4. Принцип навчання швидким темпом. Принцип цілеспрямованої та систематичної роботи над загальним розвитком всіх учнів, в тому числі й найбільш слабких. Розвиток індивідуальності кожного учня відповідно до його можливостей. Теорія учбової діяльності В.Давидова, ДЕльконіна виникла на основі теорії пров'щної діяльності О.Леонтьєва. Д.Ельконін вважав, що учбова діяльність - особливий вид діяльності учня, свідомо спрямований на здійснення цілей навчання і виховання, який приймається учнем як своя ціль. Мотиви учбової діяльності може бути тільки учбово-пізнавальний мотив. Цілеспрямована учбова діяльність орієнтована не на отримання матеріальних або інших результатів, а безпосередньо на зміну самого учня, на його розвиток. Принципи розвиваючого навчання: 1. Наукові поняття, які створюють загальний принцип вирішення задач, є головним змістом учбової діяльності учнів початкової школи. 2. Засвоєння наукових понять має таку динаміку: аналіз умов їх формування, з'ясування принципу, застосування його до конкретних випадків. 3. Принцип змістовного узагальнення: знання загального характеру передують знанням конкретного характеру, здобування знань здійснюється шляхом сходження від загального до конкретного. 4. Науково-теоретичний характер учбової діяльності. Основним змістом навчання повинні бути наукові, а не емпіричні знання. Теоретичні знання складають основу мислення і впливають на практичне виконання дій. 5. Засвоєння школярами наукових понять у процесі учбової діяльності.

Співвідношення навчання і розвитку. В історії психологічної науки існували різні підходи до вирішення цього питання, які можна об'єднати в 4 групи: Розвиток і навчання — незалежні процеси, навчання не впливає на розвиток, який розуміється як розгортання програми спадковості (біологічної або соціогенетичної), а лише демонструє результати останнього. Навчання (научіння) і є розвиток, ці категорії синонімічні: одне й друге розуміються спрощено або як процес творення асоціацій і навичок, або напрацювання відповідних реакцій, або утворення умовно-рефлекторних зв'язків. Навчання надбудовується над розвитком у міру того, як дозрівання створює готовність до нього, воно — зовнішня умова розвитку як дозрівання, що реалізує спадково зумовлені особливості психіки. Навчання йде попереду розвитку, просуваючи його далі й, викликаючи в ньому новоутворення. Згідно з цим підходом навчання як передавання дитині соціального досвіду випереджає її розвиток, стимулює цей процес, створюючи "завтрашній день розвитку".

39. Поняття маніпуляції у виховному процесі. Сценарії маніпулятивної поведінки дітей та дорослих. Діагностика батьківсько-дитячих відносин '-Діагностика батьківсько-дитячих відносин. Опитувальник батьківського ставлення до дітей. Розроблений А.Вартою та В.Сталіним для діагностики особливості почуттів та поведінкових стереотипів стосовно дитини, специфіку сприйняття та розуміння особистості дитини, її вчинків. Опитувальник містить 61 твердження, які утворюють 5 шкал та відповідно 5 типів батьківського ставлення: прийняття - відторгнення (Шкала відображає інтегральне емоційне ставлення до дитини. Утримання одного полюса шкали: батькові подобається дитина таким, яким він є Батько поважає індивідуальність дитини, симпатизує йому, прагнути проводити багато часу разом з ним, схвалює його інтереси. На іншому полюсі шкали: батько сприймає свою дитину поганим, непристосованим, невдахою.Йому здається, що дитина не досягне успіху в житті через низькі здібностей, невеликого розуму, поганих схильностей. Здебільшого батько відчуває до дитини злість, досаду, роздратування, образу. Він не довіряє дитині і не поважає його), кооперація (соціально бажаний образ батьківського ставлення. Змістовно ця шкала розкривається так: батько зацікавлений у справах і планах дитини, намагається у всьому допомогти дитині, співчуває йому. Батько високо оцінює інтелектуальні та творчі здібності дитини, відчуває почуття гордості за нього. Він заохочує ініціативу і самостійність дитини, прагне бути з ним на рівних. Батько довіряє дитині, намагається стати на його точку зору в спірних питаннях), симбіоз (шкала відображає міжособистісну дистанцію у спілкуванні з дитиною. При високих балах по цій шкалі можна вважати, що батько прагне до симбіотичних відносин з дитиною. Змістовна ця тенденція описується так-батько відчуває себе з дитиною єдиним цілим, прагне задовольнити всі потреби дитини, відгородити його від труднощів і життя. Батько постійно відчуває тривогу за дитину, дитина йому здається маленьким і беззахисним. Тривога батька підвищується, коли дитина починає автономізовані в силу обставин, тому що по своїй волі батьків не надає дитині самостійності ніколи), авторитарна гіперболізація (відображає форму і напрямок контролю за поведінкою дитини. При високому балі за цією шкалою в батьківському відношенні даного батька чітко проглядається авторитаризм. Батько вимагає від дитини беззастережного послуху і дисципліни. Він намагається нав'язати дитині в усьому свою волю, не в змозі стати на його точку зору. За прояв свавілля дитини суворо карають Батько пильно стежить за соціальними досягненнями дитини, його

ніііиіидуапьними особливостями, звичками, думками, почуттями), маленька невдаха (відображає особливості • прийшлій і розуміння дитини батьком. При високих значеннях за цією шкалою в батьківському відношенні

ч- ні батька є прагнення инфантилизировать дитини, приписати їй особисту і соціальну

пі'і проможність.Батько бачить дитину молодшим в порівнянні з реальним віком. Інтереси, захоплення, думки і ііичуіія дитини здаються батькові дитячими, несерйозними. Дитина представляється не пристосованим, не у. ііиііним і невправність. У зв'язку з цим батько намагається захистити дитину від труднощів життя і суворо

ропювати його дії.). Опитувальник РАНІ. Розроблений Е.Шефером та Р.Беллом для вивчення ставлення

іми.кін (насамперед матерів) до різних сторін сімейного життя (сімейної ролі). Методика складається зі 115 і уджонь, про які досліджуваний має висловити своє ставлення. В опитувальнику виокремлюють такі шкали: ' нинішня до сімейної ролі, ставлення батьків до дитини, емоційна дистанція з дитиною, ступінь концентрації

н.і диіиііі.

Засоби впливу на особистість. Одним із найбільш дієвих засобів впливу на особистість є икористання і.них прийомів як є погрози і залякування. Залякування - це драматизовано загроза фізичного чи іп имнюичного насилля надлюдиною або її близькими з метою підкорення її чужій волі.кінцевою метою м.ппііуііятивного впливу в міжособистісних відносинах є прагнення особистості до самоствердження за рахунок штих, за рахунок доказів своєї переваги над ними.

Маніпуляції у виховному процесі. Маніпулятивні дії однієї людини мають на меті внесення змін у

• і".''ділку, відчуття та думки іншої людини, і саме негативний вплив маніпуляції проявляється у порушенні ініуїрііііньої гармонії адресата впливу, неможливості помірковано та розсудливо приймати рішення, зміні ціііносіой та життєвих позицій. Причини маніпуляції: 1. Недовіра. Людина не довіряє собі, вважає себе і.ші'жною від інших. Але іншим також не довіряє. У сім'ї - це проявляється так, коли поведінку одного з батьків і і ім'ї, котрий ухиляється від виховання дітей, а натомість намагається вказати іншому як треба виховувати. 2. ІІніїїіт Більшість людей не люблять самих себе, тому не можуть любити ближнього. Вони помилково ііп.іж.ііогь, що чим досконаліші вони будуть, тим більше їх будуть любити; чим більше вони можуть дати, тим оііп.іно їх будуть отримають. Але справжня любов безкорисна і безумовна. Вона не залежить від вигоди і приймає людину без будь-яких умов. Вона не залежить від вигоди і приймає людину без будь-яких умов. Хто не

• п'ю або не може визнавати свої слабкості, той прагне повної влади над іншою людиною. Ця влада примушу ци і иі іу робити те, чого хоче маніпулятор, думати, як він хоче, почувати те, що він хоче.

/ Маніпуляція - це насамперед психологічна модель впливу, щозабезпечує ефективну (дієву) стратегію іі'ііюдінки в міжособистісній взаємодії.максимально адаптуючись до особливостей людей, які вступають у инп.ікі, йобставин, в яких вони опиняються, намагаючись реалізувати власні інтереси. Ізцього боку маніпуляція дпОир.с тільки ті засоби, які справляють найбільшийвплив на особистість, навіть нехтуючи моральними ні і| тами

40 Психологічні проблеми виховання як процесу цілеспрямованого формування особистості. Основні психологічні механізми та закономірності формування особистості. Показники та критерії , вихованості

,^Виховання(у вузькому розумінні) - це процес свідомого, цілеспрямованого й систематичного формування особистості, який здійснюється в межах і під впливом соціальних інституцій (родини, виховних і н.шпальних закладів, установ культури, суспільних організацій, засобів масової інформації тощо) з метою її підіоіовки до повноцінного життя й самореалізації в суспільстві, до життєдіяльності в різних сферах і ііцмпьної практики (професійно-трудової, сімейно-побутової, соціально-політичної й культурної) та до пиши,іння певних соціальних функцій, прийняття соціальних ролей.Виховання є основною ланкою . і типізації. Воно органічно пов'язане з навчанням і разом з ним є складовою частиною системи суспільної іншій, в межах якої здійснюється спрямована соціалізація людського індивіда. Виховання має за основну мюу розвиток мотиваційно-потребової й емоційно-вольової сфер особистості, формування її соціальної иімпоіонтності, моральної свідомості та моральних звичок і способів поведінки.

Психологічні механізми формування властивостей особистості

' Адекватний добір форм виховного впливу визначається як особистісними особливостями ничіїї.ііоля й дитини, так і психологічною ситуацією, що склалася. З позиції вихователя, смисловий зміст і форм,і іісно взаємопов'язані, і вихованець мав би сприймати їх як одне ціле. Але з психологічної точки зору ..дії.і форма мовлення може виражати різний психологічний зміст, а один і той самий зміст може бути щдінороно у різних словесних формах. З огляду на це перед вихователем виникають такі конкретні іііід.ніня ретельного добору засобів виховання, інформаційне забезпечення яких адекватно сприймалось би

67

та розумілось виховною аудиторією;слонукання виховної аудиторії до розкриття власного розуміння змісту одержаної інформації через зворотні повідомлення або відповідні дії.Ефективність виховного впливу проявляється, насамперед, у позитивних зрушеннях у поведінці вихованця, в його зацікавленості продовжувати спілкування з вихователем, у схваленні дитиною змісту педагогічного впливу та в переході цього змісту з рівня зовні існуючих ідей, відносин і вимог, які висуває вихователь, на рівень власних цінностей та вимог вихованця до самого себе. Такий перехід проявляється передусім у відстоюванні й творчому розвитку ним тих цінностей, принципів, ідей і відносин, які складають зміст педагогічного впливу.

Виховний вплив — це процес організації сумісної активності вихователя й вихованців і здійснення їхніх цілеспрямованих дій, які мають на меті зміну психологічних характеристик об'єктів виховного впливу (їхньої мотивації, потреб і установок, цінностей та рис характеру), а також перебудову поведінки останніх з огляду на характерні для певного суспільства уявлення про соціальне зрілу, пристосовану до реальних суспільних умов особистість. Педагогічне ефективним вважається пише той вплив, який одна людина відчуває з боку іншої, що сприяє розвиткові її особистості або підготовляє його.

Зміст виховного впливу — це ставлення, погляди, переконання, цілі, принципи та стиль поведінки, які одна людина — вихователь (педагог або батьки) — хоче зробити прямо або опосередковано надбанням іншої людини — вихованця, учня, дитини. Цей особистісний зміст кожна людина-вихователь, спілкуючись із вихованцями, впливаючи на них, зазвичай реалізує в певній формі за допомогою доступних їй засобів. Оскільки виховний процес є окремим випадком процесу спілкування, то універсальними засобами виховання виступають вербальні й невербальні засоби спілкування, подані як окремо, так і разом у різних комбінаціях. Виражаючи різне ставлення вихователя, особливості стилю його педагогічного спілкування, такі засоби створюють різноманітні форми виховного впливу.

Критерії вихованості. 1.Моральні ідеали та системні спроби співвіднести себе з ними. 2. Здатність до глибинних переживань (співпереживання, альтруїзм). 3. Здатність до творчої праці. 4. Різноплановість інтересів. 5. Знання етичних поведінкових норм. 6. Терплячість. 7. Єдність слова і дій. 8. Уміння спілкуватися. 9. Здорове суперництво (відсутність заздрощів, ревнощів, прагнення до самовдосконалення). 10. Частота вживання слова Я. 11. Форми суджень про навколишню дійсність. 12. Здатність і прагнення до самовиховання.