28. Тривога і тривожність. Види тривожності: ситуаційна, особистісна, шкільна тривожність та методи їх діагностики

Особиста шкала прояві тривоги. Запропонований Дж.Тейлором у 1953 році. У 1975 році В.Г.Норакідзе здійснив адаптацію методики (50 діагностичних тверджень і 10 пунктів шкали неправди). Призначена для вимірювання проявів тривожності як особистісної впастивості. Складається з 50 тверджень, на які досліджуваний має відповісти «так» чи «ні».

Особистісна тривожність - це стійкий стан. Вона характеризує схильність людини сприймати значну кількість ситуацій як загрозливі, реагувати на них станом тривоги. Дуже висока особистісна тривожність безпосередньо пов'язана з наявністю невропатичного конфлікту, з емоційними та нервовими зривами, із психосоматичними захворюваннями.Тривожність не є першопочатково негативною рисою. Певний рівень тривожності - природна і обов'язкова особливість активної особистості. При цьому є оптимальний для кожної людини рівень „корисної тривоги".

Тест шкільної тривожності. Філліпс, 1978 р. Спрямований на вивчення рівня та характеру тривожності дітей молодшого та середнього шкільного віку. Складається з 58 питання, які діагностують загальну тривожність у школі, переживання соціального стресу, фрустрацію потреби в досягненні успіху, страх самовираження, страз ситуації перевірки знань, страх невідповідності очікуванням оточуючих, знижений фізіологічний опір стресу, страх у стосунках з учителями.

Тривога - негативний емоційний стан, що виникає в ситуації невизначеної небезпеки, а також в очікуванні несприятливого розвитку подій. На відміну від страху як реакції на конкретну загрозу, тривога являє імГііжі мінералізований, дифузний або безпредметний страх. З.Фройд вважав, що вона є причною неврозів, і іншим і; поєднання страху та інших фундаментальних емоцій (страждання, гнів, сором, провина, інтерес). Тривожність - схильність індивіда до переживання тривоги.

Шкали тривоги та тривожності Ч.Спілбергера, 1966-1973 роки. Адаптація методики була здійснена i^і і мінним у 1976-1978 роках. Опитувальник спрямований на діагностику ситуативного стану тривоги та ірніїожносії як особистісної риси. Шкала складається з 2-х частин по 20 завдань у кожній. Кожне ті. мііннкшання, включене до опитувальника, оцінюється респондентом за 4-бальною системою. Під ■і иііиі і юною тривожністю розуміється стійка індивідуальна характеристика, що відбиває схильність суб'єкта до 11 шиї и и і припускає наявність у нього тенденції сприймати багато ситуацій як загрозливі, відповідаючи на кожну і ми» іюніюю реакцією. Як схильність, особистісна тривожність активізується при сприйнятті певних стимулів, іцч розцінюються людиною як небезпечні для самооцінки, самоповаги. Ситуативна або реактивна тривожність чі. і.і.ііі характеризується суб'єктивно переживаними емоціями, напругою, занепокоєнням, заклопотаністю, іігрі'о.іііісію. Цей стан виникає як емоційна реакція на стресову ситуацію і може бути різним по інтенсивності і динамічності в часі. Схильні до високої тривожності особистості сприймають загрозу своїй самооцінці і ги і м.діяпьності у великому діапазоні ситуацій і реагують дуже вираженим станом тривожності. Якщо її. ичніопчний тест виражає у випробовуваного високий показник особистісної тривожності, то це дає основу примуі.к.пи у нього появу стану тривожності в різноманітних ситуаціях, особливо коли вони торкаються оцінки иічи компетенції і престижу.Більшість з відомих методів виміру тривожності дозволяє оцінити тільки або ..і пііисіісну, або стан тривожності, або більш специфічні реакції.

і Шкільна тривожність - це тривожність, яка пов'язана з школою, це загальний емоційний стан дитини, ііпнїіз.іний з різними формами включення у життя школи (переживання соціального страху, страх і, і мі ній раж єн ня, страх перед перевіркою знань, страх невідповідності очікуванням оточення, низька фі ііініоіічна опірність стресові, проблеми і страхи у стосунках з учителями).

29. Проблема періодизації психічного розвитку особистості в онтогенезі. Принципи і підходи до періодизації психічного розвитку (Ж.ПІаже, Е.Еріксон, Д.Ельконін) Загальними характеристиками розвитку є: незворотність, прогреорегрес, нерівномірність та и'іі'рохронність, збереження попереднього в новому, єдність змінення і збереження, інтеграція психіки, її цілісність, пластичність і можливість компенсації.

Когнітивний підхід Ж.ПІаже. Ж.ПІаже. займався вивченням розвитку інтелекту в поведінці дитини та иидінення його стадій. Процес розвитку інтелекту складається з трьох великих періодів, протягом яких підсувається зародження трьох основних структур: 1) сенсомоторних операцій; 2) конкретних операцій; 3) формальних операцій. Порядок передування стадій незмінний. Середній хронологічний вік появи тієї чи іншої і і,іди визначається активністю дитини, її досвідом, навчанням та культурним середовищем.

Криза - це зупинка в розвитку, яке відбувається внаслідок великих розбіжностей між рушійними сипами (бажаннями, можливості). Криза має 3 стадії, а також внутрішні та зовнішні стадії. Передкризова стадія, сіма криза, після кризова стадія. Прояви: неспокій, тривога, не комфортність, незадоволення собою і світом -нііугрішні прояви. Зовнішні прояви: вередливість, агресивність, уникнення контактів, розрив контактів, вдавання потяг до самогубства. 1 криза - криза новонародженого. 2 криза - через рік. Дитина починає запам'ятовувати до чого вона прагнула і це є причиною кризи. З криза - в 3 роки. На основі можливостей дитини (фізичних, інтелектуальних) зростають її бажання. Якщо оточуючий соціальний світ є перешкодою в цьому наступає криза - вередливість, впертість. 4 криза - 6-7 років. Це криза закінчення дошкільного періоду. 5 криза - підліткова 13-14 років. Може тривати до 5 років. Сутність цих причин, які сприяють кризі є бурхливий фізіологічний і особливо статевий розвиток. Далі кризи відбуваються індивідуально в залежності від готовності до життя: закінчення школи, вихід У доросле життя, вступ чи не вступ до університету, вступ не до того нлнчального закладу до якого бажалось, вибір де працювати після закінчення інституту. Людина постійно до чогось прагне, тому і є кризи.

Онтогенез - це індивідуальний розвиток організму від стадії запліднення до кінця індивідуального

життя.

) Періодизація вікового розвитку Д.Б.Ельконіна. Д Б.Ельконін запропонував розглядати кожен психологічний вік на підставі таких основних критеріїв: соціальна ситуація розвитку, провідний тип діяльності, основні новоутворення розвиту та кризи. За Д.Ельконіним дитинство поділяється на 7 періодів: пік немовляти - до 1 року (провідна діяльність - емоційно-безпосереднє спілкування немовляти з дорослим); раннє дитинство - 1-3 роки (провідна діяльність - предметно-маніпулятивна діяльність); дошкільний вік - 3-6(7)

55

років (провідна діяльність - сюжетно-рольова гра); молодший шкільний вік - 6(7-10) 11 років (навчальна діяльність); підлітковий вік - 10 (11-12) 14 років - (провідна діяльність - особистісне спілкування); ранній юнацький вік - 13 (14-16) 17 років - інтимно-особистісне спілкування, професійно-навчальна діяльність. Перехід від одного етапу до іншого супроводжується кризами, тобто невідповідностями між рівнем досягнутого особистісного розвитку і операційно-технічними можливостями дитини.

Періодизація життєвого шляху особистості за Е.Еріксоном. На його думку, кожній стадії відповідає очікування даного суспільства, яке індивід може виправдовувати чи не виправдовувати і відповідно цьому прийматись, чи не прийматись ним. Він виділяє вісім стадій життєвого шляху особистості: оральна стадія (вік немовляти), анальна стадія (ранній вік), фалічна стадія (вік гри), перша латентна стадія (шкільний вік), друга латентна стадія (підлітковий вік), молодість, зрілість і старість.

Періодизація психічного розвитку. У процесі онтогенетичного розвитку людина проходить ряд періодів, які відрізняються один від одного фізіологічними, морфологічними, біохімічними, соціально-психологічними особливостями. При переході з однієї стадії розвитку до іншої виникають новоутворення. відсутні в попередніх періодах, перебудовується сам хід розвитку, змінюється система актуальних чинників, дію яких опосередковують різні механізми. Однією з характеристик вікового періоду є наявність криз та поява новоутворень. Кожен віковий період завершуються кризою, а вихід з неї - виникнення новоутворень та переходом до наступної стадії розвитку.

Психічний розвиток - це закономірна зміна психічних процесів у часі, що визначається в їх кількісних, якісних і структурних перетвореннях. Розвиток характеризується якісними змінами, появою новоутворень, нових механізмів, процесів, структур. Рушійною силою психічного розвитку є суперечності міх особистістю та оточенням, а також внутрішні суперечності між особистістю та оточенням, а також внутрішні суперечності між окремими психічними функціями та складовими особистості. Розв'язання суперечностей виявляється у виникненні психічних новоутворень, що забезпечують прогресивний розвиток в саморозвиток особистості. Розвиток людини - це складний процес, в якому змінюються одночасно, системно та нерівномірно різні сфери людського буття: почуття, інтелект, поведінка, свідомість. У пошуках рушійних сил, умов, специфіки, особливостей перебігу психічного розвитку дитини вчені-психологи різних часів і країн звертались до вчення тих чи інших проявів людської психіки, в результаті чого і оформились основні підходи до періодизації психічного розвитку людини.

Сензитивні періоди. У певні періоди розвитку виникають найбільш сприятливі умови для розвитку тієї чи іншої властивості.Цей період виступає ніби фільтром, який пропускає одні впливи оточення і блокує інші. Наприклад, для функції мовлення сензетивний період 1-3 роки. Якщо певна функція під час свого зростання не отримала відповідних умов, вона закономірно згасає так і не проявившись.