24: Проблема груп в психології. Класифікація та основні характеристики груп. Морально-психологічний клімату групі та методи його дослідження

Група- конкретна спільнота людей, залучених до типових для них видів і форм діяльності, об'єднані системою взаємодії та взаємовпливів, які виділяються на основі певної ознаки і сприймають себе як «ми».

Загальні властивості групи: інтеграція - дезінтеграція (міра єдності); соціально-психологічний мікроклімат - самопочуття особистості в групі, її задоволення нею, комфортність перебування в групі; референтність - ступінь прийняття членами групи групових еталонів; форма міжособистісних стосунків, яка виявляється в потребі одного суб'єкта соціальне орієнтуватися на іншого; означає вибіркове ставлення до навколишньої дійсності з метою самовдосконалення особистісних якостей; лідерство як ступінь провідного впливу в групі; інтергрупова активність - ступінь активізації групою своїх учасників; спрямованість групи -соціальна цінність прийнятих цілей, мотивів діяльності, ціннісних орієнтацій, групових норм; організованість -реальна здатність до самоуправління; інтелектуальна комунікативність - стиль міжособистісного сприймання та спосіб пошуку взаєморозуміння; емоційна комунікативність - зіставлення сили збудження та можливостей самоконтролю; вольова комунікативність - здатність протистояти труднощам і перешкодам, ступінь надійності в екстремальних ситуаціях; соціально-психологічна зрілість - уміння вчасно і необхідним чином мобілізуватися, адекватне сприймання навколишньої дійсності.

Класифікація та види груп. Соціальні групи досить різнорідне явище. За критерієм чисельність або кількість людей, які є членами групи існують три типи груп: мала група - нечисленна спільність людей, які знаходяться між собою в безпосередньому особистому контакті і взаємодії (чисельність від 2-3 до 21+- 2 людей; н-д, бригада робочих, учні класу, група студентів; середня група - відносно численна спільність людей, що знаходяться в опосередкованій функціональній взаємодії (сотні людей, н-д, організація всіх працівників підприємства, вузу, компанії); велика група - численна спільність людей, що знаходяться в соціально-структурній залежності один від одного (тисячі, мільйони людей, н-д, етнічна спільнота, соціально-демографічна група, професійна спільнота, політична партія). Кількісний склад малої групи: дві особи (діада); 2) три особи (тріада), коли третя людина бере роль «третейського судці». Верхні кількісні межі: 1) 7-10; 7 ± 2; 3) до 45 і більше осіб. За критерієм існування групшиділяють: короткочасні і довгострокові групи. Малі, середні і великі групи можуть бути як короткочасними, так і довгостроковими. Наприклад, етнічна спільність - це завжди довгострокова група. Політичні партії можуть існувати століттями, а можуть і дуже швидко сходити з суспільно-політичної сцени. За критерієм структурна цілісність групивиділяють: первинні групи - це неподільний на складові частини структурний підрозділ офіційної організації, наприклад, бригада, відділ, кафедра й ін.; вторинні групи - це сукупність первинних малих груп. За критерієм спосіб утворення групвиділяють: умовні групи - це групи, які створюються довільно, за певною виокремленою людиною особливістю; реальні групи -це група людей, яка існує у реальному соціальному просторі і часі. Такі групи, у свою чергу, поділяються на організовані (формальні, офіційні) і спонтанні (неформальні, неофіційні) групи. За критерієм ступені відкритості групи до впливу оточуючого середовища, суспільства виокремлюють: відкриті групи; закриті групи - ці групи часто використовуються суспільством для досягнення певних цілей, розв'язання певних непростих задач, не приймаючи до уваги ті психологічні наслідки до яких призводить закритість групи для її членів (армійські підрозділи, полярні експедиції). За критерієм значущості групи для особистост/виокремлюють: референтна група - це реально існуюча або уявна група, погляди, норми та цінності якої є значущими для особистості; вони виступають для людини взірцем, за яким вона формує свої життєві ідеали, звіряє свої дії та вчинки, оцінює поведінку інших людей та груп, група членства.

Методика оцінки психологічної атмосфери в колективі А.Ф.ФІдпера В основі лежить метод семантичного диференціалу.

Ознаки групи: визначений сг.осіб взаємодії між її членами; членство, відчуття причетності до даної і р,іш. уонідомлення себе членом групи як «ми», а інші як - «вони».

Оріанізована (офіційна або формальна) група- це об'єднання людей, які створюються суспільством міі-.і дія чіііі.'ііня і реалізації певних цілей, мають юридично закріпленні права і обов'язки, нормативно визначену

що зафіксовані офіційним документом.

Основні функції групи: регулятивна - визначає особливості поведінки людей у колективі, задає ірммі и.ис.мостосунків; оцінна - регламентує систему критеріїв для кваліфікації вчинків, стосунків; .ції цитуюча - визначає способи реагування групи на вчинки окремих учнів та вжиття до них дисциплінарних

■ миі/'їн,. стабілізуюча - формує психологічну стійкість груди, тобто критичне ставлення до негативних

і і і|І.НИ.ІІИХ впливів.

Позитивно спрямовані (відкриті) неформальні групи.Цілі, прагнення, думки їх членів збігаються із і.и.іііі.іііі організованими. Такі групи зміцнюють внутрішню структуру виробничого колективу, позитивно

инаюіь на морально-психологічний клімат у ньому і не потребують регламентації.

Психологічний клімат - це ступінь задоволеності її членів наявними міжособистісними стосунками.

Спонтанна (неофіційна або неформальна) група- це спільність людей, яка виникла нерегульованим міпч-іім, стихійно на основі спільності інтересів її членів, симпатії, єдності, поглядів і переконань чи на підставі

інших моіивів.

25. Особистість і група. Міжособистісні стосунки в групах. Методи діагностики міжособистісних стосунків. Соціометрія та референтрометрія Група- конкретна спільнота людей, залучених до типових для них видів і форм діяльності, об'єднані і иі німою взаємодії та взаємовпливів, які виділяються на основі певної ознаки і сприймають себе як «ми».

Групова сумісність - це соціально-психологічна характеристика групи, що виявляється у здатності її

пін узгоджувати свої дії та оптимізувати взаємовідносини в різних видах спільної діяльності.

Групові норми - прийняті у даній спільності стандарти поведінки, які регламентують та регулюють міжособистісні відношення.

Групові очікування - саме через групові цінності, норми та санкції визначаються групові очікування щодо рольової поведінки кожного члена групи.

■■-і Групові цінності - виробленні у процесі становлення спільності своєрідні еталони, які мають вигляд коїюктивних уявлень про дійсність і виконують функцію ідеалу - бажаної мети. Вони є необхідною умовою ефективної взаємодії індивідів у процесі спільної діяльності.

Діагностика міжособистісних стосунків передбачає вивчення взаємовідносин у малих соціальних і рунах - небагаточисельних за складом групах, члени яких об'єднані спільною діяльністю та безпосереднім спілкуванням. За допомогою діагностичного інструментарію можна: вивчити психологічну атмосферу; ни.чначити згуртованість групи; визначити соціально-психологічний клімат, передбачити, що люди скажуть (зроблять) у певній ситуації або що скажуть про них інші люди; виявляти домінуючий стиль ставлень людини до піших; відтворити «внутрішню» картину формування внутрішньо-колективних зв'язків; проаналізувати джерела міжособистісних конфліктів тощо.

' Згуртованість - міцність, єдність, стійкість міжособистісної взаємодії та стосунків, інтегрованості та роферентності для членів.

' Конформізм - залежність від думки більшості.

4 Лідерство - відображає відношення домінування-підкорення, впливу-слідування у системі міжособистісних відносин у групі. Лідер стихійно висувається групою, націлює її на вирішення певних завдань та здійснює регуляцію міжособистісних відносин у ній.

.. Міжособистісні стосунки - це специфічний вид ставлення людини до людини, в якому уможливлюється безпосереднє (або опосередковане технічними засобами) одночасне або відстрочене взаємне ставлення збоку іншої людини. Міжособистісні відносини визначаються системою їхніх настанов, очікувань, ціннісних орієнтації тощо. Статус і роль характеризують позицію індивіда в системі міжособистісних відносин. У процесі функціонування міжособистісних стосунків виникають наступні соціально-психологічні явища: групова сумісність, психологічний клімат, згуртованість, конформізм, нонконформізм, конфлікти тощо. Нонконформізм - протистояння від позиції більшості. •;■ Референтрометрія. Виявляє значущих для особистості осіб (груп), на яких вона орієнтується в розв'язанні проблеми. Дає уявлення про статусну структуру членів групи. Структура методу: підготовчий етап;

робота з окремими членами групи; інтерпретація результатів Процедура - системне порівняння різнопланових суджень одного члена групи про інших.

Роль - спосіб поведінки людей у системі особистісних відносин, що відповідає певним нормам.

Рольова поведінка - реальні учинки людини, які опосередковані вимогам та очікуванням оточення, його особистісними властивостями, уявленнями про інших.

Соціометричний метод. (Дж. Морено, 1934 рік) дозволяє виявити найбільш типові міжособистісні комунікації, розрахувати основні групові й індивідуальні соціометричні індекси. На основі отриманого членом групи числа суб'єктивних виборів виявляють: індивідуальний соціометричний статус індивіда, структуру міжособистісних стосунків, згуртованість групи і так далі. Цей метод існує в двох варіантах - параметричному і непараметричному. Параметрична соціометрія полягає в тому, що випробовуваним пропонується зробити строго певне число виборів за заданим критерієм. Наприклад: "Назвіть п'ять чоловік, з якими особливо приємно проводити вільний час". Непараметрична соціометрія дозволяє вибирати або відкидати будь-яку кількість людей за заданим критерієм при умові найбільшої міри довіри до експериментатора і високої мотивації випробовуваних. Перевагами соціометрїі є те, що за короткий проміжок часу експериментатор може зібрати величезну кількість матеріалу. Недоліком є те, що цей метод фіксує емоційні стосунки, засновані на симпатіях-антипатіях; не розкриваються мотиви вибору; має місце висока динаміка і старіння інформації; необхідність очності відповідей або кодування реєстраційних бланків. Змістом соціометричного методу є вибір досліджуваним деякого числа членів групи із запропонованого йому списку. Після збору даних навпроти прізвища кожного члена групи записується набрана кількість позитивних і негативних виборів. Ця таблиця називається соціоматрицею. Аналіз соціоматриці дозволяє визначити наступні соціометричні індекси: потреба в спілкуванні, соціометричний статус, психологічна сумісність, групова єдність, групова роз'єднаність, групова згуртованість. На основі соціоматриці можна побудувати соціограми - схематичного зображення за допомогою спеціальних графічних знаків реакції досліджуваних один на одного під час відповіді на соціометричний критерій.

Статус - визначає права суб'єкта, його обов'язки та привілеї у системі міжособистісних відносин.

26. Спілкування як соціально-психологічна проблема. Спілкування як комунікативний процес і як взаємодія між людьми. Механізми впливу у процесі спілкування ' Взаємодія - у суспільстві взаємодія це система зв'язків і взаємодій між індивідами, соціальними групами, сукупність усіх соціальних відносин. У всіх сферах свого життя людина зв'язана з іншими людьми безпосередньо чи опосередковано, пасивно чи активно, постійно чи ситуативно. Соціальні взаємозв'язки мають різні підстави і багато різних відтінків, які залежать від особистісних якостей індивідів, що вступають у взаємозв'язок. Формування цих зв'язків відбувається поступово від простих форм до складних. Соціальні зв'язки індивіда, який знаходиться навіть у малочисельній групі, являють собою чисельність взаємодії, які складаються з дій і зворотних реакцій на них. Утворюється складна система взаємодій, в яку включена різна кількість індивідів.

Зараження - неусвідомлювана, мимовільна схильність індивіда до певних психічних станів.

Засоби соціально-психопогічного впливу. Найпоширеніша класифікація засобів соціально-психологічного впливу передбачає виділення таких засобів, як наслідування, навіювання, зараження, переконання та мода. Деякі з них найбільше виявляються в умовах великих неорганізованих груп, хоча їх особливості можна спостерігати й у різних ситуаціях повсякденного спілкування.

Інтерактивна сторона спілкування - це та його сторона, яка фіксує не тільки обмін інформацією, а й організацію сумісних дій, які дозволяють реалізувати деяку загальну для партнерів діяльність. У дослідженні цієї сторони спілкування використовують поняття «інтеракція», «взаємодія», «соціальна взаємодія». _ч Мода - форма нестандартної масової поведінки людей, яка виникає стихійно під впливом домінуючих дуспіпьних настроїв, смаків, захоплень.

' Навіювання - послаблений усвідомлений контроль, некритична оцінка змісту повідомлень, які сприймаються.

Наслідування - спрямованість індивіда на відтворення певних зовнішніх якостей і зразків поведінки, манер, дій, вчинків, які характеризують об'єкт пізнання і мають емоційну й раціональну спрямованість

- Паніка - екстремальний емоційний стан, який призводить до втрати самоконтролю та управління людьми і є наслідком відсутності, дефіциту або надлишку інформації.

Переконання - метод свідомого та організованго впливу на психіку індивіда через звернення до його критичного судження,

Психологічний вплив - застосування у міжособистісній взаємодії винятково психологічних засобів з мі 4111(1 нпливу на стан, думки, почуття, дії іншої людини.

.' Спілкування(як взаємодія між людьми)- це не тільки обмін інформацією, знаками, а й організація 11нмі.них дій. Воно завжди припускає досягнення деякого результату. Таким результатом є зміна поведінки і иі-.ШІ.МОСТІ інших людей. Спілкування також виступає як міжособистісна взаємодія, або інтеракція, тобто і укупнісгь зв'язків і взаємовпливів людей, що складаються в їхній спільній діяльності. У ході спілкування його >'і,її пикам можна не тільки брати участь у комунікації, але й організовувати обмін діями, спланувати загальну дічпі.нісгь, виробити форми та норми сумісних дій.

Спілкування (як комунікативний процес) - в умовах людського спілкування інформація не тільки іи'ріуі.ісгься, а й зазнає кількісних і якісних перетворень, приймається й інтерпретується різними людьми по-іншому відповідно до їх мотивації, досвіду та інших властивостей їхньої психіки. Специфіка процесу обміну інформацією у спілкуванні: 1) взаємодія активних суб'єктів, що взаємно інформують один одного з метою орі.шізації спільної діяльності; 2) партнери у спілкуванні прагнуть вплинути один на одного з метою спільної дмін.ності; 3) комунікативне спілкування можливе лише за умови, якщо партнери мають єдину або подібну ні і ому кодування і декодування, тобто «говорять однією мовою»; 4) в умовах людської комунікації можуть тшик.пи специфічні комунікативні бар'єри.

Чутки - це повідомлення, що надходить від однієї або більше осіб, про нічим не підтвердженні події.

27. Проблема психологічного розвитку в онтогенезі. Основні фактори розвитку. Зарубіжні й вітчизняні концепцГІ розвитку ^ Біогенетичні підходи до дослідження психіки дитини. Концепція рекапітуляції базувалася на і'юіонсгичному законі. Представники вважали, що дитина у своєму розвитку коротко повторює розвиток людського роду. Протягом короткого часу ця теорія набула значного поширення, але потім викликала критику у ь.іміьох психологів як обмежена і наївна. Нормативний підхід трактував соціальний розвиток дитини як рмнонид біологічного та пристосування дитини до довкілля. Теорія конвергенції - це найбільш поширена концепція сучасної психології, а існуючі в її рамках теорії відрізняються лише трактуванням взаємодії і імдковості і середовища, дозрівання та уміння, біології і культури, вроджених та набутих здібностей у ході психічного розвитку.

; Детермінанти психічного розвитку дитини є як об'єктивні умови, так і суб'єктивні. До об'єктивних підносяться рівень економічного та культурного розвитку суспільства, існуюча система освіти, соціальний іахист дитини, характер спілкування в сім'ї, дитячому садочку; генотип, особливості розвитку дитини, стан ідоров'я. тощо. До суб'єктивних чинників - це особливості спонукальної сфери дитини, її свідомості та і омосвідомості, активності, поведінки, спілкування, пізнання, самопізнання Вони складають внутрішню логіку саморозвитку дитини.

Когнітивний підхід. Цей підхід пов'язують з іменем Жана Піаже. Він займався вивченням розвитку нпслекту в поведінці дитини та виділення його стадій. Під розвитком він розумів перехід від нижчої стадії до нищоі. Розвиток - це 1) процес, що зумовлюється взаємодією певних чинників, наприклад визріванням мозку, нішивом навколишнього середовища, засвоєнням соціального досвіду, власної активності; 2) моторні реакції, порцептивні дії, соціально-особистісне становлення, інтелектуально-елементарна поведінка.

і' Концепція діалектичного характеру розвитку Г.С.Костюка. Діалектичнийхарактер розвитку знаходить своє вираження в становленні як окремих сторін особистості, так і її психічного життя в цілому. Особистість дитини розвивається у зв'язку з тими внутрішніми суперечностями, які виникають у її житті. Навчання і виховання сприяють не лише успішному подоланню суперечностей, але й їх виникненню.

'Нерівномірність психічного розвитку. Сам по собі розвиток не триває рівномірно. Причини нерівномірності психічного розвитку: різнопланова взаємодія чинників розвитку; сенсорні дефекти, хвороби; педагогічна занедбаність; сімейний мікроклімат, який зумовлюється типом сім'ї, стилем її внутрішніх і зовнішніх сюсунків; особливості спілкування дорослих на різних вікових етапах розвитку дитини; перебіг кризових і сонзитивних періодів тощо; ставлення дорослих і дітей до навколишньої дійсності (споживацьке, споглядацьке, шорче тощо); національні традиції навчання і виховання; ставлення дорослих до дітей (авторитарне, партнерське тощо); загальний рівень суспільної психологічної культури, який сьогодні залишається досить низьким.

Ознаки психічного розвитку: 1) дискретність (стрибкоподібність, стадність, перервність), що зумовлюється кількісними та якісними змінами; 2) незворотність змін, їх детермінованість; 3) наявність прогресивних і регресивних змін; 4) компенсаторність і пластичність змін, їх закономірність; 5) поступальна

53

спрямованість; 6) системність пізнавальної діяльності; 7) формування комплексного ставлення до дійсності і до себе; 8) оволодіння системою різноманітних практичних і розумових дій, які забезпечують можливість продуктивної діяльності; 9) інтегрованість; 10) прагнення особистості до саморозвитку.

Онтогенез - це індивідуальний розвиток організму від стадії запліднення до кінця індивідуального

життя.

Психічний розвиток - це закономірна зміна психічних процесів у часі, що визначається в їх кількісних, якісних і структурних перетвореннях.

Психоаналітичні теорії дитячого розвитку. Динамічна концепція сексуального розвитку З.Фройда.Психоаналітичні стадії психічного розвитку - це стадії психічного генезу протягом життя дитини, в яких відображено розвиток трьох основних компонентів особистості: «Воно», «Я», «Над-Я» та їх взаємодія. Стадії психічного розвитку; 1) оральна (аутоеротична) стадія (0-1 рік) характеризується тим, що основним джерелом задоволення є харчування; 2) анальна стадія (1-3 роки); 3) фалічна стадія (3-5 років); 4) латентна стадія (5-12 років); 5) геніальна стадія (12-18 років). Епігенетична теорія розвитку особистості Е.Еріксона. Еріксон розробив психоісторичну теорію розвитку особистості з врахуванням конкретного культурного середовища. На його думку, кожній стадії відповідає очікування даного суспільства, яке індивід може виправдовувати чи не виправдовувати і відповідно цьому прийматись, чи не прийматись ним. Він виділяє вісім стадій життєвого шляху особистості: немовляти, ранній вік, вік гри, шкільний вік, п'щлітковий вік, молодість, зрілість і старість.

- / Рушійною силою психічного розвитку є суперечності між особистістю та оточенням, а також внутрішні суперечності між окремими психічними функціями та складовими особистості. Розв'язування суперечності виявляється у виникненні психічних новоутворень, що забезпечує прогресивний розвиток і саморозвиток особистості.

Теорія розвитку вищих психічних функцій Л.С. Виготського. Рушійною силою психічного розвитку є навчання. Джерелом розвитку вищих психічних функцій є середовище.

¹ Теорія соціального научіння. Дана теорія показує, як дитина пристосовується у сучасному світі, як вона застосовує норми суспільства, тобто як відбувається соціалізація.

Чинники психічного розвитку: біологічні передумови визначать народження з притаманними їй людськими особливостями, генна програма визначає ознаки організму (особливості будови нервової системи; анатомо-фізіолопчні властивості - задатки); соціальні чинники: людське середовище, людина як частина соціуму, людина як частина природи; активність особистості - суб'єктивна детермінанта розвитку (поведінка, спішування, пізнання, самопізнання, потреби, мотиви, рівень самооцінки, самосвідомість); навчання і виховання - вирішальні чинники психічного розвитку, актуалізують призначення навчально-виховного процесу як життєвого пізнавального феномену.