15, Фізіологічні основи темпераменту за і.П.Павловим. Конституційні теорії темпераменту (е.Кречмер, у.Шелдон). Темперамент і властивості нервової системи (б.Теплов, в.Небеліцин)

Властивості нервових процесів (Б.Теплов, В.Небиліцин). Розробкишколи Теплова-Небиліцим.і проблем властивостей нервових процесів (сили, врівноваженості, рухливості нервових процесів збудженім та гальмування) привела до виокремлення нових властивостей: лабільність (швидкість виникнення м зникнення нервових процесів); динамічність (легкість та швидкість генерування нервовою системою процесів збудження та гальмування під час виробки умовних реакцій), сконцентрованість (пороіи диференціальної чутливості). Це дозволило обґрунтувати два основні параметри темпераменту активність (пов'язана з енергетичним потенціалом людини, характеризуючи динаміку її діяльності у різних ситуаціях); емоційність (особливості виникнення, перебігу та припинення почуттів, афектів та настроїв).

Конституційна теорія.Лідерами конституційної теорії темпераменту є німецький психіатр [ Кречмер і американський учений У. Шелдон. У 1921 р. Е. Кречмервиділив чотири конституційні типи диспластики - будова тіла неправильна, диспропорційна; пікніки - це повні люди, які мають малий або середній зріст, широкі груди, великий живіт, круглу голову і коротку шию; атлетики - це люди з міцною будовою тіла, середні або високі на зріст. Мають сильно розвинену мускулатуру, широкі плечі, вузькі стегна; лептосоматики - це тендітні, високі на зріст люди, зі слабкою мускулатурою. Мають вузькі плечі, витягнуте обличчя, довгі худі ноги. Крайня вираженість цього типу — астеніки. Співвідносить три типи темпераменту: шизотимік, циклотимік та іксотимік. Шизотиміки мають астенічну будову тіла, циклотиміки мають пікнічну будову тіла, іксотимікам притаманна атлетична будова тіла. У. ШепдонВ основі його концепції покладена ідея про те, що тіло і темперамент - це два взаємопов'язані між собою параметри людини. Він виділив три типа: ендоморфний - переважає розвиток, внутрішніх органів, надлишок жировоїтканини у будові тіла; мезоморфний - опорно-рухова система розвинена добре; ектоморфний -слабкі м'язи, довгі руки і ноги. У. Шелдои запропонував такі три типи темпераменту: вісцеротоніки (нут­рощі), соматотоніки ( тіло), церебротоніки (мозок). Сучасна наука стверджує, що особливості будови тіла самі по собі не визначають динамічних особливостей поведінки людини.

Тип вищої нервової діяльності - це вроджена властивість нервової системи. На даній фізіологічній основі можуть утворитися різноманітні системи умовних зв'язків, тобто в процесі життя ці умовні зв'язки будуть по-різному формуватися в різних людей: у цьому і буде виявлятися тип вищої нервової діяльності. Темперамент і є прояв типу вищої нервової діяльності в діяльності, поведінці людини.

Фізіологічна теорія. Фізіологічну теорію темпераменту запропонував російський фізіологПавлову 30-х роках XX ст. Він висунув припущення, що в основі цих особливостей поведінки лежать три основні властивості нервової системи: сила, врівноваженість і рухливість процесів збудження і гальмування. 1. Сильний, врівноважений, рухливий тип нервової системи — сангвінічний темперамент. Сильний, врівноважений, інертний тип нервової системи — флегматичний темперамент. Сильний, неврівноважений — холеричний темперамент. Слабкий - меланхолічний темперамент.

Фізіологічні основи темпераменту. Відповідно до вчення Павлова, індивідуальні особливості поведінки, динаміка протікання психічної діяльності залежать від індивідуальних різниць у діяльності нервової системи. Основою же індивідуальних різниць у нервовій діяльності є прояв і співвідношення властивостей двох основних нервових процесів - збудження і гальмування. Були встановлені три властивості процесів збудження і гальмування: сила процесів збудження і гальмування; врівноваженість процесів збудження і гальмування; рухливість (змінюваність) процесів збудження і гальмування. Сила нервових процесів виражається в здатності нервових клітин переносити тривале або короткочасне, але дуже концентроване збудження і гальмування. Це визначає працездатність (витривалість) нервових клітин. Слабкість нервових процесів характеризується нездатністю нервових клітин витримувати тривале і концентроване збудження і гальмування. При дії дуже сильних подразників нервові клітини швидко переходять у стан охоронного гальмування. Таким чином, у слабкій нервовій системі нервові клітини відрізняються низькою працездатністю, їхня енергія швидко виснажується. Але зате слабка нервова система має велику чутливість: навіть на слабкі подразники вона дає відповідну реакцію. Врівноваженість нервових лроцес/в.тобто пропорційне співвідношення збудження і гальмування. У деяких людей ці два процеси взаємно врівноважуються, а в інших цієї рівноваги не спостерігається: переважає або процес гальмування або збудження. Рухливість нервової системи характеризується швидкістю змінюваності процесів збудження і гальмування, швидкість виникнення і припинення (коли потребують умови життя), швидкістю руху нервових процесів, швидкістю появи нервового процесу у відповідь на подразнення, швидкістю утворення нових умовних зв'язків. Комбінація зазначених властивостей нервових процесів збудження і гальмування були покладені в основу визначення типу вищої нервової діяльності. Слабкий тип (мелзнхол/У).Представники слабкого типу нервової системи не можуть витримувати сильні, тривалі і концентровані подразники. Слабкими є процеси гальмування і збудження. При дії сильних подразників затримується вироблення умовних рефлексів. Поряд із цим відзначається висока чутливість на дії подразників. Сильний урівноважений інертний тип (флегматик). Сильні і урівноважені нервові процеси відрізняються малою рухливістю. Представники цього типу зовнішньо завжди спокійні, рівні, важко збудливі. Сильний урівноважений рухливий тип (сангвінік). Процеси гальмування і збудження сильні й врівноважені, але швидкість, рухливість їх, швидка змінюваність нервових процесів ведуть до відносної нестійкості нервових зв'язків. Сильний неурівноважений тип (холерик).Відрізняючись сильною нервовою системою, він характеризується неврівноваженістю основних нервових процесів - перевагою процесів збудження над процесами гальмування.