7. Показники злочинності та їх загальна характеристика.

Злочинність як соціальне явище містить низку рис і ознак, яких немає в окремій антисуспільній поведінці, зокрема й у злочині як індивідуальному акті поведінки та формі прояву злочинності.

Злочинність, як і будь-яке інше соціальне явище, можна оцінювати за допомогою якісних та кількісних критеріїв, основними з яких є: рівень злочинності; коефіцієнти злочинності; динаміка злочинності; географія злочинності; структура злочинності; характер злочинності; "ціна" злочинності; стан злочинності. Стан злочинності - це сукупність усіх показників, які ха­рактеризують рівень, структуру, динаміку злочинності.

Рівень злочинності — це загальна кількість злочинів і осіб, які їх вчинили, за певний проміжок часу в країні або в її окремому регіоні. Цей показник характеризує злочинність із кількісного боку. Він виражається в абсолютних цифрах. При визначенні рівня злочинності беруться два об’єкти обліку: а саме кількість злочинів і кількість осіб, які вчинили ці злочини. Будь-який з названих об’єктів, узятий окремо, відображає рівень злочинності однобічно, а звідси і неповно, тому що один злочин може бути вчинений і однією людиною, і декількома особами.

Рівень злочинності не можна ототожнювати з рівнем судимості, оскільки до даних про судимості не включаються відомості про осіб, які вчинили злочин, але кримінальні справи про яких припинені на законних підставах до суду або щодо них ухвалено виправдувальний вирок. За межами судимості за звітний період залишаються, природно, нерозкриті кримінальні справи.

Коефіцієнти злочинності являють собою співвідношення кількості злочинів і осіб, які їх вчинили, до чисельності населення країни, або її відповідного регіону з розрахунку на заздалегідь обумовлену кількість населення — на 100 тис. — 1 тис. осіб. Оцінка злочинності у відносних величинах дозволяє порівнювати між собою її рівні в двох чи більше різних регіонах або в одному й тому ж регіоні, але за відносно тривалі відрізки часу.

Розрізняють два види коефіцієнтів злочинності: коефіцієнт інтенсивності злочинності і коефіцієнт злочинної активності населення. Перший дозволяє судити про те, як злочинність впливає на населення країни чи певного регіону. Другий свідчить про його злочинну активність.

Структура злочинності означає відношення окремого виду злочину або групи злочинів до всієї маси злочинності в тому чи іншому регіоні за конкретний період. Вона визначає частку (питому вагу) виділених за певними підставами різних категорій злочинності. Завдяки цьому показнику виявляється будова злочинності, її внутрішній склад. Структура злочинності виражається у відсотках і характеризує її з якісного боку.

Структура злочинності може бути побудована за соціально-демографічними, кримінально-правовими і кримінологічними підставами.

Серед соціально-демографічних ознак, які становлять інтерес при вивченні структури злочинності, насамперед, необхідно назвати такі ознаки особи злочинця, як стать, вік, освіта, сімейний стан, рід занять, види населених пунктів, де вони постійно проживають, ступінь пристрасті до спиртного, наркотиків тощо.

За їх допомогою видається за можливе встановити питому вагу чоловічої і жіночої злочинності; частку злочинів, учинених особами різних вікових груп (неповнолітніми, особами молодого віку, 30–40-літніми); відсоток злочинів, учинених неодруженими, сімейними; алкоголіками, наркоманами; жителями міст і сільської місцевості та ін.

Кримінально-правові груповані ознаки — це співвідношення злочинів за тяжкістю злочинів, тобто характером злочинності, за об’єктом злочинного посягання, ступенем їх суспільної небезпечності, формами вини і мотивами злочинної діяльності; питома вага групової і рецидивної злочинності; частка найбільш поширених злочинів та ін.

Особливо слід відзначити, що структура злочинності можлива і необхідна за такими кримінологічними груповими ознаками: різні галузі господарської діяльності, де вчинені злочини; характер міжособистісних стосунків між людьми (у сфері службових, сімейних, побутових відносин); домінуюча антисоціальна мотиваційна спрямованість особи злочинців (насильницькі, корисливі злочини); регіони країни, в яких вчинені злочини. За допомогою останньої ознаки визначається так звана «географія» злочинності, тобто її адміністративно-територіальне поширення.

Динаміка злочинності. Цей показник відображає рух злочинності у часі. Досягається це шляхом встановлення відношення рівня і структури злочинності теперішнього часу до її рівнів і структури за попередні періоди. Аналіз динамічних рядів злочинності слід провадити за тривалі проміжки часу. За такого підходу усувається вплив на стан злочинності випадкових обставин.

На динаміку злочинності впливають деякі соціальні обставини, а саме: зміна соціально-економічних умов життя суспільства; стан і характер тих соціальних явищ і процесів, які детермінують злочинність; демографічна ситуація, що склалася в країні (зростання рівня народжуваності або смертності населення, зміна його вікової структури, активізація міграції громадян із інших країн);зміни кримінального законодавства (криміналізація — введення до КК нових складів злочинів або декриміналізація — скасування складів, що вже є, або часткова зміна їх конструкцій);стан і заходи ефективності правоохоронної і правозастосовної діяльності (підвищення або зниження активності органів кримінальної юстиції, недосконалість реєстрації злочинів і т. ін.).

«Ціна» злочинності дає уявлення про обсяг і характер прямого і непрямого збитку, який завдає злочинність суспільству. Прямий збиток майнового (матеріального) характеру обчислюється у грошовому виразі. Сюди належать кількість летальних наслідків, настання інвалідності потерпілих, виплати їм за лікарняними листками, додаткові витрати на їх лікування. До непрямого збитку від злочинності належать кошти, що витрачаються державою на боротьбу зі злочинністю, і вартісний вираз її негативних соціальних наслідків (дезорганізація сім’ї, зниження продуктивності праці, додаткове навантаження на інститути соціалізації і ресоціалізації тощо).